22

Ми спустились в столову. Нас дійсно вже чекали, але мені чомусь здавалось, що когось не вистачає, тільки я не могла пригадати . 

- Ну нарешті, ми вже зачекались.- озвався вічно голодний Дрейк. 

Хлопець підійшов до Камі, протягнув їй руку і провів до столу, посадивши поруч з собою. Ми ж з Даяном присіли напроти. 

- Нажаль, Нора з нами не повечеряє. Вона погано себе почуває.-повідомила Жозеліна. 

- Нора, а хто така Нора?- тихенько запитала в Даяна. 

- Схоже хтось перестарався із закляттям.- пробурмотав собі під носа, так щоб я не почула -Та так, забудь, давай вечеряти.- вже голосніше відповів хлопець. 

Камі сиділа напроти мене, а я весь час спостерігала за її здивованим обличчям, коли виносили різні страви. 

- То це у вас кожного дня такі застілля? - тихенько запитала подруга і шоковано глянула на мене. 

- Ну відколи я тут, то так.- усміхнулась їй згадавши свою першу реакцію.  

- О, це ти ще не бачила, які наша мама вечірки влаштовує.- Дрейк підтримав розмову. 

- Ой ну перестань синку, не сором мене. - зачервонілась Жозеліна. 

Цього разу ми дружно повечеряли, наче одна велика сім'я, чомусь мені так здалося. І це було дуже класно. Ми розповідали різні історії, ділились порадами. Навіть завжди мовчазливий Даян, цього разу багато чого розповідав. Це був один з моїх кращих вечорів. 

- Добре мої любі, мені вже час. Камаліє було приємно познайомитись.- Жозеліна піднялась з-за столу- Ви теж не засиджуйтесь, Амалії потрібний відпочинок. - жінка залишила нас. 

Ми ще трішки посиділи й Камі вирішила збиратись додому.  

- Може залишишся, вже пізно?- поцікавився Дрейк. 

- Я б з радістю, тільки на мене чекає Комбо. 

- Це хто такий?- хлопець насторожився.  

- У-у, це її найкращий чотириногий друг.- ну я звичайно була змушена вставити свої п'ять копійок. 

- Хм, ну тоді ходімо я відвезу тебе. 

- Та не потрібно, я таксі викличу. 

- Камаліє ,не вистачало, щоб і з тобою щось трапилось.- Дрейк стояв на своєму. 

Все ж, ще трохи подискутувавше на тему “ Чому не варто їхати самій”, моя подруга таки здалась. Ми всі вийшли на двір, попрощались з Камі, і вони поїхали.  

- Ех, з них вийшла б чудова пара.- дивилась в слід зникаючого спорт кару. 

- Але не вийде.- розвіяв мої мрії Даян. 

- Чого це ти так думаєш? 

- Та того, бо в когось пам'ять, як в рибки.- тицьнув пальцем мені в чоло. 

- Ее... Я все пам'ятаю, ну але ж винятки бувають?- з надією глянула на хлопця. 

- Ні!- різко відповів- Ходімо в будинок, а то холодно стає. 

- Вічно ти все зіпсуєш, навіть помріяти не можна. 

- Твої мрії їм не допоможуть, тож не старайся. 

Ми піднімались по сходах до входу. І це була б не я, якби не перечепилася за останню сходинку і не полетіла до низу. На щастя чи на жаль впасти  я не встигла, мене перехопили за талію міцні руки, і притисли до себе. Наші погляди зустрілись, ми відчули подих один одного, наші серця почали битись в унісон в шаленому темпі. Раптом перед очима почали пролітати картинки - це були фрагменти з минулого. Я маленька весело гралась в пісочниці з хлопчиком, потім ми почали бігати, він наздоганяв мене і я перечепилась за камінь. Я могла б впасти, але повторився цей самий момент і мене зловили. 

- Не втечеш, я все рівно наздожену і одружусь з тобою, Мел. - почула я вже наяву. 

- Що це в біса було?- я відскочила від хлопця.  

- Я не знаю, але здається, це був наш спільний спогад.- Даян ошелешено дивився на мене.  

- Але ж ми не були знайомі.  

- Якщо чесно, ми знайомі з народження. Наші мами були найкращими подругами.  

- Що, але як це можливо. Я взагалі цього не пам'ятаю.  

- Мені мама розповідала, я теж не пам'ятав нічого, але оцей момент щойно пригадав. 

- Тоді бабуся мені сказала, що після повернення до життя, мої спогади почнуть повертатися. Тільки я не думала, що таким чином. 

- Все ж таки, ти була за паралеллю.- Даян направився до входу. 

- Чому це тебе так турбує?- я не розуміла, бо він вже вкотре акцентував на цьому. 

- Та тому, що ти могла не повернутися звідти і вічно блукати серед померших душ.- Даян розвернувся  і наблизився до мене -Ті, хто не виконавши свого призначення потрапляють за паралель - приречені. - хлопець пішов до дверей. 

- Ей, а що означали ті слова про одруження? - схаменулась я і пішла за ним. 

- Ну-у , це.....поговоримо завтра, тобі час спати, малявка. - Даян швидко зайшов у будинок. 

- Сам ти малявка.- крикнула йому в слід. 

Я залишилась на дворі. Присіла на сходах, і любувалася на чарівне, встелене зорями небо. Десь там серед них так само сяють мої рідні три зіроньки. Потрібно завтра поговорити з Жозеліною, я не можу так довго тут залишитися. Та й за квартиркою своєю я скучила, мої вазони напевно всі посохли. Багато думок в голові крутились: що робити і як бути далі. Я напевно просиділа так близько години, а сон все не йшов. Вхідні двері відчинились. 

- Амаліє, ти чому тут сидиш?- на порозі стояла Жозеліна. 

- Мені не спиться, а тут таке красиве небо.- підняла голову вгору- Даян розповідав, що ви були подругами з мамою. 

- Так люба, найкращими і нерозлучними.- жінка присіла біля мене - Досі не можу зрозуміти, як ми втратили контакт. 

- Здається, я починаю розуміти. Мати наклала закляття на мої сили. Всі хто був пов'язаний зі мною спогадами, забули про них і про мене. 

- Я здогадувалась про це, бо пригадала тебе, тільки коли ти з'явилась на нашому порозі.- Жозеліна взяла мене за руку - Амалія, звідки ти це знаєш? 

- Сьогодні я розмовляла з бабусею. Вона допомогла мені частково усвідомити хто я. 

- Але як ти це зробила, в що ті чортенята тебе вже втягнули.- жінка насупила брови 

- Не сердьтесь, вони лише хотіли допомогти мені. Хлопці не винні. 

Ми почули гул мотора, до воріт наближалося знайоме жовте авто.