Розділ 5

Біля воріт мого будинку стояла вже знайома машина. Дверцята за долі секунди відчинилися і з неї вийшов Іліан. Він довго дивився на двері мого будинку, ніби вагався, а потім поглянув у сторону і побачив мене. Уявляю, яка йому картина відкрилася. Адже спостерігаючи за ним, я забула про дощ. І впевнена була, що зараз виглядала ще гірше ніж хлющ. Бо туш вже сто відсотків потекла і на моєму обличчі красувався бойовий розкрас. Він повільним кроком почав іти до мене.
– Чому тут під дощем стоїш? – запитав Іліан.
Дивилась на нього і слова сказати не могла. Навіть вже холоду не відчувала… Чому так важко відповісти йому. Якійсь шок огорнув моє тіло…
– Та я просто з навчання додому ішла, побачила тебе та трохи здивувалась, – ледве вимовила я.
– І чому ж? – з хижою посмішкою сказав він, – ти ж казала, що якщо нам долею написано ще зустрітися, то ми зустрінемося. Я просто прискорив процес.
– Хмм, це все так дивно...
– Можливо зайдемо у дім, а то геть уже промокли, – промовив спокійно Іліан.
– Ходімо, – показала я рукою на двері. І знову цими діями шокувала сама себе.
Зайшовши до будинку тепліше не стало, адже майстер сьогодні до нас не прийшов і не полагодив котел.
– А чому у твоєму будинку так холодно? – обійняв себе руками він.
– Просто щось зламалося у котлі, сьогодні мав прийти майстер, але не прийшов, як бачиш.
– Зрозуміло, можливо я погляну, що там з ним не так.
– Якщо тобі буде не важко, то звичайно можна.
– Та не важко, я ж не можу залишити дівчину, яка мені подобається у холоді, – промовив спокійним тоном він.
Я різко підійняла на нього очі і глянула здивованим поглядом. Він сказав, що я йому подобаюся чи мені це почулося.
– Що таке, Зоє? – запитав він усміхаючись.
– Я, мабуть, тобі принесу сухі речі, бо твій одяг абсолютно мокрий.
– Так це б не завадило, – я швидко пішла на другий поверх до кімнати тітки.
Там були речі її чоловіка, який зараз поїхав на експедицію до Африки. Узявши светр та штани, побігла на перший поверх. Іліан усе ще стояв у коридорі і чекав на мене.
– Ось візьми, підіймешся на другий поверх, там перші двері зліва ванна кімната.
– Добре, тобі я так думаю також не завадило переодягнутися.
– Ох так, ти правий. Значіть ходімо разом.
– Разом, переодягатися у ванну?– неприхованою радістю запитав він.
Я аж почервоніла зрозумівши, що бовкнула.
– Емм... Та ні, просто моя кімната також знаходиться на другому поверсі, тому так і сказала, – він підозріло примружився, але все-таки ми спокійно зайшли на другий поверх і кожен розійшовся по своїм приміщенням.
Потрапивши до себе в кімнату я з легкістю видихнула. Просто зараз була шокована від самої себе. Адже Я, Зоя, яка сахалась чоловіків, як привидів. Впустила до свого будинку малознайомого чоловіка. Просто відчувала, що можу цій людині довіритися.Відірвавшись від своїх думок, я пішла до ванни. Побачивши себе в дзеркалі просто жахнулась, на моєму обличчі красувався макіяж для Хелловіну. Я швиденько прийняла душ, переодяглась у теплий светр та джинси, зав'язала пучок на голові і попрямувала до Іліана. Коли я вийшла з кімнати, він уже стояв на коридорі.
– Так що, показуй де у тебе пошкодження.
Я його завела до кімнати де стояв котел, а сама пішла на кухню. Вирішила запалити кілька свічок, щоб стало тепліше і зробила чаю. Це усе занесла на столик у вітальні. І вирішила глянути, як ідуть справи у Іліана. Тільки почала іти коридором, як в одну мить зникло світло. Я аж здригнулась. Мабуть, через сильний дощ, десь порвався провід. Почала навпочіпки іти далі.
– Іліане, ти де? – почала кликати, але мені ніхто не відповідав. Як нівчому не бувало продовжила тихенько іти поки не зіштовхнулася з ним. Він мене обійняв своїми руками за талію. В секунду моє тіло напружилося, а ноги зовсім стали ватяними. Мені абсолютно не подобалася реакція мого організму на цього хлопця.
– Злякалась? – тихенько запитав він
– Та трішки, – відповіла, стоячи ще у його обіймах.
Ще кілька секунд не рухалися й дивились один на одного. Його очі у темноті здавались темніші, ніж при світлі. Вони, то світилися ясним вогнем, а в наступну мить згасали. От брехати не буде, він дуже красивий. Чому саме у нього не можна закохатися.
Потім він мене опустив з обіймів, але узяв ніжно за руку і ми пішли на світло свічок, які я все-таки встигла запалити.
– Ти вирішила нам романтичний вечір влаштувати? – підозріло запитав Іліан.
– Та ні, запалила свічки, щоб нам було трішки тепліше.
Ми сіли на диван, укрились пледами та узяли до рук чай. У тиші сиділи довго, слухаючи як за вікном капає дощ.
–Розкажи щось про себе, – попрохав Іліан.
– Ти запитуй, а я буду відповідати.
– Почнімо з того, що ти мені казала при першій зустрічі ніби ти з України, а з якого саме міста? – помітила у його погляді зацікавленість.
– З міста, яке має назву Харків. Переїхала сюди п'ять років тому, і як бачиш ще досі тут. Навчаюся в університеті на піар-менеджера. В цьому будинку живу з тіткою, але вона зараз в родичів, то тут сама. Та й отаке от життя у мене. – відповіла, надпиваючи гарячий чай.
–А що тебе спонукало до переїзду аж сюди. Адже це дуже сміливо, бо інша країна, закони, навколишнє середовище?
– Та чесно, я про це не хочу говорити зараз. Давай краще ти щось розповіси про себе, – вирішила перевести тему.
–А що мені розповідати… я Іліан, як ти вже знаєш. Маю свою власну фірму по виробництву одягу. Люблю проводити свій час продуктивно в хорошій компанії.
–А що ти робив тоді біля клубу?
– Та просто я мав допомогти в одній справі другу, але потім моя допомога не потрібна була
– Зрозуміло.
– Ти, мабуть, подумала, що такий поважний чоловік робить в таких місцях. – усміхнувся
– Та ні, чесно я так не думала.

