Розділ 22

Олексій узяв за руку та кудись повів. Мені здавалося, що тут можна загубитися. Хоча будинок був уже не такий великий, а от подвір'я вражало своїми масштабами. Все було зроблене водночас скромно та сучасно. Неподалік будівлі я помітила басейн, а також дуже багато квітників. Це неабияк вразило мене… Але ми це все обминули й попрямували у протилежну сторону.
– Куди це ми? – запитала з цікавістю.
– Хочу показати тобі моє улюблене місце.
– Кажеш улюблене… Добре, вже з нетерпінням хочу побачити.
Йшли ми десь п'ять хвилин і зупинилися посеред саду з різноманітними деревами.
– Ти хотів мені показати свій сад? – глянула на Олексія.
– Ні, дещо інше. Глянь сюди, – він вказував пальцем на верхівку одного дерева.
Коли підійняла очі, то не повірила сама собі.
На одній із найбільших гілок, стояв невеличкий будиночок. Весь чорний та з різними відтінками та декором. Дуже нагадував мені ось ці всі халабуди, які кожна людина будувала дитинстві.
– Це що? – захоплення просто лилось із моїх уст.
– Це мій будинок, – глянув з усмішкою на мене.
– Ага, ну красивий, красивий, – після цих слів ми гучно розсміялися.
Дивилися один на одного і не могли відвести погляди. Чомусь відчувалося, що ця мить особлива. Чимось незвичайна та проста…
– Отже, запрошую тебе до свого помешкання, яке у мене ще з дитинства. Звичайно, я його трішки вдосконалив і от що маємо.
– Гарно, мені подобається, – ще раз почала розглядати будиночок на дереві.
– Проходь, – запросив мене жестом руки.
– А як туди підійнятися?
– Ось бачиш оці гілки, стаєш акуратно на них і помаленьку, не поспішаючи підіймаєшся, – все ніби по поличках розповів він.
– Я спробую, – хвилювання з кожною секундою все більше накопичувалося.
– Давай тобі трішки допоможу, якщо ти не проти?
– Та ні, – відповіла, і після цього у моє тіло почав повертатися спокій.
Олексій став на одну "сходинку" та рукою обійняв мене за талію.
– Довірся мені, – відчула гаряче дихання біля самого вуха. Воно обпалювало не тільки його, але й шию. Дихання моє чомусь змінювалося мілісекундно. Боялась і слово вимовити, аби не видати свого напруження.
– Угу, – все, що змогли вимовити мої уста.
Наступні дії, які зробив мій "рятівник" мене дуже здивували. Він, як пір'їнку підійняв мене і я з полегшенням змогла зачепитися за крайню гілку і опинитися біля омріяного місця. Коли оце все відбувалося в певний момент мене починав пробирати страх, але довіра до Олексія чомусь переборювало оце все.
– І от ми на місці, – вже ставши біля мене промовив оксамитовий голос.
Обійняв мене та повів до будинку.
Чесно, була вражена красою, яка очікувала мене усередині. Неподалік від дверей стояв невеличкий столик та два білих крісла. На його поверхні було присутньо чимало смачненьких страв та шампанське. Також тут був присутній невеличкий диван. Все виглядало так атмосферно та по-домашньому.
На сад та нічне небо відкривався неймовірний вид. Адже одна сторона була повністю зі скла, а за нею невеличкий балкон.
– Як тобі моя таємна схованка?
Після цієї фрази відчула, як ніжні руки обвели мою талію. Ніби ліани, які захопили в полон свою жертву.
– Все дуже гарно і так чарівно, – повернулася рідного обличчя, – дякую тобі, що дав змогу побачити таку красу.
Ми стояли один на проти одного. Звичайно я була нижча за нього, але він нахилився так, що моє чоло торкалося його уст. Заплющила очі і просто насолоджувалася цим моментом. Тепло, яке йшло від Олексія, дарувало таку легкість на душі. Я ніби закуталась у невидиму шаль, у якій відчувала себе у повній безпеці.
– Сідаймо за стіл. – запропонував чоловік, і тим самим порушив інтимний момент.
– Добре.
Ми присіли кожен на свій стілець. Почав розливати шампанське у келихи. Рухи такі були чіткими і це неабияк манило.
– Ну що ж нумо випиймо за те, щоб кожен наш вечір, можливо, наодинці, або ж разом проходив чим найкраще. Аби приносив нам побільше сил та спокою. А також, не можу не згадати про тебе. Ти дуже гарна, мила та чарівна дівчина. Ти та, яка відкрила для мене іншу сторону кохання. Твоя наївність та відкритість просто притягує мене до тебе. Це якийсь не зрозумілий потяг, якому мені важко протистояти. Отже, вип'ємо за тебе та наші почуття! – сказав чітко Олексій ні на секунду не відірвавши погляду від мене. Таке було відчуття, що протягом цих кількох хвилин дізнався усе, що приховане у моєму серці.
– За кохання… – підтримала я, і наші келихи злилися у дзвінкій мелодії.
Надпила трішки шампанського та відставила келих. Все, що було присутнє на столі виглядало апетитно. Для початку вирішила спробувати салат, який дивував своїм оформленням.
– Це за моїм особистим рецептом зроблене, – промовив спокійно Олексій.
– Справді!? Неочікувано… – з певним здивуванням відповіла я.
– Спробуй, мені цікаво почути твою думку.
Наклала собі невеличку порцію та узялася оцінювати. Чесно, такого  ще ніколи не куштувала. Смак водночас був і не звичайний та таким знайомим. Помітила, що там присутні невеличкі шматочки апельсину та моркви. Ще було щось, що додавало кислинку, але не могла зрозуміти…
– Підкажи, будь ласка, інгредієнт, який додає кислинку?
– Грейпфрут.
–  Цікаве поєднання, але мені подобається, – посміхнулася.
Весь час ми сиділи говорили за столом про все на світі. Він розпитував про життя у Іспанії, а я все що могла розповідала. Бачила по його очах, що це йому реально було цікаво та важливо почути.
– Вийдімо на балкон?
– Я не проти.
Підійнялися зі своїх комфортних стільців та попрямували на подвір'я.
Коли опинилися під ясним зоряним небом, мене огорнула певна загадковість та цікавість. Адже зорі від нас дуже далеко, але стараються отримати певне тепло від сонця, аби дарувати нам таку красу.
– Про що задумалась? – відчула, як на мої плечі лягло тепленьке покривало.
– Та так ні про що…
– Можна з тобою поділитися однією думкою?
– Так звичайно, мені цікаво тебе послухати, – підтримала його.
– Знаєш, приходжу сюди, і одразу ж нахлинають якійсь не зрозумілі відчуття. Завжди було такі думки, що чогось тут не вистачає, якогось невідомого елемента… – помітила, як він старається, промовити кожне слово так, аби я відчула та зрозуміла, – а от сьогодні чомусь все навпаки… Відчуваю та вдихаю повноцінне повітря, яке дає мені наснаги продовжувати жити та радіти всьому, що відбувається. І саме ти і є кінцевий елемент усього цього…
Дивилась на обличчя Олексій і в мене все всередині переверталось декілька разів... Мені подобався голос і те усе, що говорив. Так, ми є кінцеві елементи один одного...
– Також, завжди любив читати улюблену поезію...
– Можна мені почути хоча одну? – тихенько запитала.
– Так…