12

- Ей, красуня зачекай. Давай познайомимось!- напроти мене вийшло три силуети. 

- Вибачте, я не знайомлюсь.- коротко відповіла і пришвидшила крок в іншу сторону. 

Надіялась, що вони залишаться позаду, але не тут то було. Вони йшли за мною і кричали в слід якісь незрозумілі фрази . Я розуміла, що так просто вони від мене не відстануть, тому перейшла на біг. Бігла поміж будинки, звертала то на ліво, то на право, щоб хоч якось їх заплутати. А ці троє серед яких я розпізнала дівчину не переставали бігти за мною. З  важкістю дісталась головної дороги в надії зловити якусь машину, або таксі і втекти подалі. 

Варто було мені хвилинку відпочити, як вони мене окружили з різник боків. 

- Тримайте цю відьму. - крикнула дівчина- Бос вже давно її чекає.- і вони кинулись до мене.

За спиною я почула гул мотора, обернувшись побачила жовтий спорт кар. 

- Запригуй швидко!-почула голос з машини. 

- Дрейк?- я швидко заскочила в машину і ми чимдужче поїхали. 

- А ти в нас майстер шукати неприємності. 

- Як ти тут опинився, це твоя машина?- я завжди думала, що він на автобусі, як я їздить. 

-Так моя. Так я вже додому їхав, як бачу ці троє оточили тебе. Чому вони гнались за тобою?- серйозно запитав друг. 

- Незнаю, спочатку познайомитись хотіли. А потім та дівчина сказала, що мене чекає якийсь бос і вже давно. 

- Сьогодні їдемо до мене, там розберемось. Тобі небезпечно тепер залишатись вдома, якщо вони знають де ти працюєш, то напевно знають де живеш. 

- Ти правий, добре.- я не стала заперечувати.  

Поки ми їхали я заснула. І знову ці сни, і знову про гримуар. Вони сняться мені вже близько місяця, а закінчується завжди одним і тим самим. Я відкриваю велику товсту книгу, з котрої б'є яскраве кольорове світло, що осяює все навкруги і котре плавно поглинає моє тіло. Завжди на цьому моменті я прокидаюсь. Цього разу від того, що мене трясли. 

- Мел, та вставай вже ти. Ми приїхали. 

- Що вже? Так скоро.- сонно оглядаюсь по сторонах в надії побачити знайому місцевість. 

- Ти жартуєш, я тебе вже хвилин п'ятнадцять розбудити не можу. 

- Ой пробач, міцний сон.- відщепила ремінь безпеки і вийшла з машини. 

- Нам туди.- хлопець показав в сторону за моєю спиною. 

Я обернулась і не повірила своїм очам. Перед нами красувався високий трьох поверховий будинок з великим подвір'ям. Навіть вночі він був надзвичайно красивий  

- Ти тут живеш?- шоковано запитала я. 

- Так це мій дім. Ходімо я познайомлю тебе з мамою і братом. 

 - Дякую але я піду. Дуже невиховано з'являтись серед ночі в чужому будинку. . 

- Спокійно, вони знають. Я попередив, що прийду з подругою.- заспокоював Дрейк, взявши мене за руку, повів у напрямку дому.

 Зблизька цей будинок здавався ще більшим. Ми увійшли в середину, нас радо зустріла покоївка. Я практично з відкритим ротом розглядала все навкруги. Дизайн будинку був у білих  кольорах. На стінах виділялись старовинні сімейні портрети в позолочених масивних рамках, та чудесні картини, напевно, знаменитих художників. Я не дуже дружу з мистецтвом, тому і не знаю. Найбільшу увагу привертали білі мармурові сходи , що починались у центрі будинку і розходились у два боки. Так само з позолоченими перилами. Я наче в казку потрапила, про такий будинок можна було б тільки мріяти.  

Дрейк провів мене до вітальні, котра теж була надзвичайно вишуканою. Головним атрибутом цієї зали був великий камін з дуже красивим різьбленням. Ми присіли на диван напроти , покоївка принесла нам чаю з тістечками. 

- Доброго вечора, як інвентаризація?- почула я дуже знайомий голос. 

- Доброго, мамо все чудово, ми швидко справились.- Дрейк підійшов до жінки та поцілував у щоку. 

-Доброго вечора.- я була шокована побачивши власницю нашої кафешки, Жозеліну. 

- Не очікувала мене тут побачити.- засміялася жінка. 

- Ви мати Дрейка?- я б ніколи не здогадалася, адже на роботі у них лише ділові відносини. 

- Так, люба і не тільки. У мене є ще один син, він невдовзі прийде. Я вас познайомлю. 

- Він, що знову на роботі затримується?- запитав Дрейк. 

- Ну ти ж знаєш, йому не дає спокою якась одна справа.- наголосила Жозеліна і пішла на вихід з кімнати.

- Добре, тоді зачекаємо його і все розповімо. Він допоможе вирішити сьогоднішній інцидент і надіюсь, що з минулими теж розбереться.- звернувся до мене хлопець. 

- Дуже дякую за прийом, але я дуже не хочу завдавати вам незручності.- я піднялася з дивану і направилась в сторону виходу. 

- Мел, перестань, про що ти говориш, які ще незручності , ми ж друзі.- Дрейк послідував за мною. 

- Я б не хотіла, щоб у вас були якісь неприємності через мене. 

-Та почекай ти. - схопив мене за руку хлопець- Тобі не можна до дому, там може бути небезпечно. 

- Все буде добре, не переймайся. Я справлюсь.-  швидко відчинила вхідні двері і остовпіла.