29 збори в Іктарісі

Ми дісталися Іктаріса ввечері другого дня. Але поїхали невідомою мені дорогою.

Може, Дарілей, як і говорив, щойно прибудемо в місто, вирушив до управителя Іктаріса, не відкладаючи?

— А куди ми їдемо? — вирішила запитати, щоб не мучитися більше невідомістю. — Палац же в інший бік.

— Ми зараз їдемо до одного з маєтків Лесарі. Головний палац використовуємо тільки коли прибуваємо на Велику раду, — недбало відповів.

Ну так. Звісно, вони мають не один маєток. Королівська родина як-не-як. А я темінь неосвічена запитала таку дурницю. Хоча можна було відповісти простіше, без цієї зарозумілої пихи.

Ми під'їхали до триповерхового будинку. Біля нього метушилося безліч прислуги.

— Дивно, зазвичай тут зовсім тихо й не так людно, — здивовано проговорив Дарілей сам до себе, потім пояснив мені: — Коли ми тут не мешкаємо, залишаємо всього кілька осіб наглядати за домом.

Ми під'їхали ближче. Дарілей зупинив найближчу служницю, що пробігала повз.

— У чому справа? Через що така метушня?

Служниця вклонилася й поспішно відповіла:

— Ваша величносте, перепрошую, що одразу вас не привітала. До маєтку прибув король. Мусимо негайно підготувати дім для його перебування тут.

Дарілей відпустив служницю. Вона знову вклонилася й поспішила у своїх справах.

Дарілей спохмурнів на очах, віддав коня вартовим і швидко попрямував до будинку.

Мене ж супроводили до однієї з кімнат і залишили відпочивати.

Я зраділа, залишившись на самоті. Маю час спокійно перепочити, доки мені ніхто не докучає. Прийняла ванну й стала очікувати новин від Дарілея. Хоч час уже пізній, та сподіваюся, він хоч щось мені сповістить.

Мені не давало спокою така реакція Дарілея на приїзд короля. Та й навіщо він сюди приїхав? Чи його перебування тут якось пов'язане зі мною? Він може завадити моїм планам якомога скоріше покинути Андалу? Чи я даремно хвилююся?

Час тягнувся повільно, ніби навмисне. Кожна хвилина розтягувалася в цілу вічність.

Мені потрібно чимось зайнятися, щоб відволіктися. Інакше просто збожеволію від очікування.

Я вийшла з кімнати. Хотілося подихати свіжим повітрям у саду. Та я не запам'ятала, куди саме мені потрібно йти. Я йшла навмання. Інколи з цікавості заглядала до прочинених дверей, хоч знаю, що це й не чемно. Та краще просити вибачення, ніж дозволу.

За одними з дверей я знайшла бібліотеку. А це вже цікаво. Прогулянка може зачекати. Я зайшла всередину.

Кімната виявилася невеличкою. Містила всього кілька стелажів із книгами. Біля вікна розміщувався стіл зі зручним кріслом для читання. Але зараз настала ніч, тому тут було темно.

— Соляріс піла паусі, — недовго думаючи, промовила.

У мене на долоні з'явилося кілька яскравих кульок-світляків. Я відпустила їх під стелю. Кімната осяялася світлом.

Зараз поглянемо, що тут є. Можливо, вдасться знайти щось корисне для себе.

Швидко пробіглася по назвах книг. Вони розставлені за чіткою системою: згруповані за різними галузями, і ряд починався найдавнішими, а закінчувався сучасними. Бо ж спочатку стояли книги, від яких віяло старовиною, а в кінці полиці були твори з зовсім новенькими обкладинками.

Я переглядала одну книгу за одною. Та нічого корисного так і не виявила.

Тут містилися історія Андали і всіх її народів, основи політики, якісь трактати з точних наук, описи місцевої рослинності та тварин, що тут мешкають.

Мені до рук потрапила книга із зіллєварства, та навіть тут я майже нічого не розуміла: назви рослин мені невідомі, деякі я впізнавала за зовнішнім виглядом за наявними малюнками. Я повернула книгу на місце й продовжила розглядати інші.

Наступною я взяла книгу, де описувалися особливості магії кожного з народів та чим вони відрізняються. Я не стала заглиблюватися. Зараз мені не буде користі від цих знань.

Далі відкрила книгу, яка виявилася географічним довідником Андали. Під палітуркою знаходилася складена карта, а далі в розділах розповідалося окремо про регіони та що там знаходиться.

Дещо мені Дарілей уже встиг розповісти. Землі, де ми перебуваємо, звуться Андала. Їх поділяють між собою різні народи. На півночі мешкають елементалі, на північно-західних землях — маги, на південь знаходяться володіння ельфів, південно-східна територія — друїдів, на сході мешкають люди. Також між цими землями трапляються пустоші, які не належать нікому. Більшість земель дикі, і на них проживають хижі тварини. Тому далекі подорожі небезпечні.

Континент повністю оточений гірськими хребтами, лише з одного боку він мав пологі рівнини, що відкривали доступ до океану, де я зараз перебувала.

Гірські хребти дуже небезпечні. Туди намагалися не потикатися зайвий раз. Гори нестабільні, погода непередбачувана й часто різко змінюється, та на додачу до цього там чаїлося ще багато різних небезпек.

У горах мешкали дикі ньюри — великі хижі тварини. Їхнє хутро дуже цінувалося, а кігті використовувалися в зіллєварстві. На них влаштовували полювання, та багато мисливців гинули в процесі.

Гірська порода багата на цінні копалини. Тож, ризикуючи життям, дехто наважувався йти на видобуток. Але охочих було зовсім мало, хоч у книзі говорилося, що гірничі професії дуже шановані та високооплачувані.

— Нове життя не купиш за жодні гроші, — задумливо промовила, перегортаючи сторінку. — Не дивно, що охочих мало.

— Кх-кхм, — почула я позаду.

Від несподіванки підскочила на місці. Ніби злочинець, застигнутий за скоєнням злочину.

У прочинених дверях стояв Дарілей.

— Не можна ж так підкрадатися, — обурилася йому. — Ледве серце не зупинилося.

— Не думав, що тебе можна застати зненацька, — хмикнув він.

— Зачиталася, ось і не помітила твого наближення.

— Вирішила відволіктися читанням. Але мушу розчарувати. У цій бібліотеці немає жіночих романів, — мовив Дарілей, поглянувши на книгу в моїх руках. — Хм, несподіваний вибір.

Я закрила книгу та повернула на полицю.

— Розважальна література мене не цікавить, тож я не засмутилася через її відсутність. Я вирішила знайти почитати щось корисне, а вибір тут досить широкий, навіть не знаю, що й обрати. Якби я мала більше часу, то засіла б у цій бібліотеці надовго, — із сумом поглянула на стелажі, до яких ще навіть не встигла дійти.