Ми далі ще проговорили дуже довго, поки я не почала відчувати, що очі мої злипаються. Іліан пішов до кухні занести чашки. Поки його не було задрімала. Крізь сон чула, як він ліг поруч, накрив нас обох пледом, і поцілував у чоло. Його аромат кави, просто полонив мій розум та мої думки...
– Добраніч, Зоє, – щось промурликала і ми поринули у сон. Чесно, що мені снилося не пам'ятаю, але у моїх голові на довго закарбувалися моменти цієї ночі.
Коли розплющила очі, то відчула, як мене за талію обіймає кремезна рука. Одразу ж, захотілося різко схопитися, бо чесно мені соромно було за оце все, що ми цілу ніч провели, як би це дивно не звучало в обіймах один одного. Ну звичайно, мені цього не дали зробити. Іліан ще сильніше притягнув мене до себе.
– Сонце, куди ти так поспішаєш? – промовив сонним голосом він.
– Та нікуди, просто хотіла приготувати сніданок, – намагалася відповісти чим спокійніше. Бо коли твоє тіло притиснуте до тіла хлопця, думки чомусь одразу розбігаються по закутках.
– Давай ще трішки полежимо, я вже давно такого спокою не відчував, – це так дивно прозвучало, що на мить, я просто застигла.
– Вибач, але мені потрібно на навчання збиратися, – поглянула на годинник, що висів на стіні, – ой, вже й так на першу пару запізнилася.
– Ну добре, біжи збирайся я тебе підвезу, – він почав протирати своє заспане обличчя. Це виглядало дуже мило.
– Добре, твій одяг там у ванній висить, тільки не знаю чи він висох...
– Та він сухий, вчора все-таки опалення полагодив.
– Дуже тобі дякую, за допомогу, – підійшла та знову зробила те, що привело мене до шокового стану, обійняла його, – біжу до себе в кімнату, а ти у ванну.
І згодом вже зникла з поля зору цих нахабних шоколадних очей. Швиденько прийнявши душ і переодягнувшись, вже прямувала до виходу. Коли мій погляд зупинився на дзеркалі, там бачила ніби себе, але всередині ніби у мене все змінювалась. Та кому із моїх знайомих скажи, що вечір в
і ніч провела з хлопцем, ніхто і не повірить. Отаке навіть таке буває.
Вийшла з кімнати та попрямувала на кухню, щоб приготувати сніданок. Вирішила зготувати омлет зі салатом. Все було готове за кілька хвилин і помаленьку ставила все на стіл. Згодом, у дверному проході з'явився Іліан. Глянула на нього і у його очах побачила ніжність та ще емоції, які не могла розгадати.
– Сідай за стіл, будемо снідати, — провила.
Він мовчки виконав те, що попрохала і ми почали їсти.
-Дуже смачно, дякую тобі! – з захватом і з набитим ротом сказав.
– Смачного!
Доївши сніданок, прихопила свої речі і зачинивши будинок попрямували до машини. Іліан, як в минулий раз галантно відчинив двері і я сіла до салону. Сказавши йому куди їхати, ми рушили до місця призначення.

У машині ми перекинулися кількома словами та й все. Під'їхавши до університету, він зупинився. Вийшов із машини і відчинив мені дверцята та подав руку. Я цьому жесту, як завжди дуже дивувалася.
– Дякую тобі, Зоє, за вчорашній вечір, дуже радий з тобою був поспілкуватись і провести незабутню ніч, – хижо посміхнувся Іліан.
– І тобі дякую! Такої нічки не забуду ніколи, –  відчула, як до моїх щік припливає рум'янець.
Він на прощання мене обійняв і сказав тихенько на вушко:
– Проти долі Зоє, не смій іти, — і поцілував у щічку.
Вже вкотре сором заливав моє обличчя. Він поспіхом сів до машини, а я попрямувала до університету. Адже зараз почнеться щонайкраща частина. Бо ж на нас з Іліаном дивилася більша частина університету і пліток аж ніяк не уникнути. Отже, попрямувала у світі навчання та цікавих розмов…