26

Я лише налаштувалася розповісти про сон, про бабусю, як нас перервав гучний стук у двері. Не дочекавшись запрошення увійти, на порозі з'явилася струнка, рудоволоса дівчина на високих підборах.  - Привіт, Даянчику!- дівчина вихором пролетіла за нашими спинами. - У мене тут декілька термінових справ. Потрібні твої дозволи.- попрямувала до місця, де сидів хлопець. 

- Рікі, ти не бачиш я зайнятий. Пізніше!- нахмурився Даян. 

-Ну пробач, мені сказали, що у тебе брат, я думала це не так важливо. - дівчина стала за його спиною та легко обіймаючи за плечі, поклала перед ним якісь папки - Ось, всього лише кілька підписів.- мило посміхнувшись, прошепотіла над вухом! 

Я хоч і не спеціаліст по людях, та вона мені дуже не сподобалась, якась надто зухвала. Ні, не подумайте це ні в якому разі не ревність, просто нутром чую противних та підступних людей. Часто буває таке, що під занадто красивою оболонкою ховається гнила середина. І саме краще зрозуміти це з початку, щоб потім не було боляче.

-Привіт, Рікі.- озвався Дрейк - Ти здається забула свої манери за дверима, піти принести? 

- О привіт Дрейку. - прозвучало так, наче вона нас не замітила - Давно не бачились.- з єхидністю глянула в наш бік. 

- Та і ще б стільки не бачитись! -  покривлявся хлопець. Здається мені, що вони колись щось не поділили. 

-Це твоя нова дівчина? 

- Ну так. А що, заздриш?- що він меле, яка дівчина.  

Я лиш хотіла огризнутись, а це нахабне чортеня присунулось ближче до мене, мало того приобійняло  та ще й поцілувало в скроню. Всім показуючи, що це дійсно так. Ох він в мене не розплатиться за це. 

- Та з чого б це, щастя вам.- процідила крізь зуби. 

Та що ж це зі мною не так, ще плюс  один явний  ворог в скарбничку. "Де я тільки не піду, там завжди знайду біду"- моє нове гасло по житті. 

- Ріколь, скільки разів я казав тобі не вламуватись сюди без запрошення.- гримнув Даян. Було видно, як в його очах спалахнули вогняні іскорки, але він тримав себе в руках. Що це в нього ревність, здалось, що дівчина була йому не байдужа. 

- Ну пробач, це був останній раз.- Рікі наче лисиця лестилась до нього.- Ну хочеш я пізніше загладжу свою провину.- не соромлячись присіла на край столу. 

- Кажи що підписувати і забирайся, я зайнятий. Чи ти не бачиш?- Даян не на жарт розізлився. 

- Ось, тут дозвіл на виділення кількох десятків патрульних на концерт до Дня осіннього рівнодення.- зніяковіла дівчина. 

- Ріколь, чи ти жартуєш! Про яку терміновість ти говориш. Це буде, аж за три місяці. - було видно, як Даян ледь тримав себе в руках- Геть звідси! Жодних підписів, для цього є відповідні люди.  Забирайся з моїх очей. 

Дівчина явно не очікуючи такої реакції Даяна, як підстрелена вилетіла пулею з кабінету сильно грюкнувши дверима. Я ж бо навпаки заплющивши очі втиснулась в крісло, очікуючи грому і блискавок в свою сторону. 

-Амаліє! -  аж здригнулась. - То я дізнаюсь сьогодні де його знайти, чи ні?- різко перемінився в голосі хлопець. - І до речі, можливо вже відлипнете один від одного. 

Ми з Дрейком повернули в своє попереднє положення, а то так і продовжували сидіти в обнімочку. Зненацька у Даяна задзвонив телефон. 

- Хвилиночку.- хлопець відповів на дзвінок- Терміново збирай засідання. Чекаю всіх за п'ять хвилин у себе, і проконтролюй, щоб всі були, без виключень!- Наказав комусь з того боку та поклав слухавку. 

-Брате, щось трапилось?- занепокоївся Дрейк.

- Так, нема часу про це говорити.- Даян почав перелистувати якісь папери. - Їдьте до дому негайно! 

- Добре.- Дрейк взяв мої валізи.- Мел ходімо хутчіш. 

Я одягла свій ранець та ми швидко вийшли з кабінету, натомість туди почали звідусіль сходитись працівники. 

Здається щось дуже важливе сталося, якщо така терміновість. І Даян був якийсь надто стривожений. 

-Дрейку, що там сталося?- виходячи з будівлі наважилась запитати. 

- Схоже на щось серйозне, ввечері брат прийде, то розповість. 

- Добре, а тепер розкажи мені ,що це в біса було таке в кабінеті? - зупинилась чекаючи відповіді.

- Ем.. Ну розумієш...- Дрейк якось не відважувався сказати. 

- Ви зустрічались?- перебила я. 

- Так. Ходімо за мною, не проти прогулятись? 

- Та ні, йдемо. 

Підійшовши до найближчого кафе, Дрейк викликав таксі. Через декілька хвилин воно приїхало, і ми вдало відправили мої речі до будинку, де їх вже чекали.  

-То що Мел, випємо кави, якщо вже на місці. 

- Від кави не відмовлюсь, а ще від круасана з шоколадом...ммм.- згадала смак улюбленої випічки.

- Добре я піду замовлю, а ти обери місце і присядь. 

Хлопець пішов , а я шукала найбільш вигідне для себе місце і знайшла. неподалік від входу в кутку був розташований маленький кавовий столик з двома великими м'якими кріслами розвернутими до вікна, поруч стояв невеличкий стелаж з книгами і вазонами. Одним словом мрія книголюба. П'єш каву, читаєш книгу і спостерігаєш у вікно. 

-Гарне місце.- за спиною почувся голос Дрейка.-Ось тримай.-хлопець поставив моє замовлення на столик. 

- Мені теж подобається, дякую.- надпила трішки кавки, скуштувала круасан- А тут доволі смачно. 

- Погоджуюсь, але з нашим кафе не зрівняти. 

- Ну це сто відсотків- підтвердила...а й справді скільки кафе я не відвідувала, наше було неперевершене.- Добре, то що там з Рікі, ти мав розповісти.- ех не відкрутишся, я все пам'ятаю. 

- Ми знайомі зі старшої школи. Спочатку  були просто знайомими, потім найкращими друзями, пізніше ми почали зустрічатись...- то все ж таки зустрічались, я бачила, що йому неприємні ці спогади. 

- Якщо тобі важко, то не розповідай.- перебила Дрейка 

- Амаліє, за цей короткий проміжок часу, ти стала мені дуже близькою.- він відставив каву вбік - Тому я й наважився розповісти, тим паче я надто довго тримав це в собі. 

-Дякую Дрейку, ти теж мені став близьким.- на душі так приємно стало, він друга людина після Камі, котрій я можу довіритись.- Слухаю уважно.