25

Таке буває тільки у фільмах. Стільки часу жити у квартирі і навіть не здогадуватись, що під шафою у мене перед носом був тайник.  

Дрейк хотів його відчинити, але на щастя я зупинила його. Хтозна, щоб могло трапитись. Якщо вже він відчинився завдяки моїй крові, то не думаю, що допустить до себе чужого.  

Я обережно  привідкрила сховок, там у невеличкій виїмці лежав загорток. Вийнявши його, ми підійшли до столу і розгорнули. 

-Отакої.. - здивувався Дрейк. 

- Що таке, що це за книга?- хлопець аж збліднів на очах. 

- Мел, якщо я правильно розумію, то це одна з древніх книг заклять. - пальцем вказав на печатку в кутку палітурки. 

- А це що таке?- з під книги виглядав чорний шнурочок. Я бережно потягнула за нього і звідти висунувся кулон з смарагдовим кристалом в золотій управі.  

- Який він красивий! - я миттю потягнулася до нього. Сам кристал наче манив мене. 

- Стій! - хлопець хотів мене зупинити, але не встиг.  

Торкнувшись його,  перед очима почали пролітати безліч картинок з мого минулого. І поступово я почала пригадувати момент, коли бабуся дала мені цей кристал в подарунок на день народження. Я чітко пригадала слова сказані в цю мить.  

-"Люба, згодом ти зрозумієш, що це за річ, але до того часу бережи її як зіницю ока."   

- Дрейку я пригадала, це бабусин подарунок. -отямилась я вже сидячи на кріслі.  

- Як часто у тебе таке буває? - побачила навпроти занепокоєного хлопця. 

- Ти про що?  

- Я про твій стан. Амалія, це не жарти.  

- А що з ним, все ж добре?  

- Як тільки торкнулась кулону - дихати перестала. Це нормально?   

-Ну розумієш...  

- І як давно це в тебе? 

- Відколи ми спустились в підземелля.- я впевнено почепила кулон собі на шию. - Так повертаються мої спогади.  

- Ну знаєш дівчино. Ти й справді унікальна.- Дрейк поюлозив мою чупринку.  

- А то! В мені приховано ще багато таємниць! - засміялась.  

- Добре таємнича наша, швиденько все дозбируємо і забираємось звідси, поки не пізно.  

Ми разом почали спаковувати мною відібрані речі, як в останній момент почули якесь шарудіння за вхідними дверима.  

- Ану тцссс. - Дрейк прикрив мені рот рукою - Хватай речі.- прошепотів над вухом.  

Я швидко захопила все, що ми спакували, тим часом хлопець знову почав щось чаклувати. У просторі перед нами почав утворюватися вир. Такого на свої очі я ще не бачила, але догадатись було не важко - це портал, невже і таке можливо. Здається я ніколи не звикну до цього. Та не встигла я навіть оком кліпнути, як Дрейк штовхнув мене прямісінько в його центр.   Перехід був мало відчутний, наче мене хтось з того боку вакуумом витягнув.

- Не бійся, все позаду. Розплющ очі.- почула за спиною голос і міцні руки на плечах.  

- Де ми ?- я оглядалась навколо. 

- Я звичайно очікував інший результат, але і так може бути. -хлопець почухав себе в голову. - Це головний офіс мого брата. 

- Але чому ми тут? 

- Щоб ти розуміла, створити портал можна прив'язавши його до людини, а не до місця. 

- І ти вирішив прив'язатись до брата. 

- Е-ее, ви що тут забули? -за спиною почула голос Даяна- Так ще з оцим всім.- хлопець обвів рукою всі мої нажитки. - Вона що всю квартиру вигребла? 

- Ні, це лише саме необхідне. - озвалась я, а й справді у мене було дві великі валізи, плюсом сумки на них і здоровезний ранець на плечах. 

- Необхідне кажеш, ну-ну.- Даян глянув на вазон, що виднівся з сумки. 

- Це мій улюблений.- заступила його захищаючи. 

- Брате, якби вона могла, то і шафу з собою забрала б. Я вже навіть почав її сунути. 

- Ей, ти чого обманюєш.-  стукнула Дрейка по плечі.  

- Ну так чого ви приперлись сюди з тою гуманітаркою, ?- то це він мої речі так назвав, ах ти ж. Пригріти б його чимось. - Речі можна було і машиною перевезти, для чого так по дурному витрачати свій резерв.

- Ми втікали і я відкрив портал до тебе. Я ж не знав, що ти в офісі. 

- Від кого втікали? - хлопець в момент став серйозним. Ніколи не звикну до різких перемін в його настрої. -Ходімо..- Даян взяв одну з моїх валіз і ми пішли за ним. 

Підійшовши до великих масивних дверей, яким було моє розчарування, коли він  відчинив їх за допомогою відбитків пальців. Я думала у них тут все на магії. Кабінет видався дуже просторим. Посередині приміщення стояв його робочий стіл, а навпроти ще один величезний, круглий з багатьма стільцями по колу. Також попри стінах стояло багато стелажів з різнобарвними папками, та декілька диванчиків. 

Ми присіли за круглий стіл і почали розказувати починаючи від зустрічі з сусідкою до знайденого атрибуту. Даян присунувся поближче до мене і почав розглядати кулон. Я ж не наважилася зняти його з шиї, тому відчувала теплий подих хлопця на своєму обличчі, від котрого мені ставало ніяково. 

- Дрейку, він тобі нічого не нагадує?- не відриваючи погляду запитав Даян. 

- Та в мене не було особо часу його розглядати. - Дрейк підійшов до нас - Але ти знаєш, він подібний до.. 

- До нашого кристалу з гримуару. - доповнив Даян. 

- Так, тільки чому він зелений.- хлопці переглянулись між собою- То що виходить, цей гримуар дійсно існує?- Дрейк не міг повірити у сказане.

- Так.- озвалася я, витягнувши з рук Даяна мій амулет - І я знаю де його можна знайти.