Розділ 21

Цю ніч провела поруч у лікарні. Тата викликали знову на роботу, тому від посеред ночі поїхав. Зранку, її забрали на процедури, а я вирішилася переїхати додому, аби самій переодягнутися, і щось узяти мамі.
Викликала таксі та рушила до рідної домівки. Вчора ввечері ми обговорили всю ситуацію з Олексієм. Мама стояла на своєму, щоб все-таки дала йому шанс. Тато був проти, але потім все одно перехопив думку своєї жінки. Ну звичайно, все залежало від мого вибору. І тому,  вирішила, що нікуди не піду. Хай помучиться трохи, а то хоче мати все і одразу ж.

Потрапивши до будинку, я попрямувала до своєї кімнати. Пішла швиденько прийняла душ. Сьогодні вирішила одягти фіолетову блузку та джинсові шорти. Зробила легкий макіяж та привела своє волосся у порядок. Далі пішла до кімнати батьків, узяла деякі мамині речі і усе спакувала.

Через п'ятнадцять хвилин, уже прямувала до маминої палати. Зайшла до середини, побачила, що тато вже тут.
– Всім привіт, я вже повернулася. Ось мамо, твої речі.
– Дякую, Зоє. А ти доню, куди ти так одягнулася?
– Та нікуди, просто для себе.
– Ну, ну, – промовила вона з насмішкою.
– Мамо!!!
– Добре, доню, мовчу.
Звичайно, я і сама не помітила, як мій образ змінився. Сьогодні і справді ніби якесь свято. Та ні, не могла збиратися для нього. Невже щей моя підсвідомість зраджує.

Цілий день ми сиділи та говорили всі разом. Згадували моменти дитинства, я розповідала про Іспанію... Чесно, і не помітила коли настав вечір.
– Мам,  піду візьму собі кави, – сказала.
– Добре, доню, іди.
Вийшла із палати, і попрямувала до автомата із кавою. Згадала, минулий раз коли тут опинилися. Та білявка, потрібно про неї більше дізнатися... Стоп, чого це мене хвилює. Вона мені ніхто... Мабуть...

Ішла спокійно коридором до палати. Відчинила двері та пройшла до середини. Очі мої передивлювалися стрічку у інстаграмі, тому  не помітила, що у палаті забагато людей.л
– Доброго вечора, Зоє, – почула знайомий голос, і аж кавою подавилась.
– Ти?? – мабуть занадто голосно промовила, бо побачила, як очі мами і тата збільшилися.
– Так я, – відповів чітко.
– Олексій Дмитрович, що ви тут робите?–  вже м'якше спитала.
–!Прийшов до тебе, аби вирішити певне запитання, – бачу, що бреше... безсовісний.
– А по телефону?
– Ні, ця розмова точно не телефона, – глянув на мене своїми смарагдовими і водночас підлими очима.
– Добре, давайте вийдемо. Обговоримо ваше "мега важливе" запитання.
– Ходімо.
Я мимоволі глянула на батьків, вони підозріло посміхалися і перешіптувались... Це виглядало дуже дивно...

Ми вийшли аж на подвір'я, аби нікому не заважати.
– Ну, я вас уважно слухаю.
– Мали сьогодні зустрітися, чи ти забула?
– Повір із пам'яттю все в порядку. Я вирішила, що ти сьогодні поїдеш туди один.
– Так ти думаєш, що зможеш вирішувати все за мене?
– Ні, тільки за себе.
– Хух, то це добре. А то я вже розхвилювався.
Не могла зрозуміти, що це він робить. Тільки помітила, як після цих слів у його очах появились бісики.
– Олексію, що ти задумав?
– Та нічого такого, просто, хочу тобі донести один факт. Що зараз ти належиш мені. Якщо сказав, що ти їдеш зі мною значить так і буде.
– Ні, навіть не думай. Як ти говорив, що поза роботою ти просто Олексій. Так от, в договорі пише Олексій Дмитрович. Тобто, повинна тільки виконувати ваші накази по робочих питаннях.
Помітила здивування, але це тривало не довго. Адже через кілька секунд,  підійшов до мене і закинув собі на плече. Я не могла втямити, що він робить.
– Олексію, відпусти негайно!!! – кричала і била кулаками по спині.
– Зоє, я тобі запропонував по хорошому, але ти не захотіла. То буде значить отак.
Весь шлях до машини, його била, як могла. Коли ми вже опинилися біля неї все-таки опустив на землю моє тіло.
– Телепень, – промовила йому у очі.
– Можливо, певною мірою так. Але ти сама напросилася.
– Ти не посмієш силою посадити до машини і відвезти кудись.
– Думаєш, а хто завадить?
– Батьки помітять, що мене довго немає і почнуть шукати. Отоді тобі буде дуже погано.
– Не повіриш, але я вже з ними домовився. Вони віддали мені тебе, але попередили, що якщо волосинка з тебе впаде, вони за себе не ручаються.
– Щоооо?!!! – аж очі ледве на лоб не вилізли. Ні цього не може бути... Вони так не змогли б зі мною поступити. Ах точно, от до чого ці були підозріло посмішки.
– Так, що скажеш?
– Їдьмо, але повір я заставлю тебе пошкодувати про це... – промовила я і сіла до машини. 
Аромат Олексія витав тут усюди. Він сів на крісло водія і ми рушили. Вже пізніше я зрозуміла, що телефон свій залишила в палаті. І тепер точно у його полоні...Їхали ми довго і мовчки... Згодом, все-таки не витримала і запитала:
– Куди ми прямуємо?
– Сюрприз.
– А я, як ти вже знаєш, не люблю сюрпризи, тому говори вже.
– Ні я впевнений, що цей тобі сподобається.
– Ну, ну надійся, – з смішкому голосі сказала.
Незабаром, ми з'їхали на якусь лісну дорогу. В мене вже потроху почав зароджуватися страх. Куди він везе, на їжу вовкам.
– Не хвилюйся ти так,  тебе не збираюся залишати в лісі, ти мені потрібна жива і здорова.
– Я абсолютно спокійна, – відповіла.
–  Ну звичайно, бачу, як ти мнеш свою блузку.
Назвіть не помітила, як мої руки вийняли низ блузки із шортів. Зрозуміла, що удачливість сьогодні точно не на моєму боці.
Через пів години опинилися біля якогось будинку. Та це скоріше схоже на чиїсь хороми. Ворота самі відчиняються і ми заїжджаємо.
– Де це ми?
– У моєму літньому будинку.
– Огооо...
– Подобається?
– Дуже...
– Ходімо все тобі покажу, –  узяв за руку і ми попрямували в сторону дверей.Щось зі мною точно не ладне робиться. Йому дозволила себе тримати за руку, та як таке можливе.
Побачимо, що ж він таке підготував...