Розділ 13

Потрапивши у лікарні, я стрімголов помчала до палати мами.
– О доню, ти вже повернулася? – запитав тато, коли зайшла до середини.
– Так, і принесла з собою чудові новини, – на моєму обличчі розлилася щира посмішка.
– Нумо розповідай...
Я узяла свою сумочку і звідти витягла картку та простягнула татові.
– Зоє, що це за картка?
– Це тату, порятунок для мами. На ній є вся сума, яка потрібна для операції.
– Доню, де ти такі гроші дістала за день? – на мене дивилося шоковане обличчя тата.
– Я влаштувалася на роботу та узяла ці гроші авансом. Тобто протягом певного періоду їх відпрацюю.
– Доню, ти не розумієш, що зробила. Зараз дуже щасливий. Ми завжди знали з мамою, що наша доня найкраща та найрозумніша, – зі сльозами на очах промовив тато.м
– Я вас дуже сильно люблю! – відповіла, – а лікар, що лікує маму зараз є у клініці?
– Так, він сьогодні на чергуванні.
– Ну тоді піду сповіщу йому, що гроші у нас.
– Добре, доню біжи.
Я обійняла тата і побігла на пошуки лікаря. Постукавши до його кабінету, зайшла до середини.
– Доброго вечора, можна увійти?
–Так проходьте Зоє. У вас виникли якійсь запитання?
– Ні, я прийшла до вас із чудовими новинами. Ми дістали гроші на операцію мами.
– Так це чудово. Це чудово, що у Марини Сергіївни така чудова донька. Отже, зараз потрібно попередити лікарів, щоб готувалися до операції. Вона відбудеться десь через тиждень.
– Добре, дякую вам також за те, що зможете врятувати маму.
– Дякую, але це наша робота допомагати людям.
– До побачення, лікарю.
– Бувайте.
Вийшовши із кабінету лікаря попрямувала до мами. Там ми з татом ще трішки побули, розповіла йому, що сказав лікар, а потім вирішили поїхати додому аби трішки нормально поспати та відпочити.

Коли потрапили до будинку, то я одразу ж попрямувала на кухню, аби заварити нам чаю.Через кілька хвилин прийшов тато і сів за стіл.
– Доню, а куди ти влаштувалася на роботу?– запитав тато надпиваючи чай.
– У компанію "Dembo", – він сидів, щось ніби обдумував.
– Там де директор Олексій? – я аж чаєм подавилася.
– Так... А ти звідки знаєш?
– Просто я цікавлюся багатьма компаніями, і нещодавно випадково натрапив на цю і дізнався, що там головний твій Олексій.
– А чому це мій...– відвела погляд в сторону.
– Доню, ти хочеш рідного тата обдурити. Я ж бачу, як твоя поведінка і твоя міміка змінилася коли сказав про Олексія...
– Тату, чесно все дуже складно, спершу хочу аби мама одужала, а тоді думати, що робити із цією "проблемою"...
– Головне доню не нароби помилок, які потім не зможеш виправити...
– Добре, тату.Ми ще посиділи трішки, поговорили про все на світі. А потім побажавши один одному солодких снів, я пішла спати, адже рано на роботу...

