Розділ 16

– Чому ти привіз мене сюди? – запитала я, опинившись на території своєї минулої школи.
– Просто вирішив дещо тобі показати, тобто провести екскурсію по її теритоїрії, адже ти тут не була аж п'ять років, – Олексій промовив це і підозріло глянув.
– Таккк... А звідки...
– Я все знаю, – чітко сказав він.
– Добре, а нас звідси не виженуть, бо вже вечір, а це закрита територія'?
– Ні, бо тутешній охоронець мій хороший друг.
– Ааа зрозуміло.
– Отже, подвір'я школи дуже змінилося, з'явилося більше клумб та різноманітних турніків. Також, он там зробили баскетбольне поле...
Дуже цікаво все розповідав, я аж в деяких моментах просто застигала... Але моє серце чогось не полишало дивне відчуття, що щось не так... Це все дуже підозріло...
– Ооо це місце дуже відоме, адже ще як я вчився у школі тут проводили всі вечірки... Пам'ятаю, свої останні танці тут, в одинадцятому класі... Це було дуже незабутньо...– промовляючи ці всі слова, весь час дивився на мене.
І я не могла зрозуміти, що хоче цим сказати... До того часу, поки ми не зупинилися на одному місці... І до моєї дурненькою головоньки дійшло, що відбувається... Цю територію дуже добре пам'ятаю, адже саме тут розбили моє серце...

За два дні до цих подій...

Прокинувшись ранком, почала знову обдумувати всі події, які відбулися вчора... Що Олексій мені хоче показати у суботу... Моя цікавість просто розривала усе всередині.

По дорозі на роботу, думала все, як  поводитися поруч із цієї людиною. Я зайшла до середини компанії та попрямувала до свого кабінету. Там, як завжди лежали завдання, які повинна зробити протягом дня та папери, які ще вчора мав підписати директор. І на цьому зрозуміла, що його  аж ніяк не уникнути. Узявши їх і попрямувала на свою особисту каторгу...

Через хвилину я вже стояла під дверима кабінету Олексія, постукала...
– Так, проходьте, – промовив такий ніжний голос. Не впевною ходою зайшла у середину.
– Доброго дня, Олексію Дмитровичу!
– Доброго, Зоє, – промовив він, і глянув на мене своїм особливим поглядом.
– Я вам принесла документи на підпис.
– Підійти...
Стала біля нього ближче, але все-таки вирішила залишатися на безпечній відстані.Олексій швидко поставив всі підписи та простягнув мені документи.
– Ось Зоє, візьми. Я надіюся ти не забула, що у суботу ми повинні зустрітися.
– Так, я все пам'ятаю.
–Бо зараз їду до іншого міста у справах, і тому аж до ранку суботи в місті не буду. А от у ввечері о восьмій чекай гостей.
– Домовились, — і я впевненою ходою відправилась на вихід.
Покинувши його кабінет, ніби отримала ковток чистого повітря, а не терпкого та неймовірно ніжного...
До вечора просиділа за своїми справами. По закінченню робочого дня, вирішила відправитися до лікарні. По дорозі купили ще кави. Розумію, що на ніч її не можна пити, але нічого не можу поробити, бо дуже хочеться...
Відчинила двері до маминої палати та зайшла до середини.
– О доню, ти завітала сюди? – запитав тато.
– Так, вирішила провідати маму. Що там лікарі говорять на рахунок її операції?
– Більшість всього операція буде проводитися у понеділок десь об одинадцятій годині ранку.
– Зрозуміло, я постараюся відпроситися на цей день.
– Добре, Зоє. Дивись, як тобі краще буде.
– Угу, — промовила, надпиваючи каву.
Весь час дивилась на обличчя мами... За цей період, що вона знаходиться в лікарні, і той скільки її не бачила, дуже схудла та помарніла... Обличчя бліде, немає рум'яних щічок, які дуже їй підходили під блакитні очі... Шкода, що зараз я не можу побачити щирої усмішки, яка дарувала мені тепло...Одразу ж після таких думок, сльози покотились із моїх очей, тато це звичайно помітив...
– Доню, що сталося? – схвильовано запитав.
– Я просто за мамою скучила... Хочеться почути її голос та побачити її усміхнені очі...– і обійняла його.
– Нічого донечко, не плач. Вже незабаром ви з неї побачитеся і зможете поговорити, – почав погладжуючи мене по голові.Ми посиділи з татом до пізнього вечора поруч із мамою, а потім відправилися додому.Нарешті дійшовши до своєї кімнати, лягла у ліжко і моментально заснула.

Наступний день пройшов в тому самому ритмі...Увечері поспілкувалася з лікарем мами, щоб вияснити всі тонкості операції.

Я сиділа на своєму ліжечку і їла морозиво, і тут дзвонить Моніка на відеочат.
–Привіт, подруго! Вже геть забула, не дзвониш, не пишеш, що вирішила позбутися, – з іронією у голосі запитала вона.
– Привіт, привіт. Та ні ти що, просто ніяк зараз часу не має.
– Так я знаю, хто займає весь твій вільний час. Слухала твої голосові. Ну ти даєш, чесно коли це все почула просто заклякла на місці, Марсель вже хотів швидку викликати...
– Ой не перебільшуй, там нічого такого немає, поки що...
– Так, з цього місця детальніше...
– Одним словом, ми кілька днів тому з Олексієм були на одному заході, одразу ж кажу, що це не по роботі було, як я думала. Моя колега Каріна про це мені сказала. А і ще дещо дізналася від неї, що в Олексія є наречена. Тому вирішила після вечора розставити всі крапки над і.
– Ііі, що він відповів на оце все??? – з цікавістю запитала подруга.
– Сказав, що ніби брехня. А на те питання, чого запросив, дасть відповідь завтра.
– Завтра???
– Так, увечері заїде по мене і відвезе у якесь місце.
– Огоо, а це вже цікаво, що ж задумав наш пожирач сердець.
– Якби ж то я знала....
– Одним словом ти обов'язково повинна піти з ним. Мені здається, що тут щось інше замішане, і я вже догадуюся що... Але тобі не скажу, хай для тебе так би мовити буде сюрприз, – з підозрілим поглядом промовила Моніка.
– Ти знущаєшся?- грубо сказала.
– Аніскілечки. До речі, як твоя мама?
– Не дуже, але мають уже в понеділок робити їй операцію. Я так хвилююся.
– Так подруго, ану вище ніс. Усе буде добре, мама прокинеться і ти буде дуже щасливою.
– Сподіваюся... – відповіла, опустивши голову.