13

Відчинивши вхідні двері, на порозі я побачила Даяна. 

- Ти?- одночасно викрикнули...і почули тихий смішок Дрейка. 

- Дрейк, мовчи! - знову вигукнули в унісон. От халепа, я ж йому розказувала майже все про Даяна. 

- Я догадався, що ви знайомі, коли сьогодні почув останню твою розповідь.- розреготався хлопець.- Ну то й супер, тепер розказувати менше прийдеться, або більше. Я ж то чув обидві скорочені версії. І якщо чесно, вони трішки відрізняються. - Підморгнув мені і пішов назад до вітальні. 

Ми з Даяном переглянулися, і мені стало ніяково.

- Ти куди намилилась на ніч глядя? -серйозним тоном запитав хлопець. 

- Вже пізно, я додому піду.- хотіла обійти його, але Даян встав по середині проходу і навіть не думав рушити з місця. 

-Сьогодні ніхто нікуди не піде!- його якась злюча муха вкусила, чи що. 

- Я не можу тут залишитись, мені потрібно...- я не встигла договорити. Даян розвернув мене на сто вісімдесят і підштовхнув назад до середини будинку. 

- Мене це не обходить, ти залишаєшся!- почула грізний тон і теплий подих над вухом. 

- Даян, любий ти прийшов. - зраділа Жозеліна.- Ви вже познайомились, чудово. Ходімо вечеряти, а потім все обговоримо.- обнявшись, вони попрямували в столову.. 

Цікаво, що вони хочуть обговорити, надіюсь не те, як я дахом їду. Покоївка повела мене слідом. І знову я побачила неймовірну красу. Інтер'єр цієї частини будинку не відрізнявся. По центрі великого кімнати стояв довгий, масивний стіл, над котрим висіла розлога люстра з кристалами, що звисали і переливались різними кольорами. Стіл був красиво засервірований на чотирьох осіб, по якому симетрично стояли канделябри та вази з різнобарвними квітами. Жозеліна присіла в голові стола, ми з Дрейком з одного боку, а Даян напроти нас. 

Покоївка запалила свічки і почався винос страв. 

Я нарахувала близько восьми різних, починаючи від морепродуктів, закінчуючи різного виду м'ясом. Ми приступили до трапези. І так, це було далеко за опівніч. 

Звідки ви знаєте один одного?- запитав Даян. Він був дуже серйозним, я б навіть сказала злим. 

- Ми працюємо разом.- тихенько відповіла я. 

- Чому ти мені нічого не розповів? 

- З чого б мені розказувати з ким я працюю, тим більше ти не запитував.- хмикнув Дрейк. 

-Даяне, я бачу ви вже були знайомі з Амалією. Як довго? 

- Так мамо, вже більше місяця. 

- Так от, що це за справа така термінова була.- жіночка посміхнулась мені. 

- Мамо досить!- Даян здається ще дужче розсердився. 

Я натомість сиділа і відчувала, як по моїх щоках розходиться червона фарба. 

- Мел, не звертай уваги. Просто ти перша дівчина, про котру він розповів.- Дрейк знову підморгнув мені і закам'янів від злющого погляду брата. 

- Я сказав досить. 

- Синок, чого ти. У тебе щось трапилось? 

- Вона трапилась!- хлопець глянув на мене тим самим злючим поглядом, від чого я влипла в крісло. 

-Заспокійся брат. Амалія- наша гостя! - я вперше побачила Дрейка таким знервованим. 

- Так, ану заспокоїлись обидва.- гаркнула Жозеліна - Ати розкажи, що сталось і без нервів мені.- звернулась до Даяна. 

Хлопець почав розказувати про те, як врятував мене вперше. Як дізнався про мої псевдо здібності (яких до речі я досі не відчуваю). В один момент я зрозуміла, що попала, бо навіть Жозеліна реагувала на це, як на буденні речі. А також Даян розповів, про що дізнався за цей час. 

Виявилось, що на мене влаштували полювання, через цей смарагдовий гримуар. Хоча немає жодного підтвердження, що він зберігся до наших часів, та чи існував взагалі. Тим часом Даян проводив розслідування з котрого зміг дізнатись, що це були якісь темні маги з іншого континенту. Хто саме виявити не вдалось. А єдина наразі зачіпка втікла прямо з під рук. 

В моїй голові, це ніяк не вкладалось. Я, котра про магію чула лише з бабусиних казок, тепер мала повірити в ось це все. 

- Значить так, Амалія залишиться у нас, допоки ми не вирішимо цю справу. Якщо цей гримуар і справді існує, то всім загрожує велика небезпека, опинившись він у злих руках.- постановила Жозеліна. 

- Що, але я не можу тут залишитись, це не правильно.- я не могла з цим погодитись. 

- Амалія, це не обговорюється. Твоя безпека зараз важливіше. А тепер всім спати.- жінка піднялась з-за столу, клацнула пальцями і всі свічки в канделябрах раптом потухли. 

- Що це, як ви це зробили?- я шоковано оглядала свічки. 

- Це те люба, у що тобі прийдеться повірити.- Жозеліна пішла на вихід - Лаура проведе тебе в гостьові покої- вказала на покоївку, котра стояла біля дверей - На добраніч. 

- На добраніч- відповіли хором, так і залишившись сидіти на своїх місцях.