7

Опинилися ми судячи з усього на дворі. Мене притиснули до стіни чиїсь руки. Важко розплющуючи очі, побачила перед собою середнього росту чоловіка, котрий тримав мене.Неподалік біля нього стояв трішки вищий. 

-Значить так, якщо хочеш жити, тоді давай по хорошому. Ти віддаєш його нам і ми тебе, можливо, залишимо в живих. - грізно мовив той вищий. 

-Чого вам треба, відпустіть! - я не розуміла, про що вони говорять.- Ви мене з кимось переплутали. 

- О, це вже ні...ми дуже довго тебе шукали. Тож не прикидайся дурною! Віддай його!- горланив другий, сильніше втискаючи мене в стіну. 

- Та, що вам віддати? Відпустіть! Допоможіть!- кричала я, що було сили. 

- Прикрий свого рота - крикнув той що тримав мене і приставив ніж до горла. 

Ну от, що за життя. З мене, аж алкоголь вивітрився з переляку. Чого вони хочуть, що їм віддати. Ще не встигла від попереднього випадку відійти, як життя мені підкинуло нову пригоду. І не факт, що цього разу мені повезе і  я залишуся в живих. Вони виглядають надто схибленими. Так, Амалія, рятуй свою п'яту точку. 

-Оке-ей, добре спокі-ійно...- мягко промовила я - Поясніть, будь ласка, детальніше, чого ви хочете, і я постараюсь допомогти у пошуках. 

- Як же вона мене бісить!- крикнув високий і вмастярив мене по лиці, я аж скрикнула. 

- Віддай нам Смарагдовий гримуар Блекфордів.- чоловік притиснув сильніше ніж і я відчула, як по шиї потекла тоненька цівочка крові. 

- Ну...ну хлопці, ви що з глузду з'їхали, який ще гримуар? -мене почало трусити від страху, найгірше, що я не могла нічого зробити, тай зі зв'язаними руками проти ножа не попреш. 

- Не прикидайся  дурною, відьмо..- і знову я відчула удар в районі живота.- Віддай чуєш, якщо хочеш жити! 

 Моєму терпінню прийшов кінець. У мене просто не вистачить сил опиратись їм обом. І взагалі який в біса Смарагдовий гримуар, вони  фільмів передивилися, чи що. Їм схоже терміново необхідний психіатр. Ну от чому ніхто не вийде , допоможіть мені хоч хтось. 

-Вона по нормальному не розуміє.- озвався той що вищий.

-Значить, буде по ненормальному. - і вони двоє злобно засміялись. 

- Та немає у мене жодного гримуару, я взагалі про це вперше чую. Відпустіть, а я вам хорошого психіатра пораджу. 

- Собі порадь, відьмо. 

Якось зненацька у того вищого в руках з'явилося, щось подібне на маленику повітряну кулю. Вона випромінювала яскраве помаранчеве полум'я. Що це таке? Я поглянула на чоловіка і побачила на його обличчі єхидну посмішку. Ну ось і все... 

- Давай!- крикнув другий і відійшов від мене. 

Це все відбувалось в секунді. Я навіть не встигла ворухнутись, як куля потрапила в мене. В момент зіткнення відчула, що по моєму тілу пройшов сильний розряд невідомого струму. Закричавши від болю, згодом зрозуміла , що тіло стало мені непідвладне. Я не могла поворухнути навіть пальчиком. 

-Що ви зробили, покидьки. Я не відчуваю свого тіла. 

Що за чортівня, як таке може бути. Схоже тут мені допомога лікаря потрібна. Так Амалія спокійно, ти просто багато випила, в тебе галюцинації. 

- Давай, маєш менше п'яти хвилин, поки буде діяти це закляття.- мовив той, що вищий. - прокрадись до неї в голову , ти мусиш дізнатися, де його шукати. 

-Добре, я постараюсь... готуйся, мала, буде боляче.- і засміявся.  

Та вони дійсно навіжені. Що вони хочуть зробити, в голову прокрастись? Так, Мел, прокинься, ти просто спиш. 

Цей, що мене тримав спочатку, підійшов і схопив своїми руками мою голову. 

Як же боляче. Мені в цей час здавалося, що голова моя просто лусне. Я не могла нічого вдіяти , все тіло пульсувало. Було враження, що я наче та надута кулька, ще трішки і просто лусну. 

- Я не можу, щось не так. Щось блокує мою магію- загорланив той, що тримав мене, кривлячись від болю.- я казав, що це небезпечно, вона надто сильна. 

- Відійди, я спробую. Ти нічого не можеш сам зробити, нікчемо!! 

Я не могла зрозуміти, що зі мною відбувається. І взагалі, як це все пояснити. Було два варіанти: або у мене дійсно галюцинації, або я з'їхала з глузду. Але як пояснити біль, котрий я відчуваю насправді. Мене розривало з середини, здавалося, що тіло розкладається мільярди молекул і перебудовується заново. Коли мою голову схопив другий, я відчувала ,як він намагався прибрати свої руки, чула його скавуління, наче відчувала його страх. 

І це якраз стало останньою каплею. Моє тіло не витримало цього знущання. Останнє, що я побачила, як все навколо мене засвітилось. Останнє, що я почула - це їхні шалені крики ...Все, я здається не живець.