28 зворотня дорога в Іктаріс

Аміра

Рано-вранці наступного дня для нас спорядили коней та надали загін для супроводу в дорозі.

Хоч би як я хотіла дістатися в Іктаріс якомога швидше, коней не можна швидко гнати. Змінити їх дорогою просто ніде, якщо занадто виснажимо.

Майже вся подорож першого дня пройшла в мовчанні. Бажання спілкуватися не було. Перекинулися лише кількома словами впродовж поїздки, і то по справі. Вирішували, який маршрут обрати, щоб швидше й безпечніше доїхати до міста.

Увесь день їхали без зупинок, привал зробили тільки для ночівлі.

Як би мені не хотілося уникнути розмови з Дарілеєм, я знову не могла обійтися без його допомоги. Мені необхідно з'ясувати, де я зможу винайняти човен в Іктарісі. А розпитати про це я могла тільки його.

Коли ми нарешті зупинилися для перепочинку на ніч, я змусила себе поговорити з ельфом. Він саме розмістився біля багаття.

— Ваша світлосте, дозвольте дещо запитати.

Вирішила, що краще тепер звертатися до нього тільки офіційно. Щоб провести остаточну межу між нами.

Дарілей нахмурився на мої слова.

— Що саме тебе цікавить? — не став відмовляти одразу.

— Старання цілителів не пройшли даремно. Дещо я змогла згадати. Мій дім знаходиться за межами Андали.

— За межами? — здивувався він. — А звідки ж тоді ти прибула?

— Моя батьківщина за океаном, і щоб повернутися, мені потрібен човен. Я бачила невеличкі рибальські судна місцевих. Ваша світлосте, чи не знаєте, де я можу купити собі щось подібне?

— Я розповім тобі, що знаю, але за однієї умови, — Дарілей хмуро подивився на мене.

Що він уже хоче? Вимагатиме щось подібне, як Асфер? Допомогу зі штормом чи, може, щось особисто для ельфів?

— Яка твоя умова? — запитала, насторожившись.

Аби тільки не вимагав чогось неможливого. Довго тут затримуватися я не планую. Якщо попросить щось за межами розумного, буду викручуватися самостійно. Пройдуся берегом, поговорю з власниками човнів — щось та й підкажуть.

— Називай мене, як і раніше, Дарілеєм.

Я здивувалася такому проханню. Але кивнула у відповідь. Доки не вигадав ще чогось. Отримавши мою згоду, Дарілей замислився.

— Я розповідав, що часи судноплавства минули, коли утворився шторм. Після Великої війни вже ніхто не виходив в океан. Мешканці Іктаріса мають невеличкі суденця для рибальства в межах лагуни, але для тривалих подорожей вони зовсім не годяться.

— Я розмірковувала над цим. Але інших варіантів не бачу. Я так і не пригадала, як сюди потрапила. Жодного заклинання переміщення не пригадую. Доведеться добиратися вплав. А для цього мені потрібне хоч якесь судно. Я спробую його укріпити магією. Можливо, так мені вдасться дістатися дому. То де я можу придбати човен і чи зійде за оплату магічний артефакт? Вони тут цінуються? Чи, може, знаєш крамницю, щоб їх швидко продати? Бо ж місцевих грошей я не маю.

Дарілей зітхнув, поглянувши на мене.

— Ти не обираєш легких шляхів, так?

— Легких шляхів? — перепитала в нього. — Як на мене, то це взагалі єдиний.

— За гроші не турбуйся. Вони тобі не знадобляться.

Вирішив зробити мені послугу наостанок? Обійдуся.

— Я прошу в тебе тільки надати інформацію. Зрештою я впораюся самостійно. Як і обіцяла, більше тебе не турбуватиму жодним чином. Хоч, мабуть, даремно навіть почала розпитувати. Забудь. Поговорю з місцевими рибалками в Іктарісі — щось та й вигадаю.

Я підвелася, щоб піти від Дарілея, але він схопив мене за руку.

— Сядь. Годі поводитися так вередливо. Те, що я не можу бути з тобою, не означає, що не допоможу за потреби.

Я примружилася на його слова. І це я ще поводжуся вередливо? Вивільнила свою руку, але, повагавшись, повернулася до багаття.

— Не хочу бути зобов'язаною, — пояснила йому.

— Ти й не будеш. Це дружня послуга, — підморгнув мені.

Як мило він поводиться, ніби нічого й не сталося. Мені б так. Та я не можу змиритися з його відмовою, я й досі відчуваю до нього сильні почуття й не можу забути. Скоріше б опинитися якомога далі від нього.

— Яка дружня послуга? — послухаю, що запропонує, тоді й вирішу, чи погоджуватися.

Дарілей спочатку зам'явся.

— За дуже тяжкі злочини в нас присуджують смертну кару.

Щось я не зовсім розумію, про що це він. Це така його дружня послуга? Вирішив мене стратити — та й по всьому?

— Зачекай з висновками. Я ще не закінчив, — хмикнув на мій здивований погляд. — Вирок може бути здійснений двома шляхами: або швидка смерть, або можна обрати вигнання в шторм. Але такого не побажаєш навіть ворогові. Там на засудженого чекає жахлива погибель… Заради таких цілей побудовані спеціальні кораблі. Один з таких підійде для твоєї подорожі.

Я навіть рота відкрила від здивування. Що це він таке мені пропонує? Точно смерті хоче.

— Хоч їхнє призначення — для страти, та вони добре сконструйовані, міцні та надійні, — швидко додав ельф.

Щось не дуже в це віриться. Хто буде докладати зусиль до будівництва такого судна? Та поглянути на них можна. Раптом зможу покращити його характеристики заклинанням.

— І багато охочих? — запитала скептично.

— Ні. Ти сама бачила, що робить шторм з простими мешканцями. Але час від часу з'являються сміливці, що обирають подорож у невідоме. Деякі хапаються за примарний шанс вижити, але це лише ілюзія — і вони гинуть у страшних муках.

— А як мені отримати цей корабель? Скоїти злочин, щоб мене засудили до страти? Це тому сказав, що гроші мені не знадобляться? — хитро поглянула на ельфа.

— Не варто так напружуватися. У тебе є впливовий знайомий серед знаті, — він знову підморгнув мені з посмішкою. — Я про все зможу домовитися.

Я посміхнулася у відповідь, розтанула від такої щирості. Хоч, мабуть, він тільки вдавав, але на мене це подіяло. Дарілеєві так личить посмішка. Як же добре зараз з ним ось так просто розмовляти. Ніби нічого й не трапилося.

Я одразу зупинила себе. Годі обманюватися, не потрібно будувати жодних ілюзій. Він чітко дав зрозуміти, що такі, як я, його не цікавлять. А це лише прояв елементарної ввічливості з його боку.