6 Я переоцінила себе?

Тиша в наметі затягнулася.

— Поясни, — коротко мовив генерал, як завжди без зайвих слів.

— Так. Перш ніж озвучити сам план, я справді маю дещо пояснити, — відповіла і додала, — щоб було зрозуміліше.

— Часу в нас обмаль, — напружено нагадав маг.

Я не зреагувала одразу. Лише нахмурилася, обдумуючи, з чого краще почати.

— Я вивчала все, що пов’язано з аркою та магом Ангавелом, — заговорила нарешті. — І можу припустити, що принцип її роботи базується на потоках магії.

Крадькома глянула на Калдена, перш ніж продовжити.

Щелепи стиснуті, погляд пильний, гострий. Уся його постава кричала про одне: він готовий заперечити будь-яке моє слово, щойно я хоч натяком спробую наразити себе на небезпеку.

— Арка вбирає енергію з навколишнього середовища, — продовжила я. — Так само, як і я можу це робити.

І, не даючи їм часу перебити, швидко озвучила головне:

— Поки арка ще не набрала остаточної сили для відкриття, я хочу спробувати витягнути з неї магію.

— Я проти цього, — різко заперечив Калден.

— Це надто ризиковано, — одразу підтримав його генерал.

— З силою арки ніхто не здатен упоратися. Навіть ти, наскільки б не була сильною твоя магія, — похмуро додав маг. — Це лише пришвидшить процес.

Що ж. Саме такого скепсису я й очікувала. Не здивували.

— Арка й так відкриє прохід з хвилини на хвилину, — почала я спокійно, по черзі дивлячись на кожного. — Тож ситуацію я не погіршу. Тому й потрібно це спробувати зараз — перед самим її відкриттям. Якщо не впораюся — ви просто задієте свій план битви.

Обличчя в них були хмурі й втомлені, але я бачила: вони справді почали обмірковувати мої слова. Потрібно трохи натиснути.

— А якщо в мене вийде, — додала вже жвавіше, відчуваючи, як ідея захоплює, — ми уникнемо багатьох жертв. Навіть якщо я зможу витягнути з арки хоча б частину магії — це дасть нам час. Час підготуватися.

— Ні, — жорстко обірвав Калден. — Якщо не впораєшся, то арка висушить тебе швидше, ніж ти встигнеш відійти у разі невдачі або опинишся першою на шляху тіней. І тебе вб’ють або вони, або арка.

Я примружилася, дивлячись на нього.

Він хотів прибрати всі ризики. Повністю. Але це був шанс. Можливо, єдиний. Я вже контролювала магію в рунних каменях друїдів — те, з чим інші навіть не намагалися працювати. В арці використовувалися ці ж руни, хоч їх було більше й плетиво складніше. Але тепер, завдяки Тордену, моя сила зросла ще більше.

То чому не спробувати?

Звісно, я усвідомлювала всі ризики. Я прокручувала їх у голові десятки разів — ще задовго до того, як наважилася озвучити цю ідею вголос.

— Я знаю, що план не ідеальний, — видихнула втомлено. — Але це шанс. Реальний. І спробувати я можу лише зараз — у цю коротку мить перед самим відкриттям порталу.

Калден навіть не вагався. Його відповідь була такою ж твердою, як і погляд.

— Ні, — повторив він уже спокійніше, але від того ще жорсткіше. — Я цього не дозволю.

— Це не прохання, — озвався генерал, стаючи поруч із ним. — Ми не можемо ризикувати тобою заради гіпотези. Якщо щось трапиться із дружиною лорда драконів у наших землях...

Генерал вирішив не закінчувати думку — і так усе зрозуміло. Знову політика. А я вже подумала, що про мене хвилюються.

— Навіть якщо ти здатна працювати з потоками, — додав маг, — арка — не рунний камінь, про який ти розповідала, і не контрольований резервуар. Там хаос. Ти не «витягнеш» з неї магію — вона висушить тебе до краплі швидше, ніж встигнеш достатньо наблизитися.

Я стиснула кулаки.

— Ви всі говорите так, ніби я дитина, яку треба відвести подалі від вогню, — різко кинула я. — А я принаймні пропоную щось, окрім «чекати й битися».

— Ми пропонуємо вижити, — холодно відповів Калден. — І зберегти тебе живою. Ти вже не просто воїн з Осари. Тепер у тебе є обов'язки перед народом драконів. Ти кронпринцеса.

— Я також маю обов'язки і перед рідною домівкою, — огризнулася у відповідь.

Друїд, що досі мовчав, нарешті підняв погляд від карти.

— Сеймарін, — його голос був м’якший за інших, — у шпиталі бракує рук. Якщо почнеться прорив, поранених буде багато. Ти можеш бути там разом зі мною. Твоя магія спрямована на зцілення справді врятує життя багатьом.

Я гірко всміхнулася.

— Тобто я маю стояти осторонь і латати наслідки, замість спробувати зупинити причину?

— Ти маєш робити те, що не вб’є тебе, — різко обірвав Калден.

Я ще говорила. Знову й знову. Про час, про шанси, про те, що бездіяльність — це теж вибір. Що Калден може підстрахувати мене й безпечно забрати звідти у випадку невдачі. Але їхні обличчя залишалися незворушними. Рішення було прийняте без мене. Замість мене.

І саме тоді щось усередині надломилося.

Магія зреагувала швидше за думки. Повітря в наметі здригнулося, лампи затремтіли, тіні на стінах рвонули вгору, ніби живі, зафарбовуючись у смарагдовий колір. Я відчула, як потік піднімається з глибини — гарячий, неконтрольований, образливо сильний.

— Сеймарін! — різко окликнув Калден.

Я закусила губу до болю. Зосередилася. Вчепилася в це відчуття, як у мотузку над прірвою. Глибокий вдих. Ще один.

Ні. Не зараз. Не тут.

Магія неохоче відступила, згорнулася всередині, залишивши по собі лише тремтіння в пальцях і гіркий присмак поразки.

Я мовчки розвернулася й пішла до виходу. Полотно намету різко відхилилося, впускаючи холодне нічне повітря.

Мені потрібно було вийти. Подалі від них. Подалі від цього столу, карти й рішень, у яких для мене не знайшлося місця.

Лише трохи тиші — щоб не зірватися знову.

Але бажаної тиші я так і не отримала. Раптово — і без того метушливий — табір накрив справжній хаос. У вуха вдарив різкий, пронизливий звук тривожного дзвону.

Почалося…

Я не вагалася ані миті. Заклинання польоту вирвалося саме собою: за спиною сформувалися крила, і я різко рвонула вгору, просто до арки.

Ще зарано. Ми не готові. Потрібно хоча б трохи часу. Хоч крихту.