28 зворотня дорога в Іктаріс

Рано вранці наступного дня для нас спорядили коней та надали загін для супроводу в дорозі. 

Хоч би як я не хотіла дістатись в Іктаріс якомога швидше, коней не можна швидко гнати. Змінити їх дорогою просто ніде, якщо занадто виснажимо.

Майже вся подорож першого дня пройшла в мовчанні. Бажання спілкуватись не було. Перекинулися лиш кількома словами впродовж поїздки і то по справі. Вирішували який маршрут обрати, щоб швидше і безпечно доїхати до міста. 

Увесь день їхали без зупинок, привал зробили тільки для ночівлі. 

Як би мені не хотілось уникнути розмови з Дарілеєм та я знову не могла обійтися без його допомоги. Мені необхідно з'ясувати де я зможу винайняти човен в Іктарісі. А розпитати про це я могла тільки його.

Коли ми нарешті зупинились для перепочинку на ніч. Я змусила себе поговорити з ельфом. Він саме розмістився біля багаття.

- Ваша Величносте, дозвольте дещо запитати.

Вирішила що краще тепер звертатися до нього тільки офіційно. Щоб провести остаточну межу між нами.

Дарілей нахмурився на мої слова.

- Що саме тебе цікавить? - не став відмовляти відразу.

- Старання цілителів не пройшли даремно. Дещо я змогла згадати. Мій дім знаходиться за межами Андали.

- За межами? - здивувався він, - а звідки ж тоді ти прибула?

- Моя батьківщина за океаном і щоб повернутись мені потрібен човен. Я бачила невеличкі рибальські судна місцевих. Ваша Величносте, чи не знаєте де я можу купити собі щось подібне?

- Я розповім тобі що знаю, але за однієї умови, - Дарілей хмуро подивився на мене.

Що він вже хоче? Вимагатиме щось подібне, як Асфер. Допомогу зі штормом чи може щось особисто для ельфів?

- Яка твоя умова? - запитала насторожившись.

Аби тільки не вимагав чогось неможливого. Довго тут затримуватись я не планую. Якщо попросить щось за межами розумного, буду викручуватися самостійно. Пройдусь берегом, поговорю із власниками човнів, щось та й підкажуть.

- Називай мене як і раніше Дарілеєм.

Я здивувалась такому проханню. Але кивнула у відповідь. Доки не вигадав ще чогось. Отримавши мою згоду Дарілей замислився.

- Я розповідав, що часи судноплавства минули коли утворився шторм. Після великої війни вже ніхто не виходив в океан. Жителі Іктаріса мають невеличкі суденця для рибальства в межах лагуни, але для тривалих подорожей вони зовсім не годяться.

- Я розмірковувала над цим. Але інших варіантів не бачу. Я так і не пригадала, як сюди потрапила. Жодного заклинання переміщення не пригадую. Доведеться добиратись вплав. А для цього мені потрібне хоч якесь судно. Я спробую його укріпити магією. Можливо так мені вдасться дістатись дому. То де я можу придбати човен і чи зійде за оплату магічний артефакт? Вони тут ціняться? Чи може знаєш магазин, щоб їх швидко продати? Бо ж місцевих грошей я не маю.

Дарілей зітхнув поглянувши на мене.

- Ти не обираєш легких шляхів, так?

- Легких шляхів? - перепитала в нього, - як на мене, то це взагалі єдиний.

- За гроші не турбуйся. Вони тобі не знадобляться.

Вирішив зробити мені послугу на останок? Обійдуся.

- Я прошу в тебе тільки надати інформацію. З рештою я впораюсь самостійно. Як і обіцяла, більше тебе не турбуватиму жодним чином. Хоч мабуть даремно навіть почала розпитувати. Забудь. Поговорю з місцевими рибалками в Іктарісі, щось та й вигадаю.

Я підвелась щоб піти від Дарілея, але він схопив мене за руку.

- Сядь. Годі поводитись так примхливо. Те що я не можу бути з тобою не означає, що не допоможу за потреби.

Я примружилась на його слова. І це я ще поводжусь примхливо? Вивільнила свою руку, але повагавшись повернулась до багаття.

- Не хочу бути зобов'язаною, - пояснила йому.

- Ти й не будеш. Це дружня послуга, - підморгнув мені.

Як мило він поводиться, ніби нічого й не сталось. Мені б так. Та я не можу змиритись з його відмовою, я й досі відчуваю до нього сильні почуття і не можу забути. Скоріше б опинитись якомога далі від нього.

- Яка дружня послуга? - послухаю що запропонує тоді й вирішу чи погоджуватися.

Дарілей спочатку зам'явся.

- За дуже тяжкі злочини у нас присуджують смертну кару.

Щось я не зовсім розумію про що це він. Це така його дружня послуга? Вирішив мене стратити та й по всьому?

- Почекай з висновками. Я ще не закінчив, - хмикнув на мій здивований погляд. - Вирок може бути здійснений двома шляхами або швидка смерть, або можна обрати вигнання в шторм. Але такого не побажаєш навіть ворогові. Там на засудженого очікує жахлива погибель... Заради таких цілей побудовані спеціальні кораблі. Один з таких підійде для твоєї подорожі. 

Я навіть рот відкрила від здивування. Що це він таке мені пропонує? Точно смерті хоче. 

- Хоч їх призначення для страти та вони добре сконструйовані, міцні та надійні, - швидко додав ельф.

Щось не дуже в це віриться. Хто буде докладати зусиль в будівництві такого судна? Та поглянути на них можна. Раптом зможу покращити його характеристики заклинанням.

- І багато охочих? - запитала скептично.

- Ні. Ти сама бачила що робить шторм з простими мешканцями. Але час від часу з'являються сміливці, що обирають подорож у невідоме. Деякі хапаються за примарний шанс вижити, але це лиш ілюзія і вони гинуть в страшних муках.

- А як мені отримати цей корабель, скоїти злочин, щоб мене засудили до страти? Це тому сказав, що гроші мені не знадобляться? - хитро поглянула на ельфа.

- Не варто так напружуватися. В тебе є впливовий знайомий серед знаті, - він знову підморгнув мені з посмішкою, - я про все зможу домовитися.

Я посміхнулась у відповідь, розтанула від такої щирості. Хоч мабуть він тільки вдавав, але на мене це подіяло. Дарілеєві так личить посмішка. Як же добре зараз з ним ось так просто розмовляти. Ніби нічого й не трапилось. 

Я відразу зупинила себе. Годі обманюватись, не потрібно будувати жодних ілюзій. Він чітко дав зрозуміти, що такі як я його не цікавлять. А це лиш прояв елементарної ввічливості з його боку.