1

Ну от куди ці всі люди зранку пруться, думала я сідаючи до вщент забитого автобуса. Старенькі бабусі зі своїми валізками, мамочки з кричущими дітьми, а це на хвилиночку тільки восьма ранку. 

Запитаєте куди і мене несе...оо у мене сьогодні дуже важливий день, і дивлячись на затори здається я трішки запізнююсь до місця призначення. 

Одна зупинка, друга, а кількість людей не зменшується. Ще зупиночку і я вже на місці, потрібно підходити до виходу, а то мене заштовхали в саму глибину. 

 Автобус зупинився. Одні люди виходять, інші заходять. Гей, а як же я , випустіть мене! 

-Зачекайте, ще не всі вийшли! -крикнула я водієві, але мене не було почуто, через надзвичайний гамір в цьому клятому автобусі - Та стій же ти! - вигукнула зі злості.

 Автобус різко  загальмував, нас наче занесло в сторону, чи мені здалося. О невже почув мене, супер, хоча ми вже від’їхали метрів двісті від зупинки. Всі люди  почали виходити.

 Вийшовши зрозуміла, що автобус просто заглох посеред траси, де завжди великий потік машин, але чомусь і вони зупинились.  

Так, немає часу на роздуми, потрібно бігти, бо ще трішки і запізнюсь. А це вже буде не красиво з мого боку запізнитись на співбесіду. 

Біжу до місця призначення, оминаю людей в натовпі, чого ж їх так багато. Зупинилась ,побачивши красиву вивіску кав'ярні, куди прямувала і рушила прямо в …. 

-Ой перепрошую, я не хотіла.- оо м'яко врізалась в чиюсь грудну клітку. Зніяковіло підіймаю погляд і бачу вир темно-синіх бездонних очей. Переді мною стояв високий і такий красивий темноволосий хлопець. Я  трохи залипла. 

-Відвали, дивись куди преш!- відштовхнувши мене попрямував далі. 

Ай справді чого це я зависла, придурок якийсь. Хоч і красивий але придурок! Сьогодні всі карти проти мене, ще й дощ починається. 

Забігла до кафе рівно о восьмій. На проти входу за барною стійкою побачила середнього росту, милого хлопчину  й попрямувала до нього. 

-Доброго ранку, я на співбесіду. - вітаюсь до баристи. 

-Доброго. Зачекайте, будь ласка, власниця підійде за декілька хвилин. - він мило посміхнувся і взявся за складання тістечок до вітрини- Можете, поки що присісти. - Вказав на ближній столик.

-Добре, дякую. -підійшла до першого вільного столика, присіла, вирішила розглянути інтер'єр. О боже, як смачно тут пахне кавою і свіжою випічкою. 

А приміщення виявилось дуже красиве, хоч за розміром воно невеличке, але надзвичайно затишне. Декілька столиків розташованих попри панорамних вікнах, в одному кутку пару стелажів з книгами. З іншого боку невеличке піаніно і багато красивих вазонів з квітами. А також тут лунала чудова музика. 

-Доброго дня, Жозеліна Рокфорд.- підійшла до мене жіночка середніх літ, протягнула руку - Власниця цього кафе. 

-Доброго дня, Амалія Блек. - протягую навзаєм руку.- Рада знайомству. 

Ми присіли за столик і я вийняла з сумки папку з всіма необхідними документами і простягнула їй. 

- Чи був  у тебе досвід у цій сфері діяльності? 

- У моєї мами була невеличка пекарня, я частенько допомагала їй в обслуговуванні клієнтів.- було сумно згадувати ці  чудові моменти, які нажаль вже не повернути. 

-  А зараз чому не допомагаєш? 

- Нажаль моєї мами уже немає, а пекарня зачинилась. 

- Вибач, я не знала. - жіночка з жалістю глянула на мене. 

- Все добре, я  змирилась з цим. 

- Що ж, мені потрібний офіціант,- переглядаючи мої документи, робить якісь позначки у своєму записнику. - Надіюсь ти справишся з цією посадою. 

- Так, звичайно, я готова старатись, та виконувати всі доручення.- з впевненістю промовила я. 

- Ну тоді вітаю, Амаліє, ти прийнята.  

- Дуже вдячна, Вам- радісно заплескала в долоні, робота мені була ну дуже потрібна. 

-Тоді чекаю на тебе завтра о  п'ятнадцятій.- жіночка усміхнулась і встала з-за столика - До побачення.- попрямувала до свого кабінету. 

-До побачення.- задоволена і з посмішкою пішла на вихід з кафе.