6 шлях до замку

За пів години ми були вже в землях ельфів. Переслідування я так і не помітила. Мабуть решта ватаги запізно зрозуміла, що чергове пограбування пішло не за планом. Або можливо поглянувши що спіткало їх поплічників вирішили не ризикувати власним життям. Та ми цього вже не дізнаємось. В будь якоми випадку, на нас вже більше не намагались напасти.

Як тільки перетнули кордон, я відразу спішилась.

- В нас не запланований привал, доберемось до замку, там й препочинеш, - невдоволено мовив ельф.

Я закотила очі, поглянула на вухастого з докором.

- Я ж говорила, що Буревія краще сьогодні не навантажувати. Йому потрібен спокій, більше кінь не зможе мене везти. Пішки дійду до замку.

- Я відчуваю в твоєму голосі невдоволення та роздратування. Не схоже щоб це було пов'язано тільки з конем... - поглянув у відповідь на мене Дарілей, - що трапилось?

- Ти вчинив недостойно, вбивши беззбройного, - прямо сказала те що мені й досі не давало спокою.

- Гадаєш, якби ми помінялись місцями то він би вчинив інакше? - роздратовано відповів, - ти ж чула, що вони хотіли зробити з нами? Всі хто пребувають в бандах пустошей - злочинці. Вони не заслуговують іншого ставлення. Та й цей насміхався над королівським родом. Така легка смерть для нього це милість.

Я розумію, що май вони змогу то розправились би знами і не зважали на благородство. Але не змогла змиритись.

- Ким би вони не були так вчиняти не гідно, не можна їм уподібнюватись... - мовила стиха і додала голосніше, - то мене чекає те ж саме, Ваша Величносте? Адже я теж звертаюсь до тебе без належної поваги.

Та це змушує задуматись про тутешні закони. Монархи тут дуже вразливі, негарно значить висловились про нього, то мусить заплатити за це власим життям.

Дарілей стиснув губи в тонку лінію вислухавши мене.

Відвернулась від нього. Та мабуть зробила це занадто різко, в голові запаморичилось, перед очима потемніло. Я похитнулась, добре що стояла поряд з конем, змогла втриматись на ногах схопившись за упряж.

- Що з тобою? - стурбовано запитав Дарілей в мене.

Навіть не очікувала від нього такої турботи. Чи він хвилюється, що не зможе доправити до палацу свою полонянку. Через щоб ще він так переймався моїм станом.

- Я витратила великий об'єм магічної енергії за короткий час та й вчора був не самий спокійний день, от і маю такі наслідки, - пояснила йому, - мені потрібно відновити сили.

Сил чи бажання на уїдливу відповідь просто не було.

- Відновити сили? І як ти це плануєш зробити?  - перепетив Дарілей.

- Не заважай, мені потрібно зосередитись, - шикнула на нього.

Якщо він гадає, що я зміню своє відношення до нього, через те що дізналась про його статус, то глибоко помиляється. Хоч ми й уклали угоду, але про це там не було жодного слова.

Я роззирнулась довкола, лягти поспати зараз не маю такої можливості. Навряд Його Високість погодиться почекати доки я висплюсь.

Найближчі дерева тут тільки магічні охоронці-хранителі. Після того, що розповів Дарілей, я більше не наважувалась до них торкатись. Можливо минулого разу мені просто пощастило. І я не можу знати напевно, що вони мене не спопелять наступного.

То ж відновлюсь сонячною енергією, доки промені ще освітлюють нас. Хоч я й недолюблюю цей спосіб. Потрібно постійно бути зосередженою в перетворенні сонячної енергії на власну магічну. Хоч трохи відволічешся і тебе почне випалювати з середини. Та хіба я зараз мала вибір?

Я відійшла від коней на кілька кроків, щоб мене нічого не відволікало. На щастя, Дарілей мовчки спостерігав і більше не дратував мене своїми безглуздими запитаннями.

Стала обличчям до сонця, закрила очі, вирівняла власне дихання. Відчула тепло сонячних променів на своїй шкірі. Відкрила шлях енергії до свого внутрішнього резерву. 

Тепле та лагідне світло сонця, що так ніжно гріло мою шкіру, щойно проникало в середину і опинялось в моїх магічних каналах починало перетворюватись на обпікаючий потік лави. Я швидко обертала його на звичну для себе магію.

Я дозволяла енергії проникати повільно, в невеликій кількості, щоб легше керувати процесом. Щойно втрачу контроль, енергія заподіє тілу непоправної шкоди.

Раптово все зникло, потік енергії обірвався. Мене огорнув холод. Я відкрила очі і роззирнулась довкола. Сонце вже сховалось за горизонт. 

Добре, що хоч трохи встигла поповнити магічний резерв. Почуваюсь краще, можна сказати майже добре. Маю бути в хорошій формі, коли ми прибудемо. Хто зна, що мені приготував вухастий по приїзді.

Я повернулась до коней, взяла за вуздечку Буревія.

- Я закінчила. Продовжимо шлях, - звернулась до вухастого.

Та Дарілей мовчав, він напружено вдивлявся кудись в далечінь.

Мені стало цікаво, тому я теж спробувала розгледіти, що ж могло привернути увагу Дарілея.

На горизонті виднілись вершники, що мчали прямо на нас. Мене це напружило. Знову напад? Але ж ми на території ельфів. Тут має бути безпечно. Знову готуватись до бою?

Я поглянула на вухастого. Він спокійно очікував їх наближення. Отже не вороги.

Я трохи заспокоїлась. Не хотіла знову вступати в бій. Сил витратила вже чимало і не знаю чим би скінчилась наступна сутичка.

Теж перевела погляд на вершників, що стрімко наближались. Невдовзі змогла їх роздивитись.

Добре екіпіровані, в обладунках, озброєні, як кажуть до зубів, в них виднілась різноманітна зброя у великій кількості. Змогла розгледіти приблизно десятьох вершників. Добре треновані, їдуть рівним строєм, скоріш за все, досвідчені воїни. Якщо вони нападуть на нас доведеться тяжко.

- Друзі чі вороги? - вирішила уточнити, про всяк випадок.

- Друзі, - спокійно відповів Дарілей, - моя особиста варта.

Щойно вершники наблизилий, перший миттю зіскочив з коня, став перед Дарілеєм вклонившись:

- Ваша Величносте, Король послав вам на зустріч. Щойно ваші посланці прибули до палацу, нам було віддано наказ забезпечити вам безпечний шлях додому. Він припускав, що ви насмілитесь їхати через пустоші, щоб скоротити шлях. Дозвольте супроводити вас до палацу, - гвардієць завершив звіт і продовжив очікувати подальших наказів.