22 Допит на раді правителів

Аміра

Я прокинулася рано, бадьорою та сповненою сил. Добре ж мене підлікував Асфер. Одразу швидко причепурилася та одяглася у свій зручний одяг.

Хай тепер тільки спробують змусити мене носити сукні. Більше не допущу подібної помилки. Після пережитого навіть не подумаю вдягнути щось таке незручне. З моїм щастям я знову в щось утраплю, але цього разу хоча б буду готова до чергової халепи.

Потрібно буде якось роздобути запасний зручний одяг. Але доведеться купувати або чоловічий, або шити на замовлення. Місцеві леді такого не носять. Бо мій уже трохи зносився, а очисний артефакт тільки прибирає забруднення й зовсім не відновлює речі. Мабуть, закину якусь сукню до сумки — нехай буде про всяк випадок. Усе ж краще, ніж зовсім нічого.

Я довго чекала в кімнаті, не знаючи, чим зайнятися. Хотіла б побачитися з Дарілеєм, та розуміла, що він зараз дуже зайнятий через учорашні події. Сьогодні знову повинна була зібратися Велика рада правителів, тож йому не до мене. Та нічого, пізніше поговоримо. Я вже й так знаю, що з ним усе гаразд.

Можна вибратися в місто, поки маю час, і дійсно зайнятися пошуком підходящого нового одягу. Ця ідея видалася мені дуже непоганою. Учора Дарілей показав мені місцеві крамниці, тож знаю, куди йти.

Поїздка до земель друїдів відкладається через невідкладну Раду. Чому б не прогулятися містом за покупками? Але є проблемка: я не маю місцевих грошей. Може, спробувати продати створені мною артефакти чи одразу виміняти їх на одяг? Я так зрозуміла, що такі речі тут дуже цінні. Добре, вигадаю щось на місці.

Із цими думками я вийшла з кімнати, але тут на мене очікувала несподіванка. Мої двері охороняли двоє озброєних вартових.

— Леді Аміро, ми наполегливо просимо вас поки не залишати своєї кімнати.

Звернувся ввічливо один з охоронців до мене. Та це зовсім не було схоже на прохання.

— Це ж чому?! — здивувалася я.

— Зараз проходить Велика рада, і за вами можуть прислати будь-якої хвилини, оскільки ви були свідком того, що відбувалося вчора на березі.

— Я під арештом? — уточнила, піднявши брову.

Мені не сподобалося таке ставлення. Я вчора ледь не загинула, намагаючись усіх врятувати, а до мене ставляться як до злочинця. Знову!

— Зовсім ні, леді Аміро. Це тільки прохання, — напружившись, відповів охоронець. Інший поклав свою руку на меч.

Я простежила за його жестом, примружилася, поглянувши йому в обличчя з викликом.

— То якщо я спробую піти, ви мені не будете заважати? — запитала я, теж узявшись за зброю.

— Я не зможу вам завадити, навіть якби наважився, — відповів мені охоронець, зовсім похмурнівши. — Та я все ж проситиму вас залишитися у своїй кімнаті.

Я перевела свій погляд на іншого охоронця — він зовсім зблід. Знервовано дивився то на мене, то на свого товариша. Гаразд, не буду більше перевіряти їхню витримку. Його напарник зараз точно свідомість втратить.

— Як я можу відмовити в такому ввічливому проханні?

Посміхнулася вартовим та повернулася до своєї кімнати. Охоронці видихнули з полегшенням.

Що ж, ситуація неприємна, та не буду поки поспішати з висновками. Побачимо, що буде далі, але й розслаблятися не варто.

Чим би зайнятися? Потрібно якось відволіктися. Та й думки постійно повертаються до вчорашніх подій… Дарілей… несподіваний поцілунок…

Я мимоволі доторкнулася до своїх губ, посміхнулася, пригадуючи його палкі вуста на своїх, ніжні обійми. Ми з ним так і не поговорили. Невже він також щось до мене відчуває?

Я приклала руки до грудей. Тільки-но спогад про нього — і серце починає калатати, а щоки горіти. Я поплескала руками по щоках, струснула головою.

Потрібно відволіктися, а то знову думки тільки про нього. Може, спробувати налагодити зв'язок із сартенітом? Річ виявляється дуже корисна, мені точно зайвим не буде такий артефакт. Залишилося тільки дізнатися, як саме він працює.

Я взяла кулон до рук. Обдивилася його з різних боків — жодних рун на ньому немає. Стиснула в долоні, заплющила очі. Нічого не змінилося.

Та як же керувати захованою в ньому силою? Хоч би якась інструкція була!

Я спробувала магічно відчути сартеніт, потягнутися до його магії, так як я робила з природною енергією, але це не спрацювало. Спробувала впустити в нього власну магію — та це не дало жодного ефекту.

Можливо, нічого не виходить, бо я не можу повністю зосередитися на ньому? Постійно відволікаюся. Мої думки весь час поверталися до Дарілея. Зрештою я залишила камінь у спокої.

Бездумно стала ходити кімнатою, дивилася у вікно та майже не помічала краєвиду. Така невизначеність мене дратувала. Коли мене вже нарешті покличуть і чи взагалі покличуть? Чи довго ще мені перебувати в незнанні, скільки ще буду тут під замком?

Я ще раз перевірила свою зброю — все надійно закріпила на собі. Тепер тримала всі речі напоготові.

Нарешті мене покликали. Я відчула небувале полегшення. Хоч щось зможу дізнатися — і тоді вже вирішу, як діяти далі.

Дарілей розповідав ще першого разу, що Рада відбувається тільки за участі правителів, а моя поява там — виняток. Відчуваю себе просто зіркою. Удруге вдостоїлася відвідати Велику раду. Цікаво, чим це я заслужила таку честь?

Цього разу мені довелося залишити всю свою зброю на вході. Мене ретельно обшукали і, тільки впевнившись, що я залишила все небезпечне варті, дозволили ввійти до зали.

Хоча заглянути до моєї сумки вони не змогли, а там я сховала ніж про всяк випадок. Та й медальйон тепер я вирішила не знімати з себе, хоча й не маю від нього поки користі.

У залі нарад нічого не змінилося з минулого разу. За столом сиділи п'ятеро правителів, перед ними стояв Дарілей.

Хоча тепер ще тут присутній наш візник. А це вже цікаво.

Поглянула на нього і щиро поспівчувала. Гадаю, він уже багато разів пошкодував, що саме він возив мене з принцем ельфів. Вигляд у нього був змучений: темні кола, почервонілі очі. Він переступав з ноги на ногу, раз по раз нервово поправляв свій одяг.