Розділ 15

Прокинувшись ранком, я побачила, що за вікном іде дуже сильний дощ. Ледве встала із ліжка і попрямувала у душ. Таке була відчуття, ніби по мені цілу ніч бігали стала слонів. По всьому тілу була певна слабкість, мабуть, це все через погоду.
Почистивши зуби та накинувши халата, попрямувала на кухню, щоб приготувати сніданок.Сьогодні собі насмажила панкейки та зробила кави. Добре поївши, пішла до кімнати тата, аби попередити, що йду на роботу. Відчинила двері та побачила, що там нікого не має. Я звичайно здивувалася і почала його гукати...
– Тату!!! – але відповіді не почула. Коли зайшла до вітальні, помітила, що на столі лежить папірець. Узяла до рук і почала читати. Тато написав, що викликали терміново на роботу.

Отже, я швиденько побігла до кімнати, одягла чорні джинси та теплий светр, узула свої кеди, а волосся залишила просто розпущеним.

Зачинивши будинок та відкривши парасолю, попрямувала на роботу.Заходила до компанії трішки мокра, бо надворі сильний вітер і дощ міняв свій напрямок, парасоля зовсім не допомогла.Зайшовши усередину свого кабінету, вирішила зняти куртку та піти до вбиральні, аби трішки висушити волосся і підправити макіяж.Стерши розводи, які утворилися під очима та трішки привівши себе до порядку, пішла виконувати свої завдання на день.Через дві години Каріна мені передала певні документи, щоб я віднесла Олексію Дмитровичу на підпис.
– Карін, може ти сама це віднесеш? – з благальним поглядом спитала її.
– Я б із задоволенням, але треба інші теки занести до бухгалтерії. А чому ти не можеш віднести?
– Просто.... Та ні все нормально, віднесу.
– Між вами щось відбувається?– зненацька почула її питання.
– Між ким? – нервово перепитала.
– Тобою та Олексієм.
– З чого ти взяла?
– Та просто ти його ніби уникаєш...–! промовила чітко Каріна, – а ще я скажу тобі дещо по секрету.
–Говори, я тебе уважно слухаю.
– Оцей захід на який ви сьогодні вечері ідете з Олексієм Дмитровичем не по роботі. Просто  друзі запросили й він вирішив взяти тебе, це дуже дивно. Адже завжди ходив туди зі своєю дівчиною і майбутньою нареченою...
Мабуть, поки мені це все розповідала Каріна, я навіть не кліпала і не дихала. Відпустило мене тільки тоді, коли зрозуміла значення сказаного. Це що якась гра чи як? Я абсолютно тепер заплуталась і чесно нічого не розуміла. Хотілося чимшвидше поговорити з Олексієм.
– Дякую, — промовила Каріні і узявши документи, стрімголов почала до кабінету директора. Але мою рішучість чекало розчарування, адже секретарка повідомила, що Олексій сьогодні не з'являвся в компанії.Отже, вияснення всього перенеслось на вечір.

Закінчивши всю роботу, я почала збиратися додому, а точніше готуватися до вечора. Адже у мене з Олексієм очікує серйозна розмова.Потрапивши додому, одразу ж#  попрямувала до себе в кімнату. Вечірніх суконь є дуже мало, але все-таки знайшла ту, яка підходила мені найбільше. Це довга, з великим розрізом аж до стегон, на бретельках та світло фіолетового кольору сукня. Своє волосся я накрутила та заплела у високий хвіст. Зробила ніжний макіяж, аби підходив до мого образу.

