17

Я лежала у себе на ліжку. Після сніданку усі розійшлись по своїх справах. Я ж вже котру годину поспіль читала книги. І ви знаєте, мене почала цікавити та тема. Якщо я вже поступово і починала вірити у магію, коли бачила її на власні очі, то у свій дару я навідріз відмовлялась. Ну погодьтесь важко це усвідомити, коли ти все своє життя проживала як звичайна людина, а потім тобі хтось каже, що ти не така як всі. Пізніше подзвонила до своєї служби підтримки. З Камі час пройшов швидко, розповіла їй про останні події , а вона пообіцяла навідватись до мене в найближчий час. Нашу розмову переввав стук у двері. 

- Мел, у мене для тебе хороша новина.- за дверима стояв Дрейк. 

- Цікаво яка? 

- Досить теорій, сьогодні ми будемо практикувати.- тупцював хлопець під дверима. 

- Яка ще практика, я ж не вмію нічого. У мене не вийде. 

- Все у тебе вийде, ти ж читала книгу заклять? 

- Та читала я, але ж ця книга для дітей. 

- Ну от, для тебе й підійде.- розсміявся хлопець. 

- Вирішив поглузувати з мене.- я обурилась, але з кімнати вийшла. 

Ми спустились у хол і стали перед великою книжковою шафою. Так, у цьому будинку просто панують книги їх повно і всюди, але вони гармонійно поєднуються з інтер'єром.  Дрейк поступово почав натискати на певні книги,  тим самим створюючи комбінацію, котру повторив вдруге. Середня частина шафи від'їхала у бік, відкривши нам таємний прохід. 

- Вав, оце круто!-  я була в захваті, напевно класно мати потайні приміщення в будинку. 

- Проходь, зараз ти побачиш, що таке круто.- хлопець клацну пальцями і на стінах загорілися підвішені свічки. Ці фокуси зі свічками в них здається сімейні. 

Перед нами відкрився тунель, кам'яні сходи якого вели до низу. Якщо на горі панувало двадцять перше століття, то лиш переступивши погіг, мені здалось, що я потрапила у середньовіччя. По сходах ми спустились до низу, там нас зустріли масивні, вирізьблені дерев'яні двері. Дрейк щось прошепотів і ті відчинились. Тут я і побачила дійсно відмівське приміщення, ще невідомо яких років, дизайнер постарався на відмінно. Ця величезна кімната була обшита деревом,  повсюди на стінах висіли  зв'язки різних трав. На стелажах і поличках було багато різних баночок, напевно з якимись еліксирами і ємкостей з невідомим наповненням. І знову шафи з величезною кількістю книг. Але якщо в будинку книги були новенькі, чисті і з красивими палітурками, то в цьому приміщенню вони відрізнялись. Старі, потріпані і в сташній пилюці, здавалось, що їм понад століття, а то й не одне. Освітлення тут було дуже тьмяне, і як я підмітила жодного електричного приладу, та що говорити, тут навіть розетки не було. Зате, явно відчувалась якась дивна для мене енергетика. Я просто все з відкритим ротом розглядала. 

- А де казан для зіллєваріння чи скляна куля? - було багато всього, а цього не знайшла. 

- Мел, ти жартуєш, який казан, яка куля. -Дрейк заходився сміхом - Ти казочок перечиталась? 

- А чого ти смієшся, багато хто про це розповідав.-обурювалась я. 

-Ну не сердься, в казанах зілля ніхто не варить, а кулі про які ти говорила - безсенсовні. В них точно ні минулого, ні майбутнього не побачиш.  

- Добре, менше з тим, то чого ми тут?- я все ж так само ходила і розглядала все навкруги. 

- Я тут придумав геніальний план. Я знаю, як  до кінця пробудити твої сили. 

- Цікаво як? Що ти вже видумав. 

- Їм не дає прокинутись твій скептицизм, іншими словами ти силою своєї думки сама в собі блокуєш магію. 

- Геніальна теорія. Ти довго думав? - скептик в мені ніколи не спить. 

- Якщо чесно ні. Я просто зважив всі за і проти і отримав більш-менш логічне пояснення даній ситуації.- за цей час Дрейк розставив свічки по колу. 

- І що ми будемо робити? 

- Медитувати... я подумав, що це буде найкращий спосіб випустити на волю твою магію. 

- Ну давай подивимось, що з того вийде. 

Ми розмістились по центрі кола, Дрейк присів навпроти мене і взяв мене за руки. 

- Заплющ очі і зроби глибокий вдих.- я почала слідувати його вказівкам.- Молодець, тепер видих... ще раз вдих...видих. Тепер ти мусиш пробратись в підсвідомість і відчути свою магію. 

Я ж натомість відчувала, як мене з середини розпирає сміх. Уявити собі цю картину з боку, вже смішно стає. 

- Амалія, ти не зосереджена.- ображено проскрипів Дрейк.- Я ж тобі допомогти намагаюсь. 

- Ну вибач, з мене погана учениця. 

- Ах, ну якщо так, тоді на поганого учня, знайдеться поганий учитель. - він підморгнув мені і почав щось клацати в телефоні. Я думала тут і мережа не ловить. 

- Що ти вже надумав, га?- я знала, що у нього хороша фантазія, але до кінця надіялась, що буде не те, про що я подумала. 

За хвилинку двері відчинились. Це був Даян. Здається, комусь треба менше думати. 

- Брате виручай, це надто складний випадок. - Дрейк схопився за голову- Без твоєї допомоги не обійтись. 

- Добре розберемось, поки вийди погуляй.- Даян підійшов до столу і взяв якусь книжку. -Ти ще тут? 

-Ну так, я хочу бути присутній. 

- Тоді для чого мене кликав. Їй потрібна концентрація, ти будеш заважати. 

- Добре я піду, будь обережний не нашкодь їй. 

- Я постараюсь. - ось після цих слів мені стало моторошно. 

Дрейк вийшов за двері і ми залишили наодинці. Мені було ніяково від його присутності. 

- Сідай.- Даян вказав на коло і я повернулась на місце. Він присів навпроти, поклавши між нами розгорнуту книгу. 

Взяв мене за руки, заплющив очі і почав говорити щось на незрозумілій мені мові. 

- Зараз ти мусиш сконцентруватись, я буду вводити тебе в гіпноз. 

- А можна якось без цього обійтись? 

- У твоєму випадку - ні. Все буде добре, тільки довіряй мені. 

- Добре. Якщо чесно я сумніваюсь, що у нас щось вийде. 

- У нас з тобою, точно нічого не вийде, але нам все вдасться і ти зможеш відчути свою магію.- раптом книга засвітила. - А тепер дивись мені у вічі, вже час.