10

Я прокинулась від яскравих сонячних променів, котрі пробивались крізь моє вікно. Встати з ліжка було нереально важко. З кухні, по всій квартирі  доносився ароматний запах їжі.  

Невже він ще тут, чому не пішов? Якось зашкутильгала до кухні і дуже здивувалася побачивши хлопця, що стояв біля плити.  

-Доброго ранку.- тихенько з підозрою прохрипіла я. 

- Доброго ранку, сідай будемо снідати.- так буденно це сказав, наче ми сто років разом живемо. 

Я присіла за стіл. Переді мною Даян поставив яєшню з тостами і каву.  

- Чому ти досі тут? Я здається вчора сильно перебрала?- з ноткою розчарування мовила. 

- Емм... Давай для початку поснідаємо, а потім поговоримо про вчорашні події.

 Їли ми мовчки, сніданок виявився досить смачним. Коли завершили, Даян помив посуд і присів напроти мене. 

- Ось тепер розказуй, що відбулось тої ночі?- серйозним тоном запитав, пильно дивлячись мені в очі. 

- Останнє, що я пам'ятаю, це як йшла коридором до туалету і все... а потім якимось чином опинилася з тобою.- я не могла пригадати нічого, складалося враження, що частину пам'яті стерли....-А чому ти залишився?- в паніці прикрила груди руками. 

-Спокійно, я просто хотів переконатись ,що тобі нічого не загрожує. Вибач, що залишився без дозволу.- серйозність не сходила з його обличчя. 

- Я не можу пригадати, як ми зустрілись? А, що мені могло загрожувати?- ця ситуація почала мене насторожувати. 

- Ось зараз ти мені і розкажеш?- Даян торкнувся руками моїх скронь.- Буде трохи боляче, потерпи. 

 Трішки боляче, а як же, я думала, що голова лусне. Зате перед очима почали пропливати якісь картинки, він чого мені ставало страшнувато. Що за чортівня, як він це робить?...Я почала уривками згадувати вчорашній вечір. 

- Там було два чоловіки, вони щось шукали... - мене почало трусити від тих спогадів.- Вони погрожували мені.-торкнулась рукою до шиї в місці порізу, але його там вже не було. 

- Регенерація-прибравши мою руку з шиї, пояснив хлопець. -Що саме вони шукали, Мел? 

- Я не пам'ятаю. - я все бачила частинками і в перемішку, важко було скласти цілісну картину. 

Підірвалася з-за столу і побігла до ванної. Мені було страшно від спогадів, потрібно негайно заспокоїтись. 

-Стій, куди ти!- крикнув в слід. 

Я зайшла в душову кабіну, стала під струмені прохолодної води. Біль в голові не вчухав, а тільки посилювався. І тут наче в прострації мене почало кидати від одного моменту до іншого.  

- Віддай нам смарагдовий гримуар....- останнє, що я почула перед тим, як гучний стук у двері повернув мене до свідомості. 

- Мел...Мел, з тобою все добре?- не перестаючи стукати, кричав стривожений Даян - Амалія, відкривай, інакше я виб'ю двері. 

- Все... зі мною все добре.- на силу відповіла я, страх сковував кожну клітину мого тіла. 

Прийшовши до себе, я сиділа на підлозі спершись об стіну. З важкістю піднялась, все ж таки прийняла душ і вийшла з ванної кімнати. 

-Даяне... я. Цього ж не могло бути насправді. Правда? - важко було говорити. 

- Що трапилось, ти так кричала? 

- Я здається все згадала.

- Що? Що саме ти пригадала?  

- Смарагдовий гримуар. Ці недоумки шукали його, а потім... .  

- От чорт... Ти впевнена, що вони шукали саме смарагдовий?- ошелешено запитав хлопець. 

-Що таке, ти щось знаєш про це?...  Я чітко чула ці слова.- побачила занепокоєння в його очах. 

- Що це таке, навіщо він їм? І чому вони шукали його в мене? 

- Я не знаю, як тобі це все пояснити і чи взагалі ти це зрозумієш.- він опустив очі.-  Але ти мусиш мені повірити, тому що ти тепер одна із нас. 

- Тобто одна із вас. Це, що якась секта, але до чого тут я? 

-Ні, Мел, це не секта. Тут не все так просто, ти ще не готова до цього. 

-Я маю право все знати! Через цей гримуар мене чуть життя не позбавили. 

Ми присіли на диван, хлопець взяв мене за руки і спокійним тоном почав мені розказувати. 

-Амалія, у нашому світі, окрім звичайного життя, панує магія. Це як друга сторона монети. Маги охороняють звичайних смертних від всякої нечисті. Це щось на подобі тих меврів, з котрими ти стикнулася там у парку на галявині. Крім них є ще багато інших і страшніших потвор. Вони як і магія є невидимі для людського ока.

- Ні, стоп цього всього не може бути . Магії не існує. Там у парку, це звичайний громила-маніяк був. А вчора двоє навіжених на мене накинулись.- я вперто наполягала на своєму- І всьому іншому теж можна знайти логічне пояснення.- мене починало трусити не то від гніву, не то від страху почутого. 

- Амаліє, є речі, які логічно не поясниш.-терпіння хлопця вичерпувалось.  

-Поясниш, всьому можна знайти пояснення. І навіть, якщо припустити можливість буття магії, то я до неї відношення не маю жодного!- я чітко давала зрозуміти, що не вірю у цю всю маячню, але хлопець наполегливо стояв на своєму. 

-Ти повинна зрозуміти одне, що магія жила в тобі з народження.  

-Досить! Я більше нічого не хочу чути. Тобі вже час, дякую за допомогу.

-Слідкуй за своїми емоціями, не дай їм взяти верх над собою, бо може статися невиправне. Ми ще не знаємо до якого роду магії ти належиш. -проскрипівши зубами, хлопець піднявся з дивану і мовчки вийшов з квартири.

- Надіюсь і не дізнаємося. -мовчки додала я, так і залишившись на місці.