18

Я сиділа на високому березі річки. Навколо мене був чарівний, літній пейзаж. Над рікою похилили свої гілля верби. Красиві кольорові квіти були всипані вздовж берега, а за ними в далині пахучі трави, котрі буйно колихав вітер. Слух приємно радував дзвінкий спів пташок і хлюпотіння води.  

Зненацька мого плеча торкнулась чиясь рука. Я обернулась. 

- Мама? - але як це можливо , вона ж мені ні разу за стільки часу не приснилась. - Мамочко я так сумую. - кунулась їй в обійми. 

- Амаліє, донечко. - вона пригорнула мене до себе - Я не зможу довго тут перебувати. 

- Мамо, я ...я.- хотіла їй стільки всього розповісти, але не могла і слова промовити. 

- Донечко, я все знаю, я спостерігаю за тобою. - вона посміхнулась - Ти виросла хорошою людиною. 

- Але, що зі мною мамо? 

- У тебе справді є дар. Ми не хотіли для тебе такого життя. Це велика відповідальність.- мама торкнулась рукою мого обличчя.- Довіряй Рокфордам, вони тобі допоможуть. 

- Мамочко... .- вона почала розчинятись у повітрі. 

- Знайди смарагдовий гримуар, тільки ти в змозі його захистити.- матуся стала практично невидимою. - Пробач мене люба. Я люблю тебе дон... .- вона зникла. 

- І я люблю тебе мамочко.- я заплющила очі і сльози покотились по моїх щоках.- Сильно люблю. 

Піднявши голову побачила зовсім іншу картину. 

Я маленька, років п'яти , гуляла по нашому садку біля хати. На дворі була осінь, багато дерев вже почали скидати свої листочки. Я сумувала дивлячись на посохлі рослини. Вдалині я побачила бабусю.  

-Бабусю, бабусю.-кричала маленька я, бігши до літньої жінки. 

- Що сталось моя хороша.- вона погладила мене по голівці. 

- Бабусю, як їм допомогти? - вказала рукою на нещасні квіти. 

- Сонечко, вже прийшов їх час, вони віджили своє. Але якщо дуже хочеш, ходімо я тобі щось покажу.- бабуся взяла мене за руку і повела в найвіддаленіший куточок саду. А я тим часом тихенько послідувала за ними. 

- Глянь но сюди. - жінка згорнула в долоні один засохлий бутон і заплющила очі. А коли розгорнула на його місці була  красива , пишна  квітка. 

- Ура, ми зможемо їм допомогти. Бабусю, а я так можу? 

- Амаліє, ти можеш навіть більше. Ось спробуй.- старенька протягла мені інший бутон - Поділись з рослинкою своєю енергією. Уяви собі її перевтілення і повір в це. 

Маленька я, також дуже хотіла спробувати, а відкривши очі була здивована результатом. 

- Ого, бабцю це я зробила? - дівчинка з допитливістю розглядала позеленівший квітучий кущик. 

- Так золотце, твій дар набагато сильніший, ніж ти собі уявляєш. - вона обняла внучку, а я здалеку спостерігала за ними. Чомусь і сама вирішила спробувати, потягнулась до бутона, присіла біля нього і заплющила очі. 

- У тебе все вийде, Амаліє!- почула я бабусин голос за спиною. 

Відкривши очі я була вражена зацвів не тільки мій кущик, а ще декілька навколо нього. 

- Але як ? Це не можливо. 

- Все можливо дитинко. - пригорнула мене до себе бабуся. Я так за нею сумувала, її не стало коли мені виповнилось вісім. 

-  Бабусю, я чудово пам'ятаю наш сад, і як постійно ми тут гуляли, але чому я не можу пригадати цього моменту.- мої емоції вийшли на зовні.  

Ми присіли на лавочку неподалік. 

- Дівчинко моя, твої батьки хотіли, щоб у тебе було краще життя. В котрому ти будеш в безпеці .На цей момент ти єдина спадкоємиця Арчібальдів. Такою була я і твоя мати, але її сила була мізерною в порівнянні з твоєю. Вони з батьком вирішили вберегти тебе від можливих небезпек і запечатали твою силу на довгі роки, тим самим позбавивши тебе всі пов'язаних з цим спогадів. Я говорила їм, що твоя магія надто сильна і прийде час, коли вона сама вирветься на волю і ніщо не стримає її.  Тоді мати витратила  весь резерв своєї енергії і  її повільно почала поглинати власна ж магія, допоки вона не померла. Після повернення до життя, твої спогади поступово почнуть відновлюватись, а також і спогади інших пов'язані з тобою. 

- Тепер все зрозуміло, окрім одного. Хто такі Арчібальди. 

- О люба, Фернес Арчібальд, був визначним вченим і першим, хто відкрив у собі магічні здібності, ще задовго до нашої ери. Він був твої предком, і родоначальником знаменитого роду Арчібальдів. 

- Але, чому тепер про нього нічого не відомо?- я не могла зрозуміти , адже він це все започаткував, а у книгах цього не пише. 

- Дитинко, історія змінювалася, як і правителі. Багато важливих деталей опущено, але є одне місце де зберігаються перші історичні документи. Тільки там, ти зможеш дізнатись правду про свій рід і власну силу. 

- Але, що це за місце і де його знайти. 

- Це древній склеп, що знаходиться на старому занедбаному кладовищі. До нього мали доступ тільки спадкоємці роду, і тільки тобі вдасться віднайти його і відчинити. Твій дар особливий, ти відьма п'ятого універсального рангу. 

Раптом все закрутилось наче у вирі. Перед очима почали пролітати безліч спогадів з дитинства, котрі я частково почала пригадувати. Маленька я, тоді так захопилась рятуванням ростин, що майже озеленила весь сад. Бабуся була дуже рада моїм успіхам. Я почала пригадувати ще і ще. А потім все зникло.  

- Амаліє, прокинься.- почула я десь вдалині. 

- Ти чуєш, повернись до нас.- це був стривожений голос Даяна. 

Я одразу ж попрямувала до епіцентру звуку. 

- Прокинулась нарешті. - отямилась в обіймах хлопця, на його колінах. 

- Що трапилось, чому ти стривожений такий?- говорила я, а слова переплітались. Моє тіло ослабло і важко було поворухнутись. 

- Мел, ти була у відключці понад три години. Утебе навіть пульс непрощупувався. Я не міг тебе розбудити, і магія не допомагала. 

- Я бачила маму і бабусю. Дякую тобі за цей шанс.- я взяла його за руку, так і залишившись в попередньому положенні. 

- Як, це не можливо.- хлопець був не на жарт здивований.- Тільки досвідчені і найсильніші маги, можуть потрапляти в потойбіччя. Навіть мені, це не легко дається. - тут я пригадала мамині слова.