24

Ввечері нам довго прийшлось вмовляти Жозеліну, щоб та відпустила мене до дому. Я хотіла  просто оглянути квартиру  і зібрати деякі свої речі. Жінка була категорично проти, пояснюючи це тим, що мене може чекати засідка. Але через пів години вмовлянь, втомлена і сонна вона здалася тільки з однією умовою, що мене супроводжуватиме Дрейк.  Тож сьогодні я їду до дому.  

- Як тобі вдалось її вмовити, я й досі не розумію. Мама завжди стоїть на своєму до кінця.- Дрейк не давав мені спокою, керуючи авто. 

- Я просто їй дещо пообіцяла, взамін на її згоду.-  усміхнулася і повернулась до вікна. 

- О, то це так працює?- хлопець здивувався. - Чому я про це швидше не знав. 

- До кожної людини є свій підхід , але бувають винятки. Наприклад, як твій брат. 

- А-ха-ха,  дійсно це ще той виняток. - ми зупинились на світлофорі.- Ну так, що ти пообіцяла? 

- А от не скажу, це секрет. 

- Амалія, я не люблю секретів, признавайся.- Дрейк насупив брови. 

- Та чого ти сердишся одразу. Я просто пообіцяла, що як тільки повернусь назад, одразу візьмусь за практичне навчання. 

- Серйозно, ти погодилась на це? 

- Ну так. ми не мали змоги вчора поговорити, а тому ти багато чого не знаєш. 

Поки у нас ще залишалась дорога додому, я розповіла йому про подорож за паралель. Чомусь це так всі називають. З усіх Рокфордів, Дрейка я знала найкраще, і тільки йому могла повністю довіритись, так мені підказувала моє шосте чуття. Якщо чесно після цього всього я почала відчувати дивні речі. В мені наче прокинулась інтуїція,  я частково відчувала емоції людей. Мене переповнювала енергія, з котрою я боролась в середині себе.  

- Я боюсь, Дрейку. Мені здається, наче воно хоче вирватись назовні. Боюсь, я не зможу сама з цим справитись, тому і погодилась. 

- Не переживай, це нормально, часом наші емоції підживлюють силу. Ти молодець, що погодилась.  

- У мене не було вибору, я боюсь комусь нашкодити. 

- Все буде добре, ти всього навчишся. Залишилось дізнатись до котрого рангу ти належиш. 

Я кивнула головою. Те, що розповідала бабуся розказувати побоялась.  Адже у всіх історичних книгах про цей ранг ні слова не вказано. Тим часом ми вже під'їжджали до мого будинку. 

Дрейк припаркував машину неподалік і ми пішли до входу. 

-Доброго ранку, тітко Роуз.- на лавочці біля підїзду сиділа моя сусідка. 

- Доброго, Амалія. Куди ти зникла, переїхала чи що? Тут про тебе розпитували. - жінка піднялась і підійшла до нас. 

- Ні, я була, у друзів. Хтось шукав мене?- насторожилася я, глянувши хлопця. 

- О дівчинко, та по декілька разів на день приходили.  Я вже сварилася, бо одного разу чуть двері не виламали.- ми з Дрейком переглянулись. 

- А вони не називались?- втрутився хлопець. 

- Та ні, просто казали, що друзі. Хоча ви знаєте дивні вони якісь були. Постійно про відьму якусь говорили між собою. Сектанти чи що? 

- А як вони виглядали, ви можете описати? 

- Та ні синку, стара я вже. Не бачу добре. Тим паче вони у капюшонах були завжди. Моторошні такі.- жінка характерно скривилась і пішла назад до лавочки. 

- Якщо вони ще прийду, то не кажіть, що нас бачили тут. Вони нам не друзі. - Дрейк взяв мене за руку і потягнув в під'їзд. 

Ми підіймались сходами і чим ближче ми були до квартири, тим мені ставало моторошніше. Всередині все вирувало від страху, наче щось мало статись. 

- Дрейку, я боюсь туди йти. Там може чекати засідка?- я нервово потягнула його назад. 

- Все може бути, але поки що я цього не відчуваю. Ходімо. 

Ми піднялись на мій поверх.  Я була просто в не себе від злості. Ці гади просто понівечили мої нові двері. Я віддала дрейку ключі, і він відчинив їх. 

- Чекай, не заходь.- зупинила хлопця. 

- Чому, не переживай все буде добре. Там немає нікого. 

- Та ні, мене наче щось не пропускає. 

- Добре зачекай я огляну вхід. 

Дрейк провів рукою по дверях і на них засвітилось безліч рун так само перед входом на килимку. 

- Бачиш це?- вказав рукою на символи. 

- Це ти зробив? 

- Ні вони тут були. Це портальні руни. Як я міг їх не відчути.

- І що це означає? 

- Якби ти увійшла в квартиру, тебе одразу ж перенесло б порталом в інше місце. І я  сумніваюсь, що воно було б хорошим. 

- Але кому це так потрібно. 

- Ще невідомо, але вони дуже винахідливі  і це погано. 

- І як мені тепер всередину потрапити. 

- Зараз я їх нейтралізую і ми легко зможемо увійти. 

Дрейк почаклував над тими рунами і вони вигоріли не залишаючи по собі і сліду. Я обережно переступила поріг і наче нічого не відбулось, мій страх зник, як і всі дивні відчуття. 

- Тільки Мел, давай швиденько, бо хто зна коли вони знову являться. 

- Добре, я тільки речі зберу. 

 Ми увійшли в квартиру, я швиденько почала пакувати все необхідне. Чомусь його виявилось дуже багато. На столі я побачила дві книги,  що остатніми взяла з бібліотеки. Їх я теж спакувала, треба ж віддати. Невдовзі речі були зібрані.

Я ще раз уважно обвела поглядом кімнату. Наче нічого не забула. Мою увагу привернуло ледь помітне сяйво з під шафи, котре у раз зникло. Мені стало цікаво що це,  хоч шафка була невелика, сама її зрушити з місця не могла. 

- Дрейк, ходи допоможеш  мені. 

- Що не знаєш, котру сукню вибрати.- озвався голос з кухні. 

- Звичайно, що так. - з сарказмом відповіла.

- Ну і з яких обираєш? - хлопець зайшов у кімнату.  

- З от тих.- вказала на шафу. 

- Ти здуріла, хочеш всі речі вигребти. 

- Ну, а що мені одними штанами і кофтою обходитись.- засміялась дивлячись на розгублений вигляд хлопця - Та жартую я, допоможи відсунути. 

- А шафа тобі, що  зробила. 

- Не говори багато, а сунь.- я зі всієї сили вперлася в неї а вона і на сантиметр не змістилася. 

- Та що там таке. Спочатку скажи для чого.