На годиннику показувало половина восьмої, а я вже собі місця не знаходила. Адже думки про слова Каріни ніяк не виходили з голови. Якщо все скласти разом, то виходив абсурд, повний... І тому сьогодні після вечора я маю все вияснити...Мабуть, намотавши з тридцять колів по своєму дому, я почула як у двері хтось стукає. Узувши свої туфлі на підборах та поглянувши на себе у дзеркалі, пішла відчиняти двері.
Сьогодні він виглядав ще краще, ані ж вчора... Чорний смокінг, чітко підкреслював його фігуру. Біла сорочка та метелик, додавали йому ніжності та витонченості. Таке було відчуття, що переді мною стоїть принц, який загубив свою принцесу, або можливо ще не знайшов її... Найбільше не покоїло те, що у смарагдових очах я бачила смуток, і навіть якесь розчарування... Але це було не довго, адже коли мене почав роздивлятися, то я помітила, що у погляді промайнуло бісики, і з одного боку, просто тріумфувала, а з іншого насторожилась.
– Привіт, Зоє! – промовив своїм водночас грубим та ніжним голосом.
– Доброго вечора, Олексію Дмитровичу.
– Ми зараз не на роботі, тому думаю, що можемо перейти на ти.
– Добре, я не проти.
Після довгих поглядів з боку Олексія, нарешті тиша була порушена.
– Ти дуже гарно виглядаєш, це плаття тобі дуже личить.
– Дякую, Олексію, – промовила, засоромлено опустивши голову.
Коли ми підійшли до машини, він відчинив мені дверцята і я сіла до салону. Через кілька секунд Олексій також приєднався.
Їхали у повній тиші до пункту призначення, вже коли зупинилася на стоянці, кинув на мене задумливий погляд і довго розглядав  обличчя...
Я також не могла відвести від нього погляду.  Ніби причарував мою душу та тіло... Його енергетика відчувалася навіть на такій відстані...
– Ну що ходімо? – запитав, відводячи погляд.
– Так.
Як тільки ми покинули машину, Олексій узяв ніжно за лікоть і повів на захід. Виявилося, це була прем'єра нової колекції колечок, які виробив друг. Потрапивши до головної зали, я аж ахнула. Все навкруги таке красиве, аж дух перехоплює. Інтер'єр зроблений під замок
дев'ятнадцятого століття. Люстра вражала своєю витонченістю та багатством. В мене було таке відчуття, що потрапила на бал... Але люди видавали те, що надворі уже двадцять перше століття. Адже на них не було пишних суконь та костюмів.
– Подобається? – запитав Олексій біля мого вуха.
– Так дуже, – промовила з захватом.
– Ходімо, покажу тобі вироби та ювеліра.
– Добре.
Ми підійшли до молодого хлопця. Волосся у нього було чорне, як смола. Очі такі самі чорні, як і волосся. Вищий на кілька сантиметрів, вдягнутий у синій костюм, який підкреслює всі його особливості.
– Привіт, Олексію, – промовив хлопець, і перевів погляд на мене, – неочікувано...
Оці його слова дуже здивували, але потім я про них забула.
– Привіт, це моя співробітниця Зоя, а це Микита, мій друг і дуже хороший ювелір.
– Приємно познайомитися, – відповіла.
– Мені також. Ви тут освоюйтеся, беріть напої та гарно проведіть вечір. Також запрошую до перегляду моїх виробів.
– Обов'язково глянемо, – сказала я усміхаючись. Від цієї людини віяло приємною енергетикою, яка не відштовхувала, а навпаки притягувала.
Вечір проходив дуже добре... Коли я побачила прикраси, які було зроблені руками Микити, аж дар мови втратила. Це така краса... Найбільш мене заворожило кольє в якому було поєднано два каміння – це смарагд та лазур... Виглядало просто казково.
Далі ми ще взяли по шампанському та пішли до свого столика. Незабаром, почалася дуже спокійна музика.
– Можна, тебе запросити на танець?
Я аж здивувалася, і це моє здивування та хвилювання передавав мій погляд...
– Так, – невпевнено погодилась.
Він узяв ніжно за руку, і ми почали рухатися в такт музики. Не знаю, що відчував він під час цього танцю, але мій організм емоції просто переповнювали. Я відчувала його тепло навіть через одяг, мужня долоня ніжно обіймала за талію, а інша тримала міцно і водночас трепетно мою руку. Наші очі спершу дивилися куди інде, але потім знайшли один одного... Це був найкращий момент в моєму житті...