26 зцілення

Аміра

Нарешті прибули всі цілителі, на яких чекав Асфер.

Мене провели до спеціальної зали з високою склепінчастою стелею, яку Асфер називав концентричною. Усі її стіни розписані рунами, що спускалися до підлоги й утворювали на ній загадковий вихор у центрі.

Я зняла свої речі та вдягнула лише легку накидку, щоб одяг не перекривав потоки енергії в тілі.

Мене поставили в центрі зображення. Цілителі розмістилися навколо на спеціально відведених для них місцях.

— Не варто хвилюватися, — звернувся до мене Асфер. — Ця кімната створена, щоб дослідити потоки енергії в твоєму тілі без зайвої шкоди, оскільки твоя магія погано реагує на наше втручання. Кімната спроектована саме для таких складних випадків, як у тебе. У ній концентрується природна енергія, що й буде на тебе впливати.

Я кивнула йому. Та мені заспокоїтися було складно. Купа думок хвилювала мене зараз.

Чи зможуть вони мені допомогти? Невже я нарешті все пригадаю? Зараз дізнаюся таємницю того, що трапилося зі мною, та чи готова я до цього?

Цілителі активували руни. Я помітила, як енергія від кожного цілителя повільно перетікає доріжкою з рун до центру кімнати, де я й перебувала.

Друїди спрямували на мене долоні своїх рук. З них полилося тьмяне світло. Тілом стали прокочуватися приємні хвилі тепла. Я напружилася, очікуючи, що ось-ось це тепло переросте в нестерпний жар, та цього не сталося.

Друїди почали обговорювати щось між собою мовою, якої я не розуміла. Асфер до цього спілкувався зі мною дракійською. А між собою друїди використовують рідну.

Я якось не подумала, що мені варто вивчити й її. А зараз я не могла застосувати мовне заклинання, щоб не завадити процесу. Мені лишалося лише покірно стояти й очікувати подальших їхніх дій.

Я спробувала розгадати, що відбувається, за виразами їхніх облич. Мені зовсім не подобалось те, як вони хмуряться. У мене почали закрадатися погані підозри.

Усе так погано? Невже й вони не зможуть мені допомогти?

Вислухавши всіх, Асфер повідомив мені:

— Як я й попереджав тебе, твій випадок дуже складний. Я мав певні здогадки, і тут вони тільки підтвердилися. Ти була вражена смертельним заклинанням. Незрозуміло, як тобі вдалося його пережити. Та воно завдало твоєму тілу значної шкоди. Втрата спогадів — лише верхівка, більш складні проблеми були приховані, і я не зміг їх виявити одразу. І я все ж не можу пояснити, чому ти втратила одні свої спогади, а інші збереглися. Це заклинання повинно було тебе одразу вбити.

— Смертельне заклинання? — повторила я, не вірячи почутому.

— Так, саме смертельне. Я не говорю про заклинання сил природи, які можуть убити своєю силою. Це заклинання відрізняється. Воно зовсім іншого характеру — одразу спрямоване знищити того, на кого було застосоване.

— То ви зможете мені допомогти чи ні? — не витримала я цих довгих пояснень.

Навіщо так відтягувати відповідь? Я й сама знаю, що рани були страшні та майже смертельні. Але я вижила — то навіщо це знову пригадувати?

— У цьому й проблема. Я тобі говорив, що зі свіжими травмами працювати простіше… Після враження заклинанням усі твої магічні канали в тілі були повністю зруйновані. Коли ти себе вилікувала, ти практично заново перебудувала свій організм. Твоє тіло почало працювати інакше. Можливо, через це ти здобула нові якісь здібності, а якісь старі втратила. І якщо ми спробуємо відновити тобі спогади, то є ризик, що ти не переживеш цього впливу. Твоє тіло й досі відновлюється після того поранення. Ти ще не зовсім зцілилася. Для тебе це буде занадто.

Інформація мене приголомшила. Що ж зі мною трапилося? Кому я могла настільки завадити?

Я сповнилася рішучості: повинна ризикнути й з'ясувати все. Мене хотіли вбити. Використали смертельне заклинання — я не можу так цього залишити. У майбутньому мене можуть знову спробувати вбити, якщо дізнаються, що мені вдалося вижити. Залишившись без спогадів, я буду легкою здобиччю й рано чи пізно все одно мене вб'ють.

— Асфере, я все зважила й прошу вас спробувати відновити мені спогади.

— Відновлення буде дуже важким та болючим. Це ніби зламати неправильно зрощену кістку й заново її складати без жодного знеболення. Ти можеш померти від больового шоку. Ти впевнена, що це того варте?

— Так, я все зважила й готова ризикнути. Я сильніша, ніж здаюся на перший погляд. Робіть що потрібно — я витримаю. Мені необхідно повернути своє минуле.

— Сподіваюся, ти й справді усвідомлюєш, на що наважилася. Буде непросто, та ми спробуємо.

Друїди повернулися на свої місця. Усе повторилося: вони спершу активували руни, потім спрямували на мене свої долоні.

Тіло почало наповнювати тепло, яке переростало в пекельний біль. Я була до цього готова, стійко витримувала тортури. Та чим довше це тривало, тим нестерпнішими ставали відчуття. Я міцно стиснула щелепи. Голова розривалася від болю, я з останніх сил трималася.

Я повинна витримати. Я так просто не здамся, не помру тут. Я зобов'язана помститися. Не зроблю такої приємності своїм убивцям, померши тут. Я ще змушу їх поплатитися за спробу вбити мене.

Та зрештою я втратила свідомість від болю. Останньою думкою, що вислизала, була образа на себе. Невже я переоцінила власні можливості й так безславно загину тут у спробі повернути спогади?

***

Навколо мене триває жорстока битва, але я не розрізняю облич, мене оточують темні силуети. Мої сили майже вичерпалися. Та я вперто продовжую боротьбу, відбиваю чергову атаку… Нас залишилося зовсім мало, вороги беруть нас в оточення — більше ми не можемо їх стримувати…

Звуки бою долинають звідусюди. Намагаюся перекричати битву, віддаю наказ прориватися вперед. Поряд зі мною залишилося мало воїнів, та я не здаюся. Я не дам так безславно загинути всьому загону. На мене покладено багато сподівань… Якщо ми зараз програємо, усі загинуть.

Чую гучний оклик, на мить втратила пильність…

— Сеймарін! Стережися, позаду!