29

Читання книжок — це, звичайно, дуже захопливе заняття, особливо коли читаєш книги з магічного мистецтва. Уявляєте, навіть таке є! Читаючи, час пролітає надзвичайно швидко. Здавалося, тільки присіла — а вже й будильник продзвенів, нагадуючи про зустріч у бібліотеці. Цього разу книга мені сподобалась — не хотілося відриватись від неї.
А ви знали, що існує три типи магії? Такі, як магія думки, магія слова та магія жесту. Тобто чаклувати можна подумки, вголос або ж створивши конкретну комбінацію жестів. З кожним разом мене все більше й більше цікавить світ, що відкрився мені не так давно. Тому я швиденько зібралася й побігла до місця призначення.

Хлопці трохи запізнювались, а я вирішила оглянутись. У бібліотеці була зібрана надзвичайно велика кількість книжок. Я пройшлася поглядом по полицях — там були книги художньої літератури, історичні та багато інших, але жодного натяку на магічні. Присівши на диванчик, я взяла книгу, що лежала поряд. Вона мала цікаву назву — «Сто признаків закоханості».

— Цікаво, хто це читає? — подумала вголос і почула, як замкнулися двері.
— А тобі яка різниця? — Даян вихопив книгу з моїх рук.
— Та... особо ніякої, — здається, хлопець закохався,  зміряла його зацікавленим поглядом.
— То й добре, — Даян поставив книгу на місце. — Цими вихідними відбудеться бал. У нас зберуться всі верхівки, тому потрібно якось тебе представити гостям, — хлопець присів навпроти мене.
— А може, я просто не піду? — запитала я, сподіваючись уникнути публічних заходів.
— Це виключено! Ми скажемо, що ти... наша родичка, наприклад. Котра приїхала здалеку, — почухав голову Даян.
— Тому сьогодні будемо тестувати твої здібності, щоб знати, до якого рангу тебе віднести, — озвався Дрейк, щойно увійшовши до кімнати з великою коробкою.
— Ми знаємо, що ти — хтось між землею і водою, — Даян підійшов до шафи з книгами. Промовивши закляття, вона почала від’їжджати вбік.
— Я думала, на підземеллі все закінчиться, — з острахом дивилась у простір, що відкривався.
— Ні, крихітко, там усе тільки почалося, — Даян клацнув пальцями, і з них з’явився вогонь. — Ви готові?
— Ходімо, — Дрейк узяв мене за руку й потягнув за собою. — Мел, не бійся.

Як же тут не боятись — у мене аж руки похололи. Тільки ми переступили поріг, як вхід одразу ж замкнувся. Ми йшли довгим вузьким тунелем, який освітлювався невеличким вогником Даяна. Було дуже холодно й моторошно, тож Дрейк укрив мене своєю курткою. За деякий час у далині ми нарешті побачили вихід — це можна було описати як «світло в кінці тунелю».

Вибравшись звідти, я була вражена красою навколо. Це була велика простора галявина, вкрита килимом дрібненьких квіточок. Навколо, немов огорожа, густо росли високі сосни та пишні квітучі кущі. Було чути неймовірний спів пташок. Сонячні промінці пробивалися крізь крони дерев і створювали особливу атмосферу.

— Де це ми? — я не могла надивитись на цю казкову красу.
— Це магічне місце, — Дрейк обвів поглядом галявину. — Тут перехрестя магічних потоків, тому сила тут примножується в рази, — він поставив коробку на траву й почав витягати з неї вміст.
— А якщо нас тут хтось побачить?
— Амаліє, це неможливо. Бачиш? — Даян вказав на контур дерев по колу. — Це захисний бар’єр.
— Це місце належить нашій родині, тому не переживай. Ми з дитинства навчались тут магії, — Дрейк витягнув із коробки останню річ і попрямував до мене.
— Це добре, що мої провали ніхто не побачить, — обійшла галявину навкруги. — Ну, то з чого почнемо? — потерла я руки.
— Звідки таке бажання? — скептично буркнув Даян.
— А це погано? — покривлялась йому. — Маю в планах начаклувати собі величезний будинок і останню модель машини, — хмикнула у відповідь.
— Якби це було можливо, то вже б пів світу мільйонерами були, — засміявся Дрейк.
— Досить цих ваших пустих балачок, — Дрейк підняв із землі пакетик із насінням. — На, практикуй, щоб потім соромно не було.

Я мовчки погодилась, забрала пакетик і присіла на траву. Дрейк приніс мені невеличку ємність з водою, а Даян — із землею.

Почалась моя, по факту, друга практика. Завданням було проростити зернята, не торкаючись їх. Довго я над цим сиділа, концентрувалась, уявляла… і чого тільки не робила — та не виходило. Навіть їхнє магічне перехрестя не допомагало. Хоч до того я виростила джунглі на кухні, та це насіння не піддавалось.

Хлопці давали мені чіткі вказівки, але на заваді став перший пункт: спочатку зернятко потрібно було перенести в землю, потім — вийняти трішки води з ємності й полити. І на кінець — силою думки пришвидшити проростання.

Хлопці, здається, вже перестали вірити в диво: один дрімав на траві, а другий — з нудьги скубав траву.

«Треба змінити тактику», — подумала я. А що, як не силою думки, а за допомогою жесту підняти зернятко? Спробувала — не вийшло. Пробую ще раз — те саме. Я дивилася на нього, а воно — на мене, наче насміхалось.

«Та ну, це не може бути так складно, — думала я. — Давай уже підіймайся! Я не хочу облажатись перед цими двома!» Востаннє зібрала всі свої думки докупи, постаралась відчути своє внутрішнє «я». Уявила, як уся моя енергія зібралася в кінчику вказівного пальця  — котрий, наче дуло, був направлений на це нещасне зернятко. Імпульсом палець здригнувся — зерня зашевелилось! Яким було моє щастя!

— Вау! Ура-а!.. — викрикнула, підскочивши.
— Що там, зерня плоди дало? — поцікавився сонний Даян.
— А як же! Поки ти спав, я яблуню виростила. Хочеш яблучко? — простягнула йому надгризене.
— Ха-ха, дуже смішно, — пробурчав і вихопив його в мене з рук.
— То що, у тебе вийшло? — поцікавився Дрейк.
— Так, воно пошевелилось.
— І все? — Дрейкові надії посипались по траві.
— Ні, я там кабачок виростила, — показала вбік рослини. — Їсти хочу — вмираю. Давайте посмажимо.
— Мел, ти молодець. Я вірив, що в тебе все вийде.
— Дякую, Дрейку, ти завжди в мене віриш, на відміну від деяких, — грізно глянула на Даяна.