28

Мене розбудили чиїсь міцні руки. Хоч я вже прокинулась, боялась розплющити очі та побачити знову цю саму картину. Я вчора так старалася все виправити, що заснула не дочекавшись результату. 

- Принцеса лісового царства, підйо-ом! -почула відлунням голос Даяна.  

- Ні не хочу, я боюсь.- добре, що хоч він мене розбудив, а не  хтось із прислуг, або куди гірше Жозеліна. Мені б стало дуже прикро і соромно за те що я зробила. 

- Чого боїшся? Прокидайся. - наполегливо штурхав мене у плече хлопець. 

- Ні, не буду.  

- Вставай кажу , треба поприбирати цей безлад .- я розплющила очі і мої надії розбились, як кришталь на дрібненькі уламки.  

- Ех, а я так надіялась.- розчаровано видихнула. - Котра година?- глянула у вікно, там ще темно було. 

- Близько четвертої, я думав ти вже давно закінчила з прибиранням. 

- Дякую, що розбудив... Я не знаю, як це виправити. Стільки разів пробувала і мені не вдалось. 

- Ходімо, я допоможу тобі.- Даян взяв мене за одну руку і провів до середини приміщення. - Розслабся і постарайся віднайти магію в собі.- протягнув другу. 

Ми взялись за руки і хлопець почав бурмотіти щось схоже на закляття. 

- Тепер спробуй заново зі мною. Схема така сама, як ти використовувала для відновлення вазону, тільки навпаки..- ми заплющили очі - Давай, я підживлю тебе енергією, ти зможеш. 

Я дуже сподівалась, що у мене все вдасться, адже зі мною був він. Десь далеко в підсвідомості я Даяну довіряла. Тільки чомусь не могла зрозуміти його колючий характер. 

- Сконцентруйся, Амаліє!  

Я ж старанна учениця, тому завжди викладаюсь на повну, як і цього разу. Даян допомагав мені, наставляв, підказував. Мені сподобалось з ним практикувати. Раптом я відчула, як нас охопило вітром, здавалось, ми  наче осінні листочки піднялись в повітрі. 

-А тепер відкрий очі. - послухалась і побачила,  як навколо нас кружляли дрібненькі листочки, котрі створювали уявний бар'єр. Ліани тим часом почали розплутуватися і зникати, наче хтось відмотував час назад. -Ти молодець, ти справилась. 

- Це завдяки тобі. Дякую, Даяне!- я на радощах обійняла його і світ зупинився. 

Нас в цей момент наче хтось прив'язав один до одного, було так комфортно. Не знаю скільки часу ми так стояли, аж поки не почули шурхіт за дверима. 

- Тікаємо.- хлопець схватив мене за руку і потягнув у бік інших дверей. 

Ми прибігли на другий поверх під двері моєї кімнати. 

- Даяне, що це було таке?- задихавшись сперлась до стіни. 

- Ти про що?- перший раз побачила, як непробивний Даян засоромився.- Не варто, щоб нас разом бачили, та ще й посеред ночі. 

- А ну так, ти правий. 

- Добре, йди спати. - хлопець розвернувся і направився до своїх покоїв.  

- На добраніч!- гукнула йому в слід. 

- І тобі доброї ночі.- Даян зник за дверима своєї кімнати. 

Я ж неохоче зайшла до себе, останній момент чомусь ніяк не виходив з голови. Як тільки розляглась на ліжку, мене раптово поглинув сон.  

Розбудив мене гучний стук у двері. 

- Со-оня вставай, сніданок проспиш.- з того боку не давав мені спокою Дрейк. 

-Ну годі тобі, перестань репетувати.- Підійшла до дверей, щоб відчинити. Чомусь хлопець мені видався надто веселий. -  Чого щасливий такий? 

Відчинивши двері, з напіврозплющеними очима  пішла до ванної. Вмилась, заплела собі колосок, та переодягнулась в уже свій чистенький одяг. Покоївки розпакували всі мої речі та поскладали до шафи. Хоч я про це і не просила, але було приємно. Вийшла з ванної, а Дрейк так і стоїть на місці. 

-Ти чого там стоїш? 

- Ну напевно на тебе чекаю. 

- Ну це зрозуміло, але чому під дверима, чого не заходиш? 

- Так ти ж не запросила...Закляття. 

- А-аа дійсно, я забула.- підійшла до туалетного столика, щоб навести макіяж. 

- Меел?- Запитав Дрейк котрий так і залишився на місці. 

- Ах точно, заходь! Вибач. 

Хлопець почекав поки я підфарбувалась і ми спустились на сніданок, де нас вже чекав Даян. Сильвія як завжди неперевершена, на столі стояло безліч різних страв на вибір. І все, як в кращих ресторанах, чудове на вигляд  та надзвичайно смачно пахне. 

- Доброго ранку.- привіталась до Даяна. 

- Доброго. Ми сьогодні снідаємо самі. Мама поїхала по справах.-повідомив нас хлопець, коли ми присіли за стіл. 

- Нори теж не буде?- побачила здивовані погляди хлопців. - Я щось не те запитала?- не зрозуміла їхньої реакції. 

- Ти пам'ятаєш Нору? -запитав Дрейк. 

- Та ми наче не так давно бачились, щоб я її вже забула. Пам'ять наче не підводить.- засміялась у відповідь. 

- Що останнє ти пам'ятаєш?- поцікавився Даян. 

-Ви якісь дивні. Пам'ятаю, коли вона зранку прийшла до мене, потім ми разом поснідали і все. 

- Хм, цікава ситуація. - було видно, як Даяна щось почало турбувати. 

-  Чим цікава, не розумію. 

- Та тим, що на тебе крім проклятої речі, наклали закляття пам'яті і ти забула того хто дав тобі її.- пояснив Дрейк 

- Тепер стоїть питання, як ти позбулася закляття, це не так просто зробити.- Даян хотів почути від мене те, чого я ї сама не знала. 

- Я не знаю, Даяне. 

- Ти ніколи нічого не знаєш, або завжди обманюєш. - поглядом виїдав мене з середини. 

- Не правда, я ніколи не обманюю. Добре,  що ти у нас всезнайка, то може поясниш, як таке могло статись? 

-Так народ не сваріться, до мене прийшла одна думка.- повідомив Дрейк 

- Уважно слухаємо тебе. - перевела увагу на хлопця. 

- Пригадайте, що казав містер Кларенс.  

-Давай вже ближче до теми.- нервував Даян. 

-Так ось до чого я веду. Він сказав, що тіло Амалії повністю поглинуло прокляття не залишивши сліду. То можливо і з закляттям пам'яті теж так.- Дрейк глянув на мене. - Нам попався цікавий екземплярчик, брате. 

- Ну логіка тут присутня, але невже через те, що вона особлива відьма у неї є такі переваги.