31

Я сиділа на задньому сидінні таксі. Дощ, що почався, лив усе сильніше, грубі краплини билися об шибки, розмиваючи вид із вікна. Перед тим до мене подзвонила Камі й запросила на свій День народження. З усіма цими новинами й подіями я абсолютно забула про це. Тож, не повечерявши, побігла до своєї кімнати, щоб переодягтися. Обрала святкову ніжно-рожеву сукню, довжина якої злегка не доходила до коліна. Легка тканина спадала м’якими хвилями, ніжно обіймаючи фігуру. Волосся залишила розпущеним, трішки підфарбувалася. Взяла подарунок, який підготувала завчасно, і хотіла повідомити хлопцям, що мушу йти.

По дорозі зустріла Дрейка. Він виглядав розгубленим, майже блідим. Пройшов повз, не помітивши мене. Що там, чорт забирай, сталося?

Підійшовши до дверей, усе стало очевидним.

Я бачила хтиву посмішку Нори й погляд, що показував, хто тут головний і чия це територія. Але найбільше розчарувало те, що він нічого не зробив — не відштовхнув, не накричав — абсолютно нічого. Я бігла звідти, усвідомлюючи, що все собі нафантазувала, і нічого між нами не відбувалося — принаймні з його сторони. Образа на саму себе глибоко засіла в душі.

— Амалія, ну яка ж ти дурна. Щоразу на ті самі граблі, — проводила монолог із собою. — Ну коли ж ти нарешті зрозумієш, ну не щастить тобі в коханні, як не старайся...

Відкинула всі думки та викликала таксі до клубу, де на мене вже чекала Камі з нашими спільними друзями. Машина під’їхала, я хотіла якнайшвидше поїхати, щоб не перетнутись... з ним. Але не встигла — Даян схопив мене за руку. Мені не хотілося чути ні виправдань, ні пояснень. Тому відрізала йому і зачинила дверцята.

Водій виявився приємним старшим чоловіком. Побачивши мій стан, то жартував, то розпитував про дитинство, про цікаві події в моєму житті, тим самим вивів мене зі стану "зрадженої жертви". Хоча про яку зраду можна говорити, коли між нами нічого не було?

Щоб не псувати Камі свято, я просто відклала всі думки на потім. По дорозі ми заїхали до пекарні, де я купила красивезного торта.

Подруга вже чекала мене біля входу.

— Вітаю тебе, моя найкраща дівчинко! — обійнявши, вручила їй подарунок. — А це тобі для солодкого життя, — протягнула коробочку з тортиком.

— Дякую, Мел, ти найкраща! — вигукнула Камі, побачивши ті самі вінтажні сережки, які так давно хотіла. — Ходімо, нас вже чекають.

Ми насилу пропхалися до нашого столику. Людей було чимало, але хоч я і ненавиджу такі місця, сьогодні був саме той настрій для цього.

— Усім привітики! — радо вітала всіх наших друзів, з якими давно не бачилася.

— Привіт, Амаліє, — почула хрипкий голос за спиною, який мала надію більше ніколи не почути у своєму житті.

Я розвернулася. Усі притихли, здалося, навіть музика стала тихішою. Це був голос мого колишнього, з яким, як ви вже зрозуміли, ми розійшлися не дуже добре.

Якщо коротко — цей гад дурив мені голову два роки, а потім виявилося, що під час стосунків зі мною в нього була інша. Я дуже довго переживала це, хоч він і просив пробачення, обіцяв, що такого більше не буде. Це перетворилося на якесь переслідування. Він не давав мені спокою, всюди ходив слідом. Але я зради не пробачаю.

— Ти? — звернулася до нього, глянувши на подругу, очікуючи пояснень.

— Мел, я тут ні до чого, він не з нами, — було видно, як вона переживає, бо пам’ятала, чим це все закінчилося.

— Чого тобі, Коліне? — запитала у хлопця, відчуваючи, як мої емоції просяться назовні, проявляючись поколюванням у кінчиках пальців.

— Давай поговоримо... спокійно, — попросив він.

— Ти забув? Нам із тобою немає про що говорити, — я відвернулася та продовжила спілкування з друзями.

Хлопець ще трохи постояв і зник.

Ми продовжили веселитися: танцювали, сміялися, випивали... Так, так — я сьогодні у відриві. Як там кажуть, вирішила втопити горе.

Клуб гудів, як вулик. Світло неонових ламп миготіло на стінах, переливаючись усіма кольорами веселки. Повітря вібрувало від музики, що гучно била в груди. Хтось із друзів підняв келих, вигукнув тост, інші аплодували, підспівували музиці та танцювали. На столику поблискувала святкова іскриста пляшка та торт зі свічками, які вже давно здули зі сміхом і бажанням "щоб усе збулося".

Ніхто не думав про завтра — сьогодні нам було весело. Коли випивка закінчилася, ми з подругами пішли до бару, щоб замовити ще. Бармен приніс нам кілька пляшок. Я не встигла озирнутися, як дівчата зникли десь серед натовпу, і я рушила за ними.

— Куди зібралася? — знову цей хрипкий голос.

— Та дай ти вже мені спокійно відпочити, — хотіла відштовхнути його, та він перехопив мої руки й потягнув до виходу.

— Ні, ми поговоримо. І ти станеш моєю, — це прозвучало як вирок. Колін схопив мене за руку.

— А як же, більше нічого не хочеш? — почала пручатися. — Ти вже мав — і все втратив.

Він тягнув мене поміж людей, але ніхто не звертав уваги — бо це клуб, тут усяке відбувається.

Колін вивів мене на заднє подвір’я. У моїй пам’яті почали спливати флешбеки з попереднього досвіду... Але тепер тут була людина, яку я знала — навіть дуже добре.

— Будь ласка, послухай... — його очі блищали, чи то від алкоголю, чи від емоцій. — Амаліє, я так більше не можу. Так, я зробив помилку — пробач... — він притис мене до стіни. — Але я хочу бути з тобою. Я кохаю тебе, — я відчувала його п’яний подих на своїй шиї, і від цього мені ставало огидно.

— Відпусти мене, що ти робиш? — я сіпнулася, але його пальці вгризлися в зап’ястя, інша рука торкнулася обличчя. — Чуєш? Я не хочу тебе. Не люблю. І ніколи не любитиму.

Він, незважаючи, опускав руки щоразу нижче.

— Ти будеш моєю. Я не дозволю тобі піти, — злегка припіднімаючи мою сукню, дихав мені просто в уста.

Ви подумаєте: "Амаліє, а як же твої сили, ти ж могла його легко приборкати? Практикувалася ж стільки!" Ага, вже… З невідомих людству причин мій мозок у стресових ситуаціях себе не дуже проявляє.