11 Розмова з королем

Вийшовши в коридор помітила двох озброєних охоронців.

Мене весь час підслуховували? Сподіваюсь я не сказала нічого щоб могло мене скомпрометувати. Надалі потрібно бути більш обачною.

- Тільхарія, ми самі супроводимо гостю до Короля, - заговорив один з них.

Вона вклонилась їм, не сміючи перечити.

- Пізніше побачимось, - мовила до неї.

- Прошу за мною, - звернувся ельф вже до мене.

Він рушив коридором, я пішла слідом. Позаду нас вирушив другий охоронець. Стільки пересторог, цікаво вони так до всіх своїх гостей відносяться? Чи це тільки я заслужила особливе ставлення.

Підійшовши до необхідних дверей, я набралась сміливості і вже хотіла заходити, але нас окликнули. Обернулась на звук. До нас наближалась королева. Я її відразу впізнала. Вигляд вона мала зараз набагато кращий, ніж за першої нашої зустрічі. 

- Зачекайте! - вона швидкою ходою наблизилась, - ти ж Аміра?

- Так, - відповіла їй, а тоді додала, - так, ем... Ваша Величносте.

- Припини, люба, я тобі життям завдячую, - відмахнулась вона. - Залиш цей офіційний тон для мого чоловіка. Називай мене просто Амвія.

- Ви виглядаєте набагато краще, Амвія. Як ваше самопочуття? - уточнила заради вічливості, щоб заповнити незручну паузу.

- Все чудесно. Я відразу відчула себе добре. А от ти нас тоді добряче налякала. Хіба ж можна так собою ризикувати?! Ти тоді витратила забагато власної магії, ледь сама не відправилась на зустріч із предками. Раптово знепритомніла і з таким грохотом повалилась на підлогу. Навела жаху на всіх присутніх. Дарілей відразу відніс тебе до сусідньої кімнати, так хвилювався...

- Ваша Величносте, - один з охоронців тактовно кашлянув перериваючи королеву, - на гостю очікує Король.

- Так дійсно, чому ми стоїмо тут перед дверима?

Амвія хотіла пройти в середину та охоронець не дав їй цього зробити.

- Ваша Величносте, Король хотів спочатку поспілкуватись сам на сам, з леді Амірою.

- Кантіл ти як завжди аж занадто серйозно все сприймаєш, - мовила королева і хотіла все ж зайти до кімнати, але охоронець не зрушив з місця, - Ох, добре, якщо вже так наполягаєш.

Здалась нарешті Амвія, а тоді обернулась до мене.

- Аміра, запрошую на наш сімейний обід. Там продовжимо нашу бесіду, - посміхнулась мені.

- Дякую, вам за запрошення, Амвія, - вічливо відповіла їй.

Мені сподобалась королева. Така жвава життєрадісна, зовсім не поводится зверхньо з іншими, не зважаючи на свій статус.

Амвія ще раз посміхнулась мені і пішла далі коридором. Охоронець нарешті відступив від входу і відкрив для мене двері.

Я пройшла в середину, ельфи невідступно слідували за мною. Ми опинились в робочому кабінеті чи можливо залі для нарад короля, мені так здалось.

На стінах розвішені різні карти місцевості. Одні зовсім новенькі, з яскравими барвами, інші ж вицвілі, пожовклі від часу. Хотіла б я їх більш детально розглянути та навряд мені це дозволять зробити.

Навпроти входу розміщувався робочий стіл, повністю закладений стосами паперів, різними згортками, канцелярським приладдям, ще якимись статуетками. З свого місця я не могла все добре роздивитись.

Саме за цим столом сидів король. Він виглядав не зовсім так як я запам'ятала його при першій нашій зустрічі. Зараз суворий, зосереджений на роботі. Поряд з ним стояв Дарілей і щось йому розповідав.

За спиною в короля красувалося розвішене полотно з гербом. Таким, як я вже бачила на нагруднику Дарілея - олень з розкішними рогами на фоні могутнього дерева.

Я отримала трохи часу розглянути їх зовнішність. Схожість вражала. Вони були ніби брати, зовсім не скажеш що це син з батьком. Волосся золотистого кольору, аметистові очі в обох, навіть їх рухи здавались схожими. Але Дарілей все ж виглядав не так загрозливо, як король. Тепер зрозуміло хоч від кого він успадкував таку зверхню поведінку, точно не від матері.

Щойно ми наблизилисьдо столу, Дарілей змовк, а король відірвав свій погляд від паперів. Він поглянув на мене і звернувся до охоронців:

- Ренфілд, Кантіл, можете бути вільні.

Охоронці мовчки вклонились і вишли з кімнати. Я залишилась сам на сам із королівськими особами. І як мені поводитись далі? Потрібно першій привітатись чи очікувати доки Король заговорить, чи від мене очікують привітального реверансу? На моє щастя король нарешті заговорив:

- Вітаю у володіннях ельфів. Сподіваюсь, тебе розмістили тут досить зручно. Мене звати Елуван благородного роду Лесарі, я нинішній Король ельфійського народу, обраний духами предків та благословенний їх мудрістю.

Яке величаве представлення, скромності йому точно не позичати. Моє просте ім'я виглядає, на фоні нього, жалюгідно та по іншому я не можу представитись. 

- Дякую, Ваша Величносте, за турботу, кімната зручна. Мене звати Аміра.

Король продовжив мовчати, очевидно очікуючи коли я назвусь так само як він. Але я навіть не знала, що ще я можу додати. Дарілей теж стояв мовчки не зводячи з мене погляду.

- Аміра? І це все? - суворо запитав король, - представся, як належить.

Я кинула швидкий погляд на Дарілея. Невже він не розповів, що я нічого не пам'ятаю?

- Ваша Величносте, я не можу цього зробити, я втратила свою пам'ять. Навіть назване вам ім'я я вигадала нещодавно.

- Дарілей доповів мені про це та я вирішив особисто переконатись. Мене не можливо надурити, я відразу відчую обман.

Отже король розпізнає правду та брехню? Непогана здібність для монарха. Але навіщо він про це мені сказав? Щоб навіть не допускала спроб щось приховати?

- Ти можеш застосовувати магічні заклинання, володієш зброєю, знаєшся на магії зцілення і можеш поповнювати свій магічний резерв природною енергією. Я все вірно сказав?

- Так, Ваша Величносте, - підтвердила його слова.

Хоча це й на питання не зовсім було схоже, а більше на ствердження.

- В тебе ще є вміння, які ти не встигла нам продемонструвати? - запитав в мене.      

- Не можу сказати напевно, для мене звичні речі можуть видатися вам дивними вміннями.