29 збори в Іктарісі

Ми дістались Іктаріса ввечері другого дня. Але поїхали невідомою мені дорогою.

Може Дарілей як і говорив, щойно прибудемо в місто, відправився до управителя Іктаріса не відкладаючи?

- А куди ми їдемо? - вирішила запитати, щоб не мучитись більше невідомістю, - палац же в інший бік.

- Ми зараз їдемо до одного з маєтків Лесарі. Головний палац використовуємо тільки коли прибуваємо на Велику раду, - недбало відповів.

Ну так. Звісно вони мають не один маєток. Королівська родина як не як. А я темінь неосвідчена запитала таку дурницю. Хоча можна було відповісти простіше, без цієї зарозумілої пихи.

Ми під'їхали до трьохповерхового будинку. Біля нього метушилось безліч прислуги.

- Дивно, зазвичай тут зовсім тихо й не так людно, - здивовано проговорив Дарілей сам до себе, тоді пояснив мені, - коли ми тут не мешкаємо, залишаємо всього кілька осіб наглядати за домом.

Ми під'їхали ближче. Дарілей зупинив найближчу служницю, що пробігала повз. 

- В чому справа? Через що така метушня?

Служниця вклонилась і спішно відповіла.

- Ваша Величносте, перепрошую, що одразу вас не привітали. В маєток прибув Король. Мусимо негайно підготувати дім для його перебування тут. 

Дарілей відпустив служницю. Вона знову вклонилась і поспішала у своїх справах.

Дарілей спохмурнів на очах, віддав коня вартовим і швидко направився в дім.

Мене ж супроводили до однієї кімнат і залишили відпочивати.

Я зраділа залишившись на самоті. Маю час спокійно перепочити, доки мені ніхто не докучає. Прийняла ваннну та стала очікувати новин від Дарілея. Хоч час вже й пізній та сподіваюсь він хоч щось мені сповістить.

Мені не давало спокою така реакція Дарілея на приїзд Короля. Та й навіщо він сюди приїхав? Чи його перебування тут якось пов'язане зі мною? Він може завадити моїм планам якомога скоріше покинути Андалу? Чи я даремно хвилююсь?

Час тягнувся повільно, ніби навмисно. Кожна хвилина розтягувалась в цілу вічність.

Мені потрібно чимось зайнятися щоб відволіктись. Інакше просто збожеволію від очікування.

Я вийшла з кімнати. Хотілось подихати свіжим повітрям у саду. Та я не запам'ятала куди саме мені потрібно йти. Я йшла навмання. Інколи з цікавості заглядала до прочинених дверей, хоч знаю що це й не ввічливо. Та краще просити в бачення, ніж дозволу.

За одними з дверей я знайшла бібліотеку. А це вже цікаво. Прогулянка може зачекати. Я зайшла в середину. 

Кімната виявилась невеличкою. Містила всього кілька стелажів з книгами. Біля вікна розміщувався стіл зі зручним кріслом для читання. Але зараз настала ніч тому тут було темно.

- Соляріс піла паусі, - недовго думаючи промовила.

В мене на долоні з'явилось кілька яскравих кульок-світляків. Я відпустила їх під стелю. Кімната осяялась світлом.

Зараз поглянемо що тут є. Можливо вдасться знайти щось корисне для себе.

Швидко пробіглась по назвах книг. Вони розставлені за чіткою системою: згруповані за різними галузями і ряд починався самими ранніми, а закінчувався сучасними. Бо ж спочатку стояли книги від яких віяло старовиною, а в кінці полиці були твори з зовсім новенькими обкладинками.

Я переглядала одну книгу за іншою. Та нічого корисного так і не виявила.

Тут містились історія Андали і всіх її народів, основи політики, якісь трактати з точних наук, описи місцевої рослинності та тварин, що тут мешкають. 

Мені до рук потрапила книга із зіллєварства, та навіть тут я майже нічого не розуміла, назви рослин мені невідомі, деякі я впізнавала за зовнішнім виглядом по наявних малюнках. Я повернула книгу на місце і продовжила розглядати інші.

Наступною я взала книгу де описувались особливості магії кожного з народів та чим вони відрізняються. Я не стала заглиблюватись. Зараз мені не буде користі від цих знань.

Далі відкрила книгу яка виявилась географічним довідником Андали. Під палітуркою знаходилась складена карта, а далі в розділах розповідалося окремо про регіони та що там знаходиться.

Дещо мені Дарілей вже встиг розповісти. Землі де ми перебуваємо звуться - Андала. Їх поділяють між собою різні народи. На півночі мешкають елементалі, на північно-західних землях маги, на південь знаходяться володіння ельфів, південно-східна територія друїдів, на сході мешкають люди. Також між цими землями трапляються пустоші, які не належать нікому. Більшість земель дикі і на них проживають хижі тварини. Тому далекі подорожі небезпечні.

Континент повністю оточений гірськими хребтами, лиш з одного боку він мав пологі рівнини, що відкривали доступ до океану. Де я зараз перебувала.

Гірські хребти дуже небезпечні. Туди намагались не потикатись зайвий раз. Гори нестабільні, погода непередбачувана і часто різко змінюється та на додачу до цього там чаїлось ще багато різних небезпек. 

В горах мешкали дикі ньюри, великі хижі тварини. Їх хутро дуже цінувалось, а кігті використовувались у зіллєварстві. На них влаштовували полювання та багато мисливців гинули в процесі.

Гірська порода багата на цінні копалини. То ж ризикуючи життям дехто наважувався йти на видобуток. Але охочих було зовсім мало, хоч в книзі говорилось, що гірничі професії дуже шановані та високооплачувані.

- Нове життя не купиш за жодні гроші, - задумливо промовила перегортаючи сторінку, - не дивно що охочих мало.

- Кх-кхм, - почула я позаду.

Від несподіванки підскочила на місці. Ніби злочинець застигнутий за скоєнням злочину.

В прочинених дверях стояв Дарілей.

- Не можна ж так підкрадатись, - обурилась йому, - ледь серце не зупинилось.

- Не думав, що тебе можна застати зненацька, - хмикнув він.

- Зачиталась, ось і не помітила твого наближення.

- Вирішила відволіктись читанням. Але мушу розчарувати. В цій бібліотеці немає жіночих романів,- мовив Дарілей поглянувши на книгу в моїх руках, - хм, неочікуваний вибір.

Я закрила книгу та повернула на полицю.

- Розважальна література мене не цікавить, то ж я не засмутилася через її відсутність. Я вирішила знайти почитати щось корисне, а вибір тут досить широкий, навіть не знаю що й обрати. Мала б я більше часу то засіла б цій бібліотеці надовго, - з сумом поглянула на стелажі до яких ще навіть не встигла дійти.