Розділ 23

Спокій… Це те, що найбільше чекає наша душа, і до чого все життя прагне тіло…

Після чергового приємного сну, я розплющила свої повіки. Спочатку було важко зрозуміти, що навколо відбувається…
Коли хотіла трішки підійнятися, зрозуміла, що щось не дає мені цього зробити. Голова одразу переміщається на другу частину дивану і там бачу те, що дарує усмішку…

На ній солодко спить Олексій і однієї рукою обіймає мене за талію… Одразу ж, після оглядин такого милого личка, я починаю згадувати події минулого вечора та ночі…
Мабуть, вона стала для нас обох особливою...
Нарешті я зрозуміла, що крім цього чудового хлопця ніхто не потрібен… Так він приніс у моє життя дуже багато страждань та болю… Я ридала довгі ночі згадуючи його слова, які почула на тій дискотеці... Ці сльози приносили смуток не тільки мені, але й моїм рідним та друзям... Але багато хто чув або ж і сам знає, що серцю важко щось вказати… Воно відчуває все ще ближче, аніж душа та тіло… Мабуть, вперше за довгий час я впевнена в своїх думках та вчинках… Ця ніч додала впевненості у своїх почуттях… Тепер легко можу сказати, що до безтями закохана у цього чоловіка…
Зі своєю появою у моєму житті приніс спокій… Те, що протягом цих довгих років я не могла знайти… Він моє умиротворення… Мої ліки… Мій порятунок…

– Ти ще довго будеш мене розглядати, наскільки я пам'ятаю, ви приїхали працювати, а не вивчати українських чоловіків, – захриплим від сну голосом промовив, розплющуючи свої повіки.
– Бачу пам'ять у вас хороша, Олексію Дмитровичу, – усміхнулася до нього.
– Ви праві, Зоє Несторівно! – ще сильніше притиснув до себе.

Дивилась у ці смарагдові очі і не могла відвести погляду… Як раніше не зрозуміла, що вже давно є заручницею цих глибоких озер…

– Можливо, будемо помаленьку вставати, збиратися на роботу, – запитала я, після солодкого поцілунку.
– Куди, куди ти зібралася?
– На працю.
– У тебе відпустка дівчинко, ти забула?
– Та ні, а мала на увазі тебе, – промовила впевнено.
– Хочеш чим швидше мене позбутися? – впевнений тон, який тільки був властивий йому, прозвучав із неймовірних уст.
– Повір, це найменше, що зараз хочу…
– Справді?
– Так!

І знову наші губи злилися у пристрасному поцілунку... Це було неймовірно солодко…
Раніше я не любила мед… А зараз це найкращий і найбажаніший десерт у світі…
Саме уста Олексія найбільше  заспокоювали та надихали...

– А знаєш, також нікуди не йду, бо хочу неймовірно спати… Ти за ніч дуже втомився, так що добраніч…– і узяв просто розвернувся у іншу сторону. А мої щоки вмить вкрилися рум'янцем...
– Отак от, ну той лежи, а я підіймаюся.
Коли уже присіла на ліжку, то почала очима шукати свій одяг… Неподалік побачила сорочку Олексія і вирішила, що вона замінить мені мій образ.

Голими ніжками я попрямувала на балкон…
Одразу ж, як туди потрапила з'явилося таке відчуття, ніби я у якійсь казці…
Десь недалечко співає соловейко на дереві…
Його дзвінкий голосочок просто зачарував і вводив в певний транс…
Заслухавшись трелі солов'я, я й не помітила, як на поручні сіла незнайома пташка... Спочатку ніби розглядала, а потім різко полетіла… Не знаю чому, але саме після того, як зникла з мого поля зору на душі, якійсь камінь заліг…

– Ти чому босяком стоїш на холодній підлозі, ще захворієш, – і за мить опинилися на руках свого турботливого хлопця.
– Ей, ти що! Відпусти тобі ж важко, – намагалася вмовити це серйозно обличчя…
– Повір ти легка, як пір'їнка…
– Ну звичайно, – уїдливо сказала, – пусти!!!
Але ніхто не збирався опускати на землю, а навіть навпаки… Олексій приблизився до мого обличчя і заволодів моїми устами… Цілував так, ніби останнє в житті. Спочатку почала проводити пальчиками по рельєфному тілу, адже сорочка була на моєму тілі, а він був у одних джинсах. Далі пішла йому також на зустріч, обійняла його руками за шию та продовжувала насолоджуватися цим найкращим моментом…

– Для тебе є один сюрприз!
– Ухти, а який саме? – завжди мій розумі  манила незвіданість, і цей випадок не є виключенням.
– Ходімо усередину там все розповім і покажу…

Залишаючись на рухах у Олексія, ми попрямували до дивану. Обережно моє тіло опустив на землю, а сам підійшов до якоїсь тумби. Звідти дістав невеличку коробочку і почав наближатися.
Вже коли наші обличчя знаходилися у міліметрі один від одного, Олексій стає на одне коліно і каже…

– Зоє, для початку я хочу попросити у тебе вибачення за все погане, що тобі зробив у житті. За сльози, які ти проливала через мене… З цього моменту обіцяю, що буду все для того робити, аби ти була найщасливішою… Ти готова стати моєю дівчиною… для початку???

Дивлюся на Олексія і просто не можу вимовити ані слово… Невже те, чим я марила всі ці роки відбувається зараз наяву…

– Говориш для початку, – посміхнулася.
– Ну так…
– Я згідна, – промовила найщирішим голосом.

Він встав з одного коліна і повернув до себе спиною. Я припідняла своє волосся і на мою шийку лягла неймовірна підвіска…
Вона була у вигляді пір'їнки оздобленої різноманітними відтінками смарагдового кольору.

– Яка краса… – захват важко було приховати у моєму голосі.
– Я дуже радий, що тобі сподобалося… – промовив Олексій і ніжно поцілував.
– То що будемо снідати?
– Так, але я на сніданок тільки каву п'ю зазвичай.
– Добре, зараз все приготую в найкращому вигляді, а ти зачекай тут.
– Давай тобі допоможу?
– Ні не потрібно, ти відпочивай, а я через кілька хвилин повернуся.
– Ну добре, – обійняла його за шию і поцілувала у щічку.

Вирішила, поки немає Олексія переодягнутися у свій одяг.
А він, як і обіцяв через трохи часу повернуся з двома чашками кави та неймовірно привабливими кексами. І також помітила, що вже був одягнений у сорочку…

– Тобі більше підходила моя сорочка, – промовив зухвало.
– Ммм, так кажеш…
– Ага… Ось наш сніданок приєднуйся.