Прокинулася я десь о сьомій годині ранку. Бігом прийнявши душ, одягнувшись, я пішла снідати. Сьогодні на мені красувалась сукня чорного кольору в горошок та чорні туфлі, а на голові я зробила пучок. На обличчя нанесла мінімум макіяжу та набризкала себе улюбленими парфумами від "Victoria Secret". Спустившись до кухні, я там побачила тата.т
– Доброго ранку!
– Доброго ранку, донечко. Виспалася?
– Так, я б ще із задоволенням поніжилася в ліжечку, але все-таки потрібно на роботу.
– Зрозуміло. Я до мами піду десь в обід, ще поговорю з лікарем, що і до чого там.
– Домовились, – промовила я доїдаючи свій сніданок, – ну все таточку біжу, щоб не спізнитися.
– Хорошого тобі дня, Зоє.
– Навзаєм, папа!
– Бувай.
Вийшла стрімголов із будинку та попрямувала на роботу. Дорога займала десь пів години.Я спокійна ішла і роздумувала на тим, що буду робити зі своїми почуттями до цієї людини. Адже душа і серце все береже в собі. Але тіло воно мене зраджує, як тільки Олексій з'являється на горизонті, і це мені не подобається... Тут я почула, як вібрує мій телефон. Швидко дістала його і побачила, що телефонує іспанській номер. Я узяла трубку і почула голос Іліана:
– Привіт, сонце.Ти як там?
– Привіт, я добре, от і іду на роботу, а ти що там поробляєш?
– Та все потрохи...
Чесно, з цією людиною не хотілося говорити. Бо пам'ятаю його розмову з кимось про вечір.
– Зрозуміло. Давай пізніше зідзвонимося чи спишемося?
– Добре, сонце. Хорошого тобі дня! Люблю тебе!
– І тобі...– це все, що змогла вичавити із себе.Поклавши слухавку зайшла до приміщення компанії. Потрапивши до свого кабінету, побачила на столі список завдань, які я маю зробити.Приступивши до роботи, так сильно занурилася в неї, що не помітила коли до кабінету зайшов Олексій.
–Доброго ранку, Зоє Несторівно!– підійшовши до мене промовив він. Я повернула голову до нього... Сьогодні на Олексієві красувався чорний костюм в поєднанні з білосніжною сорочкою. І знову оці його парфуми, які просто зводять з розуму.
– Доброго ранку, Олексій Дмитрович!– промовила чітко.
–Зайдеш десь через пів години, я тебе ознайомлю з договором, – дивлячись на моє обличчя прискіпливим поглядом промовив він.
– Добре.І все, розвернувся і пішов... А його аромат ще довго витав у повітрі. Згодом прийшли ще Каріна та Антон. І я знову занурилася в роботу...

В один момент згадала, що маю бути у директора через пів години. Швидко глянула на годинник, і там показувало, що вже пройшла година. Я просто зірвалася з місця і наскільки було можливо на моїх каблуках помчала до його кабінету. З тим всім навіть забула постукати, одним словом я просто увірвалася у кабінет.Олексій здивована глянув на мене, а потім його погляд змінився...  став сердитішим...
– Зоє, ви мали бути ще пів години тому, ще й з запізненням ви вриваєтеся у мій кабінет, як до себе додому, – різко промовив він.
–Вибачте, будь ласка, я просто запрацювалася...- опустивши голову відповіла.
– На перший раз прощаю, а потім буде у нас інша розмова.
– Добре.– Проходьте і присядьте на стільчик, зараз я вам покажу те, задля чого вас і покликав. Простягає мені теку, відкриваю її і починаю читати умови договору. З кожним рядком, в мене таке відчуття, що мої очі з орбіт вилізуть...
– Це, що за такі умови. Для чого оце все вам? – підозріло запитала я.
–Це вас не має хвилювати. Зоє, ви тільки можете або підписати договір, або повернути гроші.
– Підпишу, але все одно я не розумію, яка ваша вигода тут, – узявши ручку поставила свій підпис.
– Радий, що ми змогли знайти з вами спільну мову, – якось підозріло промовив Олексій.
– Я також, вже можна іти?
– Так, ідіть продовжуйте працювати
Швиденько вийшла із його кабінету, і настільки була зла, що вам не передати. Що він собі дозволяє?Я всього очікувала, ну такого точно ні.Мені потрібно поговорити з Софійкою про це все.Я набрала її номер, через кілька секунд почула що голос.
–Привіт, Зоє!
– Привіт, ти в обід будеш зайнята?
– Та ні, а що?
– Хотіла з тобою зустрітися і поговорити про дещо.
– Добре кажи в скільки і де?
–Давай от би першій біля кафе "Круїз".
– Ок, до зустрічі.
–Бувай.Я дуже надіялась, що подруга, якось зможе пояснити, або хоча б припустити для чого це йому...