15 велика рада правителів

Я опинилася у великій просторій залі з круглим столом посередині.

Вона явно не призначалася для прийому відвідувачів — тут проходили закриті засідання правителів без сторонніх. Я розгублено стояла, не знаючи, де мені краще зупинитись, аби всі могли мене бачити — круглий стіл ускладнював вибір.

Тому я зупинилася поруч із Дарілеєм. Він, мабуть, знає, де маю стояти, та й саме він мав перекладати мені все, що відбувається.

За столом сиділи четверо чоловіків; п’яте місце залишалося порожнім. Усі вони уважно мене вивчали.

Я помітила в центрі столу перламутрову помаранчеву кулю, що мерехтіла сяйвом вихорів, які крутилися всередині неї. Гарна. Це, напевно, і є карнітова сфера, про яку згадував Дарілей. Він якраз нахилився до мене й прошепотів:

- Зараз, за звичаєм, усі по черзі представляться. Це означатиме початок ради.

Першим заговорив кремезний чоловік зі шрамом, що розтинає обличчя від брови до шиї. На ньому була важка кіраса з вишуканим оздобленням:

- Лімал з поважного роду мечників Тайвінес, головнокомандувач лицарів і правитель народу людей.

Поряд із ним сидів рудоволосий чоловік у темно-синій мантії. На його грудях красувався широкий круглий медальйон прикрашений дорогоцінним камінням:

- Німрен маг вогняної стихії роду Фераіт, старійшина магів.

Далі виступив король ельфів. Його урочистий одяг лише підкреслював велич:

- Елуван благородного роду Лесарі, нинішній Король ельфійського народу, обраний духами предків та благословенний їх мудрістю.

Останнім представився чоловік в одязі світлих тонів, високий, трохи худорлявий, вже із сивими пасмами волосся:

- Асфер з роду хранителів магії зцілення Баєлар, повелитель друїдів. Оголошую раду відкритою, - урочисто виголосив він.

Дарілей нахилився, щоб пояснити мені сенс сказаного, але я все розуміла. Ніби це була моя рідна мова. Я прошепотіла йому, що розумію все. Він подивився на мене здивовано, але не став розпитувати.

- А чи не зарано ти говориш про відкриття ради? - пролунав за моєю спиною мелодійний жіночий голос. - Щоб вважати раду дійсно відкритою, потрібно, щоб усі її члени представилися.

Я озирнулася. До зали неквапливо заходила юна дівчина мініатюрної статури. Вона нагадувала мені фею зі снів. На її обличчі грала загадкова посмішка, великі блакитні очі пронизували до самої душі. Волосся мерехтіло джерельним водоспадом до поясу. Там де вона ступала босими ногами спалахували веселкові вогники і відразу згасали не залишаючи й сліду по собі.

- Леді Лорелея Водограй, представляю народ елементалів, - сказала вона і зайняла вільне місце за столом. 

Її представлення трохи відрізнялось від інших. Вона захопила всю мою увагу. Мені стало страшенно цікаво дізнатись побільше про цю загадкову леді Водограй. 

Спочатку в залі панувала мертва тиша. Я помітила що її поява всіх дуже здивувала.

Першим отямився маг і заговорив до неї:

- Невже після стількох століть елементалі вирішили вшанувати нас своєю присутністю на Великій раді?

Я згадала, як Дарілей казав, що елементалів давно не бачили, вони не покидали своїх володінь і не давали про себе знати.

- Доти, у нашій присутності не було потреби, - м’яко усміхнувшись, відповіла вона.

- Якщо всі зібралися, давайте нарешті почнемо, - мовив Елуван. - Перед початком я надав вам звіт, у якому виклав причини нашої зустрічі. Перепрошую, леді Лорелея, я не знав про вашу присутність, тому не підготував звіту для вас.

- Не хвилюйтеся, я вже знаю все необхідне, - знову з’явилася її мила усмішка.

Здається мені, що за цією милою посмішкою приховується небачена могутність. Коли леді Лорелея так мило посміхається, це насторожує. Водночас у мені не було страху - радше захоплення, як перед величчю стихії.

- А я до останнього сподівався, що це невдалий жарт. Невже ти нас дійсно зібрав тут заради якогось переодягненого дівчиська?! - заговорив грубим голосом Лімал, - як ти посмів скликати нагальну Велику раду через це непорозуміння?! - він вказав на мене.

Це я непорозуміння?! Вони звісно правителі народів. Та хто їм дав право мене так зневажати?! Я теж не горіла бажанням з ним зустрічатися, мені просто не залишили вибору.

- У звіті все детально описано, - твердо відповів Елуван. - І це саме той випадок, який потребує нашої присутності.

- Я можу підтвердити кожне слово перед карнітовою сферою, - додав Дарілей.

І тут заговорила Лорелея, не зводячи з мене погляду, цитуючи пророцтво:

- "І з’явиться на священних землях дитя всіх народів, коли його найбільше потребуватимуть. У часи неспокою та скрути. І не належатиме воно до жодного з народів, але втілюватиме риси всіх, породжене первісною магією. І матиме уміння, досі не знані нікому, і поведе нас до великих змін."

Що це щойно було?! Невже вона мала на увазі мене? Я — дитя пророцтва? Та я ледве вижила нещодавно! Яка вже з мене провідниця народів?! Мені б хоч зі своїми проблемами розібратися.

Здається не тільки я одна нічого не зрозуміла. 

- Що це за пророцтво? — обурився Німрен. — Великий провісник Мерай нічого подібного не згадував. Та й яка скрута? На землях Андала все спокійно. Може, це пророцтво про Війну всіх народів? От тоді дійсно всім довелось скрутно, а після цього трапились великі переміни.

- Ваш великий Мерай, - з іронією вимовила Лорелея, - не бачить далі свого носа, що він може знати про священне пророцтво записане в книзі Вічності. А загроза нависла над нами дійсно страшна і скоро всі про неї почують.

- То може ви нам розповісте, про цю загадкову загрозу, леді Лорелея? Щоб ми змогли до неї підготуватись, якось запобігти, - насмішкувато сказав Лімал.

Я стояла мовчки і слухала їх бесіду. Вони взагалі пам'ятаю про мою присутність? Гризуться між собою. Щось говорять незрозуміле, про якесь пророцтво, небачену до цього загрозу. Я всього лиш хотіла щоб мені допомогли відновити пам'ять. А виходить що стою слухаю про якусь світову катастрофу. Я тут взагалі до чого?