Розділ 25

На наступний день я навіть не пішла на роботу, бо цілу ніч проплакала. Ви запитаєте чому?
Бо мені було неймовірно боляче… Просто не розумію, як можна бути таким егоїстом… Мабуть, він міняє своїх дівчата на раз два три… Говорить такі щирі слова про кохання, а потім поводить себе, як останній кретин…

Коли прокинулась зранку, то дуже сильно боліла голова та нудило. Десь в обід прийшла Софійка, принесла всі ліки та багато солодкого, але ось це все абсолютно не хотілося... Від аромату солодощів ставало ще гірше… І це дивувало, адже я і дня прожити без цукерок не могла.н

– Можливо, тобі потрібно до лікаря сходити? – запропонувала подруга.
– Та ні… Все буде добре… Завтра полечу до Іспанії і там зберуся з думками, відпочину…
– Ну дивись, як тобі краще буде.

Ми із нею сиділи говорили про все... Чесно, вона намагалася мене заспокоїти, розвеселити, але у душі було так самотньо, просто якась порожнеча...

– Знаєш, давай я тобі допоможу зібрати речі на літак?
– О і справді, потрібно взяти кілька речей… Ходімо! – підійнялася з ліжка і попрямувала до своєї кімнати. Ввімкнули музику на всю та почали "клопітку" роботу.
– Знаєш, що Софійка!!! – майже крикнула я, – у моїй голові з'явилася бомбезна ідея!
– Яка? – здивована запитала.
– А давай ти зі мною полетиш… Разом розвіємось, і так спокійніше буде…
– Я й навіть про це не думала, але це крута думка... Я згідна! – і ми обійняли одна одну.

Спакувавши усе моє для поїздки, вирішили поїхати до Софійки, щоб вона забрала свої речі й у цю ніч залишилася поруч зі мною.

– Ти з Олексієм не хочеш спокійно поговорити? – якось неочікувано запитала подруга.
– Ні, абсолютно… Нехай іде зі своєю білявкою говорить…
– Ну так цей чоловік не правильно вчинив, але можливо є на це певні причини.
– Мені здалося, чи ти захищаєш Олексія???
– Ні, просто не хочу, щоб ви абсолютно знищили зв'язок між вами.
– Софійко, який зв'язок… Та він мене рахує ні за що… Взяв отак просто і викинув зі свого серця… А я повірила… Повірила цій нахабі… І що отримала на заміну… Сльози та порожнечу всередині себе... І таке відчуття, що серця... вже немає цілого серця… Воно розбилося знову, як і п'ять років тому... – я вже просто захлиналася у власних сльозах, – душа… розумієш, душа болить сильно… Здається, що цей біль буде вічним… Невимовно важко все це винести…
І просто знесилена падаю на підлогу і починаю ще більше ридати… Раніше, і подумати не могла, що маю стільки сліз... Вони обпікали моє обличчя… Прокладала доріжку із солі… Вона дуже схожа на мій життєвий шлях... Тільки соляні ріки зі сліз, і тільки деінде можна знайти цукор, який принесе щастя…

– Пробач, моя хороша, я не хотіла тебе цим зачепити, – заспокоювала мене подруга, – язик мій ворог, от і все.
– Та ти не винна... Просто потрібно було комусь висловитися і поплакати на плечі…
– Плач… нехай сльози заберуть все погане із тебе…

Ми сиділи на підлозі десь з пів години… Просто мовчали, нічого не говорили… Інколи слів людям абсолютно не потрібно, головне відчувати біля себе підтримку від близьких людей, які завжди розділять з тобою цю тишу…

Десь о восьмій годині вечора мені дуже захотілося побачити маму… Тому я відправилась у лікарню…
Спочатку не хотіли пускати, бо пізній час і т.д. Але все-таки змогла вмовити медсестру…
Зайшла до палати й помітила, що мама ще не спить…
– Привіт!!!
– Здрастуй донечко. А ти чому тут, щось сталося? – стривожено промовила найрідніша душа.
– Та ні все добре… Просто захотілося тебе побачити, – відповіла і сіла поруч із нею.
– Здається, що щось не впорядку… Чому очі такі заплакані?
– Та я просто не виспалася, того і так… Чому ж плакати маю… – вирішила промовчати про ситуацію з Олексієм, аби не нервувати маму.
– Ну звичайно, ти хочеш рідну матір обдурити...
– Найкраща моя, все чудово… Тільки хотіла сказати, що завтра зранку лечу в Іспанію на вручення дипломів.
– І надовго це?
– Та ні,на кілька днів…
– Ти сама летиш?
– Ні, з Софійкою та Іліаном…
– Цікаво, а хто такий цей Іліан?– побачила, як її очі звузилися, мама все дізнається, якщо захоче.
– Це мій знайомий з Іспанії. Він минулого тижня прилетів до України, щоб оглянути тут усе.
– І яким же вітром його занесло до Харкова.
– Зі мною захотів побачитися…
– Зрозуміло, але чогось все так заплутано… А чому Олексій не летить?
– Бо у нього багато роботи, – збрехала.
– А хіба близька людина важливіша за всякі папери?
– Та ні, але у нього реально багато роботи…
– Ти щось мені не договорюєш, доню...
– Мамо, не хвилюйся все буде добре...
– Надіюся… Зоє, ти іди уже додому, бо пізно.
– Гаразд, мамочко! Бажаю солодких снів.
– Навзаєм.
Я поцілувала маму у щічку і попрямувала на вихід…

Через двадцять хвилин заходила вже до будинку. З кухні доходили дивовижні аромати. Коли потрапила туди, то дізналася, що бабуся Софійки передала усі ці смаколики… Таких пиріжків ні в якому магазині або кондитерській не знайдеш. Адже у них укладено безмежно щирої любові і тепла… Ми утрьох, до нас ще долучився тато, поїдали їх за дві щоки… За вечерею, розповіла батькові про поїздку… Він віднісся добре і з розумінням… Чесно, я дуже сильно рада, що маю таких чудових батьків…
Набивши свої шлунки й ледве переминаючи з ноги на ногу ми попрямували до своїх кімнат, щоб поринути у царство снів.

На ранок у будинку був армагедон... Ми трішки заспали, тому бігали один за одним, як мурахи… Нашвидкуруч поснідавши, попрямували одягатися. Сьогодні на мені був чорні шорти та біла футболка. На голові зробила собі пучок та випустила кілька прядок… Обличчя прикрасила гігієнічною помадою та тушшю.
Софійка, як завжди все встигла швидше за мене, тому чекала надворі. Швиденько накинула верхній одяг і попрощалася із татом побігла до подруги. Як вже опинилася на подвір'ї, побачила, як біля нас зупинилося таксі і з нього вийшов Іліан.
– Привіт, що дівчата готові до поїздки? – запитав, обіймаючи нас по черзі.
– Звичайно, так, – відповіла Софійка.
– Ну тоді давайте я ваші валізи закину до багажнику, а ви заплигуйте у таксі.
Ми сіли на свої місця і рушили до аеропорту.