Розділ 12

дивлюся на це обличчя і просто не можу повірити своїм очам. Переді мною стоїть у всій красі Олексій... Костюм йому дуже личить... Оглянувши його з ніг до голови, я поглянула на обличчі, а точніше в його смарагдові очі, які вже давно заполонили не тільки моє серце, а й думки...
Він, мабуть помітив, що я його роздивляюся, бо вже через кілька секунд на обличчі з'явилася хижа посмішка.
- Доброго дня, Зоє Несторівно, ви на співбесіду прийшли чи вивчати українських чоловіків? - з насмішкою промовив він.
Знаєте, що вам скажу, що його наглість та сарказм нікуди не зникли. Що я там говорила кілька годин тому, що при зустрічі відлупцюю цю людину. Та я вже готова була кинутися на нього кулаками, але думка про маму стримувала мене від цього.
-Доброго дня, я прийшла до вас на співбесіду, — чітко промовила я.
-Так, так, а на кого ви вчилися?
-У Іспанії вчилася на піар-менеджера, але я думаю, що ви і так вже знаєте.
- Хмм, а ви цікава особистість, одразу ж так не скажеш, що у вас стільки сміливості та ентузіазму, — промовив Олексій, пильно роздивляючись мене,- а ми раніше ніде з вами не могли бачитися?

Воу, а такий сценарій мені подобається. Так він все-таки мене не впізнав, це все мені на руку..
-Ні, це не можливо, я вже як 5 років проживаю в Іспанії, а сюди прилетіла кілька днів тому,- спокійним тоном промовила я, а у голові вже створювався план, як цього нахабу пізніше поставити на місце.
-Зрозуміло, а чого прилетіли сюди саме зараз?
-Через особисті причини...
-Так ви сюди за хлопцем прилетіли, — сказавши це, він засміявся.
Ну все, я не витримую... Та це не робота, а каторга для мене буде поруч із ним. Тепер я розумію, чому він такий довгий час не може знайти робітника.

-Це вас не стосується, дякую за чудову співбесіду. До побачення!-чітко промовила я.

 І встала зі стільчика та попрямувала впевненою ходою на вихід. Але мені цього не дозволили зробити, адже мужня рука закрила двері прямо перед моїм носом. Я різко глянула на обличчя Олексія, і побачила у його очах, що він і сам не розумів для чого це зробив. Наші тіла знаходилися один від одного на небезпечній відстані, в мене просто все в душі хололо через цю близькість... Його парфуми були водночас дуже сильно терпкі, але відчувалися в них нотки ніжності...
Ми довго дивилися один на одного... 

