23 Рада правителів

Велика рада правителів

Увечері, одразу після того, як у замку дізналися про випадок на узбережжі, відправили гінців наздогнати правителів, які встигли відбути у свої володіння, та доставити їм повідомлення про нещодавні події. Розпорядження віддав Асфер — єдиний із правителів, хто ще залишався в Іктарісі й планував від'їжджати тільки наступного дня.

Нараду вирішили провести терміново, щойно всі з'являться. Справа невідкладна, смертельна небезпека нависла над усіма.

Першим до замку прибув Елуван, король ельфів. Коли дізнався, що трапилося з його сином, негайно забрав коня в одного зі своїх охоронців. Він не став продовжувати їхати каретою. Як би холодно він не поводився з Дарілеєм, усе ж любив його, хоч і не показував цього.

Переконавшись особисто, що з сином усе добре, став розбиратися в справі одразу, не чекаючи прибуття інших.

Дарілей знав тільки про те, що зі штормом трапилася аномалія, але без будь-яких подробиць, бо одразу був поранений і втратив свідомість. Тому й не міг нічого розповісти.

Аміра перебувала у важкому стані після подій. Асфер переконав, що сьогодні її не можна турбувати — потрібно дати перепочити хоча б до світанку.

Єдиним джерелом інформації залишався візник. Він також перебував поблизу й бачив усе, що трапилося на узбережжі. Та його розповідь виявилася настільки плутаною та абсурдною, що в неї важко повірити. Уся його історія скидалася на цілковиту маячню.

Допит проводили з карнітовою сферою; також Асфер перевірив його на наявність фальшивих спогадів чи затуманення розуму. Та те, що бачив візник, виявилося правдою.

Поранення Дарілея саме магічною блискавкою підтвердив Асфер.

На узбережжя для перевірки відправили вартових. Їхня доповідь підтвердила наявні там сліди руйнування від шторму.

Та залишалася непідтвердженою одна найважливіша частина: те, що саме Аміра завадила просуванню шторму й змусила його якимось чином відступити, підкорившись її волі.

Візник ховався в кареті й бачив лише фрагменти того, що відбувалося: як Аміра кинулася до враженого блискавкою принца, щось над ним чаклувала, потім полетіла в самий шторм — це не завдало їй жодної шкоди. Тоді він описував неймовірні заклинання, що спалахували в небі на шляху шторму. І зрештою він втратив дівчину з поля зору — її повністю огорнули грозові хмари. Але коли все стихло, він побачив Аміру цілою й неушкодженою в чистому небі. Вона проводжала поглядом шторм, що віддалявся. Найдивніше те, що візник не брехав — сфера б показала. Та як у таке можна повірити?

Коли небо стало розфарбовуватися передсвітанковими кольорами, до палацу прибув Німрен, а за ним одразу й леді Лорелея.

Раду розпочали негайно, швидко ввівши в суть справи новоприбулих.

— Цього не може бути! — вигукнув Лімал. — Вічний шторм стільки поколінь перебував над океаном і ніколи не загрожував мешканцям Андали. Це повна маячня!

Асфер втомлено прикрив повіки й важко зітхнув:

— Я повторюся: свідчення надані при сфері, свідомість я особисто перевірив — усе, що говорить цей чоловік, — правда. Та й хіба до вас не доходили раніше подібні чутки? — він обвів присутніх поглядом. — Зараз ми маємо прямі докази цього. За бажання можна поїхати на узбережжя й особисто поглянути на сліди руйнувань, завданих вічним штормом. Вони дуже характерні, їх ні з чим не сплутаєш.

— Але як усе припинилося? Я не вірю в казки, що та малеча сама змогла керувати силою шторму. Вона, звісно, дівчина здібна, але ж це зовсім інший рівень! — не заспокоювався Лімал. — Потужною енергією шторму змогли керувати тільки наймогутніші древні, об'єднавши свої сили, й поплатилися за це життям! А ви стверджуєте, ніби вона зробила це самотужки? І з нею все добре після цього?!

— Я сам ледве в це вірю. Та й з нею не зовсім усе добре, але вона жива й скоро повністю відновиться. Та ви ж самі чули розповідь візника. Він каже правду, його спогади справжні, — втомлено повторив Асфер.

— Але ж він міг щось не так зрозуміти, щось не до бачити, нафантазувати щось зі страху. І як він зміг зрозуміти, що саме вона завадила шторму рухатися далі? Можливо, він сам припинив рух, — продовжував наполягати Лімал.

— Потрібно допитати саму Аміру перед карнітовою сферою, — заговорив Німрен, який був напрочуд мовчазний на цій Раді. — Та й принца Дарілея варто вислухати. Він же також був на узбережжі під час тих подій?

— Леді Лорелеє, а що скажете ви? — запитав Елуван в елементаля.

— Усе, що я можу, — це повторити те, що говорила вам раніше: «І з'явиться на священних землях дитя всіх народів, коли його найбільше потребуватимуть. У часи неспокою та скрути. І не належатиме це дитя до жодного з народів і об'єднуватиме в собі риси всіх народів, породжене самою первісною магією. І матиме вміння, досі не знані нікому, і поведе нас до великих змін.»

— Хочете сказати, що саме про цю загрозу ви нас попереджали? Після стількох століть шторм раптово загрожує нашому існуванню, і тільки ця дівчина зможе врятувати від лиха? — перепитав Асфер.

— Я лиш хочу сказати, що не має нічого вічного. У всього є свій початок і кінець. Хороші часи змінюють важкі, які потім знову змінюються хорошими. Одне життя згасає, на зміну йому розквітає інше. І так було до нас, і так буде після.

— Елементалі завжди говорять загадками. Їх розумієш, тільки коли стає вже занадто пізно, — прокоментував відповідь елементаля Лімал.

— А вам не здається підозрілим, що шторм вийшов з-під контролю саме коли леді Аміра з'явилася на узбережжі? І їй так вдало вийшло все владнати? — загадково мовив Німрен.

Усі погляди спрямувалися на нього. Запанувала мертва тиша. Ця думка змусила присутніх замислитися. Першим заговорив Асфер:

— Досить цікаве припущення. Та все ж є одне «але». Леді Аміра ледь сама там не загинула, вона перебувала на межі власних можливостей. Погодьтеся, план так собі. А вона мені видалася мудрою на свій юний вік. До того ж я не зміг відчути в ній якихось лихих намірів, коли лікував. Адже вони спотворюють внутрішню енергію тіла.