4

Прокинулась я вранці близько десятої, У мене залишилось ще багато часу до першого робочого дня. Привела себе до ладу, одягла червону приталену сукню до колін. На моїй фігурі та виглядала просто шикарно та навела легкий макіяж, підкреслюючи від природи яскраво-зелені очі. Поснідати вирішила тостами з кавою. Я довго думала про вчорашній випадок і вирішила забути все, як страшний сон.  

В планах сьогодні сходити в бібліотеку. Ви не подумайте , я далеко не заучка, просто обожнюю читати книги. Ця любов до книг передалась від матусі, Тільки вона постійно читала якісь старовинні книги з пошарпаними палітурками, в котрих  я нічого не розуміла, бо вони були писані не звичною для мене мовою. 

Сумую за нею дуже. Ось уже вісім років, як її немає з нами. Це все через невідому хворобу, котра з'їдала її прямо на очах. 

Посумувавши трішки, я все ж надумала піди, куди збиралася. Погода на дворі радує, тепле сонечко, легенький вітерець та милозвучний спів пташок. Що може бути краще. 

Я спокійно дісталась гордості нашого містечка. Так саме гордості. Адже наша бібліотека славилась найбільшою кількістю старовинних і новітніх книг у штаті. 

Вона була дуже велика. Всередині було безліч височезних стелажів з книгами , повсюди висіли делікатні бра. В самому центрі бібліотеки був підвішений великий світильник в класичному стилі, під котрим були виділені місця для читання. Повсюди була тишина, а в повітрі стояв запах свіжонадрукованих книг. 

-Доброго дня Марфо, я принесла книги.- протягнула гірку книжок літній жінці за столом - Ви сьогодні гарно виглядаєте! 

Літня жіночка була одягнена  в красиву темно-зелену сукню, підібрану чорним паском. А по центрі нижче  шиї красувалася золотава брошка обрамлена червоними камінцями. 

-Доброго дня, Амаліє, дякую.- засміялася старенька- Ти також як завжди прекрасна. Невже, ти так швидко прочитала всі книги? 

-Дякую. Так, просто вони були надто цікаві.- посміхнулась, - Добре йду підшукаю собі інші. 

Розвернулась і пішла у пошуках поміж стелажі. 

-Так-так , тут історичні, а з цього боку поезія. Наступний ряд - документальні. О знайшла.-перед мною красувалася вивіска “Психологія”. 

- Так і що ж цього разу прочитати? Це читала, ось це -теж. -бурмотала я собі під носа. 

О, а ось це вже щось новеньке. Витягнула книгу  в бордовій палітурці із позолоченими буквами. Почала читати анотацію. 

-Візьми ось цю!- прошепотів хтось у мене біля вуха, я аж підскочила, з переляку. 

Обернувшись побачила перед собою цього самого придурка і по сумісництву мого рятівника. Він простягнув мені книгу. 

-Що, знову ти? - я була дуже сердита - Хіба можна так лякати?- відштовхнула його, нема чого так близько підходити. 

Хлопець різко схопився і притис мене до стелажу. Спершись руками з обох боків моєї голови. Я хотіла вирватись, але він повернув мене у попереднє положення. 

-Чого тобі? Пусти, а то я закричу. -не покидала спроб вирватись з полону.

Він нахилився до мене, поглянув скляним, холодним поглядом. Я завмерла, відчувши на своєму обличчі його подих.  

-Ти..-заскрипів зубами -Не сунь свого носа, куди не просять. 

-Ой вибачте, Ваша Високосте , забула запитати куди і що мені сувати -єхидно прогримала я. 

- Тоді наступного разу можеш не чекати, що я тебе врятую.- він опустив руки і  я встигла відскочити. 

- А наступного разу не буде. І я не просила мене рятувати, сама б упоралась, хм- розвернулась і направилась з книгами до Марфи. 

-Стій навіжена, ох бачив я, як ти справлялась- схопив мене рукою за плече. 

-Відчепись, придурок! -ще знущатися буде, скинула його руку і пішла дальше. 

- Амалія Блек, ти нічого не загубила?

Що звідки він знає моє ім'я, не пригадую, щоб ми знайомились. Я розвернулась. На витягнутій руці цей мудак гойдав перед собою якимось пакетом. 

-Звідки ти знаєш моє...- не договоривши, побачила як він дістає мою сумочку з пакета. Я швидко її вихопила, а цей гм.. Засміявся. Ой бісить же він мене -Не красиво ритися в чужих речах!- гримнула я і пішла у напрямку Марфи - Дякую!- все ж сказала на останок.