24 дорога до володінь друїдів

Аміра

Наступного дня рано-вранці мене розбудила служниця й повідомила несподівану новину: сьогодні я вирушаю у володіння друїдів. Тож мені терміново потрібно збиратися в дорогу.

Що ж, я навіть пробачу їм те, що мені не дали нормально виспатися. Одразу збадьорилася.

Для подорожі нам осідлали коней. Яке щастя. А то я боялася, що знову доведеться трястися в кареті.

У дорозі нас супроводжуватиме особиста охорона Асфера, з якою він прибув. Шестеро вмілих воїнів із народу друїдів. Тільки поглянувши на них, можна зрозуміти, що вони знаються на своїй справі.

Екіпірування цих воїнів відрізнялося від того, що я бачила раніше в ельфів. Та й одяг їхній був дещо іншим — тільки зі світлих тканин. Із броні — лише нагрудник та один наплічник з лівого боку, що кріпився ременем до тіла. На поясі висів довгий вигнутий ніж-кукрі та складний бойовий посох. Більше зброї я в них не помітила.

Цікаво поглянути на їхній стиль бою. На перший погляд вони не виглядали грізними супротивниками. Та я не поспішала обманюватися їхньою зовнішністю — суперника краще завжди переоцінити. Можливо, вони володіють якимись невідомими мені бойовими техніками друїдів.

Дарілей, як і обговорювалося раніше, вирушив із нами в подорож. Досі не розумію, навіщо він поїхав, і чому всі погодилися без особливих заперечень. Схоже, я чогось не знаю.

Скільки таємниць мене оточує… Я ще з попередніми не встигла розібратися, а нові все додаються й додаються. Потрібно негайно повертати спогади про минуле. Відчуваю, що навколо мене коїться щось небезпечне. А не маючи минулого, я залишаюся вразливою.

Дорогою Дарілей поводився зі мною холодно, ніби нічого на узбережжі між нами й не було. Чи це я надаю надто багато значення простому поцілунку? Але ж його ставлення зараз геть відрізнялося. Чи то була лише ввічлива гостинність? Тоді навіщо було лізти цілуватися? Та хоч би з вдячності за врятоване життя ставився якось привітніше, а то зовсім перейшов на офіційний тон.

Я так цього не залишу. Просто зобов'язана з'ясувати, що ж з ним трапилося. Невже й справді забув, що між нами сталося.

Вилучивши момент, під'їхала до нього й зав'язала розмову:

— Чому нас супроводжує стільки охорони? Невже наш шлях пролягає нейтральними землями?

— Дорога до володінь друїдів не близька. Нам доведеться перетнути багато земель, зокрема й дикі. А там на нас може чекати загроза гірша, ніж банди розбійників із пустошей.

Я хотіла продовжити наше спілкування й почати випитувати те, що мене насправді цікавило, але Дарілей пришпорив коня й від'їхав уперед, залишивши мене позаду.

Це дратувало. Що за поведінка? Потрібно буде притиснути його, коли він не зможе втекти від розмови, й усе з'ясувати.

Погода стояла хороша. Ми неспішно їхали. Мальовничі краєвиди змінювали один одного: просторі рівні луки, зелені пагорби. Траплялися дорогою невеличкі гаї та річки. Невдовзі на горизонті з'явилися силуети гірських піків.

Я насолоджувалася безтурботністю. Хоч інколи варто просто розслаблятися. Нас охороняють вартові, то чом би не скористатися моментом і просто не байдикувати, не переймаючись безпекою подорожі.

Після полудня ми стали табором на перепочинок біля приліску, з'їхавши з дороги. У тіні дерев протікав невеликий струмок, біля нього ми й розмістилися. Ми трохи притомилися їхати стільки верхи, та й коням теж не завадить перепочинок.

Наші охоронці повністю облаштували стоянку й ще виявилися чудовими кухарями — просто майстри на всі руки. Мені взагалі не доводилося нічого робити.

Я прогулювалася в тіні дерев уздовж струмка, розминалася після тривалої верхової їзди.

Неподалік помітила рослину з яскраво-червоними квітами на невисоких пагонах.

Та це ж дарілист! Квіти цієї рослини входять до багатьох лікувальних зіллів. Необхідно зібрати, якщо підвернулася така удача. Вони мені точно зайвими не будуть.

Я дістала все, що мені знадобиться для збору, й розклала поряд із собою.

— Фламма парва, — промовила неголосно.

Поряд зі мною спалахнув невеликий вогник. У ньому я розжарила ніж і ним почала швидко зрізати пагінці разом із квітами. Їх обережно склала в підготовлений флакончик.

Якщо зрізати їх холодним ножем або навіть недостатньо розігрітим, то сік рослини, потрапивши на квіти, зіпсує сировину, і вона стане непридатною для використання. А якщо зірвати тільки квіти, вони в той же момент втратять свої властивості. От і доводиться хитрувати.

Чомусь я пам'ятаю так детально все про збір корисних рослин, але навіть свого імені не можу пригадати.

Я сумно зітхнула. Не варто відволікатися. Я ще не закінчила із сировиною. Пагони потрібно швидко почати висушувати при помірній температурі й у затінку, інакше вони почнуть швидко втрачати колір, а з ним — свої властивості. Та в дорозі це зробити проблематично. Закупорила корком та використала заклинання збереження.

— Сальвіс темпус, — у флакончику замерехтіли різнокольорові крихітні іскорки.

Я критично оглянула результат — начебто все в порядку. Займуся подальшою підготовкою квітів за кращих умов.

Я так зосередилася на роботі, що навіть не помітила, як до мене підійшов Асфер.

— Ти добре розбираєшся в рослинах. Правильно зібрала сировину. Але якщо їх негайно не висушити, ризикуєш зіпсувати всю виконану роботу. Чому ти запечатала пагони у флаконі, і що то були за спалахи?

— Я знаю, що дарілист потребує негайної правильної сушки, але зараз не можу цього зробити. Тут мені на виручку приходить магія. Я наклала заклинання збереження, щоб рослина не зіпсувалася. Квіти залишатимуться у свіжозрізаному вигляді стільки, скільки мені буде необхідно.

— Дозволиш поглянути? — запитав.

Асфер узяв флакончик у мене з рук, покрутив, розглядаючи.

— А чи є якісь обмеження в часі? — запитав, розмірковуючи.

— Зараз подумаю. Усе залежить від вкладеної в заклинання магії. Чим більше її використати, тим довше триматиметься ефект.

— А це заклинання можна використати на готові зілля, щоб запобігти їхньому псуванню, чи воно діє тільки на сировину? — продовжив допитуватися Асфер.