5

Даян 

Я направлявся  в автомайстерню.  Вона була за рогом цієї вулиці. Невеличка але досить популярна. Я там був частим гостем, бо володів нею мій давній друг Франс. 

-Привіт, Джо. Моя красуня вже готова?- запитав я у робітника. 

-Доброго дня. Вибачте, але так сталося, вибачте.....- зніяковіло відповідав. 

-Так сталося, що ми розірвали контракт з постачальниками запчастин. Але ми вже знайшли нових, тож залишилось ще трішки зачекати.- доповнив Франс. 

-О які люди, ти вже повернувся, як відпочинок? - я здивувався, бо по ідеї він мав бути на відпочинку, ще близько тижня. 

- Та все, через цей контракт змушений був приїхати, бо робота стояла. 

- Зрозуміло, то коли буде готове авто? 

- Думаю, через чотири дні. -з провиною в голосі мовив Франс. 

- Що, чого так довго, я і так вже п'ятий день чекаю. Ти розумієш, що я без машини, як без рук. - розізлився я. 

-Не сердься , а я тобі знижку зроблю. - от хитрий гад 

- Добре. Все бувайте, не маю часу. Справи чекають.- вибіг з майстерні.. - Ну що ж за день! -прогарчав. 

На мій телефон прийшла смс. Витягнув його з кишені штанів, йду та читаю. От чорт  знову зірвалась важлива зустріч, це вже втретє за тиждень. Написав помічнику, щоб  той переніс на інший кінцевий термін.  

Лиш заховав телефон в кишені, як в мене щось врізалось. Я аж оступився на крок, що за фігня. Опускаю голову, а там в низу на мене дивляться зелені оченята. Дівчина була така маленька і тендітна. В цю мить якийсь розряд тілом пройшов.  

 -Так стоп, це не твоя тема, -подумав та швидко відштовхнув її, і пішов дальше.  

Мені потрібно розвіятись. Тут здається за декілька кварталів є парк, ось там і переведу дух.  але спочатку не помішає підкріпитись. Зайшов до найближчого ресторану, смачно пообідав, вирішив замовити каву. 

П'ю каву, поглядаю у вікно. Всі люди кудись направляються. Хтось у справах, хтось до дому, до сім'ї. Інші просто гуляють. А у мене найскладніша місія -спостерігати та охороняти. Ну про це згодом. 

Всі мої думки розвіялись, коли я у вікні  побачив  цю саму крихітку. Вирішив її наздогнати. Поки розрахувався і вибіг з ресторану, її вже не було. 

-Так Даяне, ти мусиш зрозуміти, що такі, як ти не можуть бути з простими людьми-заспокоював я себе. 

Це звичайна людинка, яка не може бути мені парою. Такі у нас правила. Але чомусь, як тільки побачу, всередині закипає кров. Мене сташенно до неї тягне, я ж її зовсім не знаю і бачив два рази , чому вона викликає у мені таку реакцію.- так забуть, забуть, забуть.!!!!!!!!!!!!! 

Все ж я зібрався з думками та пішов в парк. Трішки прогулявся, присів на лавочку. Розглядав по сторонах, спостерігав за людьми.  

Ну от що за... на проти мене під старим Сеоданівським дубом сиділа та сама дівчина. Але чому саме там. Я багато про нього чув і знаю, що це старовинне дерево не підпускає до себе людей. Але ж в ній я не відчув жодної крапельки магії, тоді чому вона там. Вирішив трішки постежити за нею. 

О вона читала довго, аж потемніло. Тут вона різко підірвалася і кудись помчала оглядаючись по сторонах. Я швидко направився за нею. В якийсь момент вона зникла з поля мого зору.. Я довго не міг її найти. Потім почув чийсь крик, оглянувся побачив її лежачу на землі, а над нею навис кремезний мевр. 

Я кинувся до них і ледве встиг врятувати....ще секунда і все б закінчилось не почавшись. 

Я гримнув на неї, щоб забиралася, а вона наче шукала когось. Хоча я відчув ще одну енергетику, але не до кінця розібрався чию. Та й у мене на це не було часу, бо з'явився ще один мевр. От глупе дівчисько, вона не знає з ким зв'язалася. Ці не залишать в живих нікого з людей, хто міг їх бачити. Меври-  істоти, котрі живляться магією. Вони вміють добре приховувати свою енергетику, тому їх важко знайти і знищити. 

Ой і пововтузили вони мене, але я кращий в своїй справі.  Добре, що моя регенерація працює на відмінно, тому від поєдинку і сліду жодного не залишилось, а світ звільнився ще від двох тварюк. 

Оглянувшись навкруги, побачив під деревом сумку. Навіть запах крихітки на ній залишився. Я довго боровся з собою, але цікавість перемогла. 

-Значить, Амалія Блек.- вдумливо промовив, ховаючи паспорт назад до сумки. 

Як добре, що у мене є доступ до усіх даних. Тому знайти її буде не проблема. 

Зранку я вже чатував під її будинком. Потрібно все ж таки віддати втрачену річ. 

Вийшовши, вона швидко помчала вперед, а я послідував за нею.  

В бібліотеці Амалія довго обирала книгу, тож вирішив їй допомогти. Ну подумаєш трішки налякав, але для чого штовхати. Не люблю коли так зі мною поводяться і я розізлився. І так я завжди хамлю коли злюсь.  Все ж вирішив віддати їй втрачену сумку... Дівчина вихопила її  і побігла. 

- Ех, не так я собі уявляв наше знайомство.- розчарований пішов до дому. Все ж потрібно зі всім,  розібратись, чомусь мені знається, що це незвичайна ситуація. На мій погляд тут не все так просто.