Допоки я не порушила цю тишу

-Відчиніть двері і я піду, не буду вам заважати працювати, -промовила невпевнено я.
-Знаєте, що Зоє, ви дуже відважна та запальна дівчина. І мені це дуже подобається, адже саме таких я шукав людей для будь-якого праці на цій фірмі. І тому я думаю, що вас можна прийняти на роботу,- сказав чітко Олексій і відійшов від мене на крок. Чесно, мені ніби дихання повернули...
-Добре, але в мене є певна умова.
-А не забагато ви на себе берете Зоє, в перший день знайомства з компанію?
-Ні, тому що саме через цю ситуацію я й сюди потрапила.Ви мене питали через, що я прилетіла в Україну. Так от вам причина, у моєї мами великі проблеми зі здоров'ям і потрібно зробити операцію, яка коштує дуже дорого. І зараз мені потрібні гроші, які б я хотіла, щоб ви мені дали авансом, а я вам все відроблю...
Я бачила, як Олексій мене просканував своїм поглядом, ніби вивчав мене, а може щось згадував... Було дуже важко зрозуміти...
-Скільки? - почула я питання, після довгої хвилини мовчання.
-10 000$...
-Огоо, ти розумієш, які ти гроші зараз просиш?
-Так розумію, адже зараз я хапаюся за будь-що...-
він знову на кілька хвилин замовчав, я вже хотіла сказати, що нічого не потрібно, як він промовив:
-Добре, я готовий дати ці гроші. Але ти повинна підписати певний договір?
-Який? - підозріло запитала я.
-Я його  підготую, тобі  потрібно просто підписати і виконувати умови, і все,- сідаючи на крісло, промовив Олексій.
-Я готова підписати, але умови повинні бути в межах допустимого.
-Ти хочеш сказати, що я схожий на маніяка?
Хотілося сказати, що не тільки маніяка, але і на того, який розбиває дівочі серця...
-Та ні ви абсолютно не схожий на нього... - промовила я.
-Це добре, -відповів чітко Олексій,- отож раді прийняти до нашого дружнього колективу!
Підійшов до мене та простягнув свою руку. Коли наші руки торкнулися, по моєму тілу пройшов струм і різко стало дуже жарко...
-Ото ж, вже можеш приступати до роботи, під кінець дня тобі принесуть картку із грошима. А завтра я підготую  договір.
-Дуже дякую, не очікувала, що так швидко зможу знайти гроші...
-Я також не очікував, що погоджуся на це, але... - і якось підозріло глянув на мене,- до речі, моє ім'я Олексій Дмитрович, ходімо проведу тебе до кабінету.
Ми разом вийшли й попрямували до мого робочого місця. Коли я побачила місце, де я працюватиму, я дуже здивувалася. Адже кабінет був ще більший, ані ж у директора.
-З тобою ще працюватиму дві людини, я думаю ви знайдете спільну мову.
-Звичайно, постараємося.
-Тоді Зоє, до завтра!
-До побачення.
Олексій вийшов за двері, і тільки тоді я змогла нормально дихати. Це ніби сон був, я говорила і бачила наяву його. Той який розламав моє уявлення про кохання. Який кілька років тому сказав мені, що я йому не потрібна. Невже доля така паскудна, вміє зробити найгірший період життя, ще "кращим"... Це мені доведеться кожен день його бачити, слухати його тупі фрази та сарказм... Надіюся, що у мене сталеві нерви. Щей договір, в якому не зрозуміло, які умови будуть. Навіщо йому це? Не зрозуміло...

Через пів години до мене приєдналися хлопець дівчина, які заходячи до середини жваво, щось обговорювали...
-Оуу, привіт, ти новий піар-менеджер?- запитала дівчина з червоним волоссям.
-Привіт, так я Зоя. А вас як звати?
-Я Каріна, працюю тут фотографом, а це Антон, він дизайнер.
-Приємно з вами познайомитися.
-А ти що на курорті буду нещодавно, така засмагла?
-Та ні, просто я вже, як 5 років живу у Іспанії.
-Огоо, то супер.
-Таккк.
-Все дівчата переходимо кожен до роботи.
Після слів Антона до кабінету зайшов молодий хлопець і подав мені теку. Ще й додав, що там завдання, які я маю виконати за сьогодні.
Чималенько їх було, але я повинна все зробити.

День пролетів дуже швидко, я вже майже все доробила, а на годиннику показувала 18:00, через годинку закінчувався мій робочий день.
Я продовжила працювати, через кілька хвилин до кабінету зайшов Олексій, і я знову забула як дихати, і не не знала куди мені подіти погляд, він падав тільки на його очі...
Колеги зі мною попрощалися і вийшли із приміщення, а я залишилась один на одного з болем моєї душі та серця.
-Ось картка, на ній всі гроші,- підійшов до мене і промовив Олексій.
-Добре, дуже дякую! - промовила щиро я.
-Ото ж затям собі, що просто так тобі піти звідси не вийде, адже ти в компанії взяла гроші, які повинна або в повній сумі повернути, або відпрацювати. Завтра в договорі зможеш прочитати детальні тонкості, що ти маєш робити. І тільки подумай, щось утнути. Я тебе знайду і на краю світу, - оцими словами він просто спустив мене з небес на землю. У мене до цієї людина була злість, але відчуваю, що вона просто з кожним його словом зростає...
-Добре, не хвилюйся не втечу,- промовила різко я.
-Бачу в тебе дуже "хороший" характер, ти зі мною говори по м'якше, адже я також можу показати свої принципи.
-Ви, що мені кидаєте виклик?
-Ні, ти що я тільки попереджаю,- уже закриваючи двері, промовив він.
Ну все, хочеш протистояння, війни ти все це матимеш Олексій Дмитрович.
Але з для початку потрібно зателефонувати татові і сказати, що гроші все-таки я знайшла.
До лікарні, я не йшла, а летіла...Адже знала, що тепер моя мама зможе вилікуватися і бути здоровою та щасливою...