22 Допит на раді правителів

Аміра

Я прокинулась рано, бадьорою та сповненою сил. Добре ж мене підлікував Асфер. Відразу швидко причепурилась та одягнулась у свій зручний одяг. 

Хай тепер тільки спробують змусити мене носити сукні. Більше не допущу подібної помилки. Після пережитого навіть не подумаю одягнути щось таке незручне. З моїм щастям я знову в щось втраплю, але цього разу хоча б буду готовою до чергової халепи.

Потрібно ще буде якось роздобути запасний зручний одяг. Але доведеться купувати або ж чоловічий або шити на замовлення. Місцеві леді такого не носять. Бо мій вже трохи зносився, а очисний артефакт тільки прибирає забруднення й зовсім не відновлює речі. Мабуть закину якусь сукню до сумки, нехай буде про всяк випадок. Все ж краще ніж зовсім нічого.

Я довго чекала в кімнаті не знаючи чим зайнятись. Хотіла б побачитись із Дарілеєм та розуміла, що він зараз дуже зайнятий через вчорашні події. Сьогодні знову повинна була зібратись велика рада правителів, то йому не до мене. Та нічого, пізніше поговоримо. Я вже й так знаю, що з ним все впорядку.

Можна вибратись у місто поки маю час і дійсно зайнятись пошуком підходящого нового одягу. Ця ідея видалась мені дуже непоганою. Вчора Дарілей показав мені місцеві лавки, то ж знаю куди йти.

Поїздка до земель друїдів відкладається через нагальну раду. Чому б не прогулятись в місто за покупками? Але є проблемка, я не маю місцевих грошей. Може спробувати продати створені мною артефакти чи відразу виміняти їх на одяг. Я так зрозуміла, що такі речі тут дуже цінні. Добре, вигадаю щось на місці. 

З цими думками я вийшла з кімнати, але тут на мене очікувала несподіванка. Мої двері охороняли двоє озброєних вартових.

- Леді Аміра, ми наполегливо просимо вас поки не покидати своєї кімнати.

Звернувся ввічливо один з охоронців до мене. Та це зовсім не було схоже на прохання.

- Це ж чому?! - здивувалась я.

- Зараз проходить велика рада і за вами можуть прислати будь якої хвилини. Оскільки ви були свідком того що відбувалось вчора на березі.

- Я під арештом? - уточнила піднявши брову.

Мені не сподобалось таке ставлення. Я вчора ледь не загинула намагаючись всіх врятувати, а до мене ставляться як до злочинця. Знову!

- Зовсім ні, леді Аміра. Це тільки прохання, - напружившись відповів охоронець, інший поклав свою руку на меч.

Я прослідкувала за його жестом, примружилась поглянувши йому в обличчя з викликом.

- То якщо я спробую піти ви мені не будете заважати? - запитала я теж взявшись за зброю.

- Я не зможу вам заватиди навіть якби наважився, - відповів мені охоронець зовсім спохмурнівши, - та я все ж проситиму вас залишитись у своїй кімнаті.

Я перевела свій погляд на іншого охоронця він зовсім зблід. Знервовано дивився то на мене то на свого товариша. Гаразд не буду більше перевіряти їх витримку. Його напарник зараз точно свідомість втратить.

- Як я можу відмовити втакому ввічливому проханні.

Посміхнулась вартовим та повернулась до своєї кімнати. Охоронці видихнули з полегшенням.

Що ж, ситуація неприємна та не буду поки поспішати з висновками. Побачимо що буде далі, але й розслаблятись не варто. 

Чим би його зайнятись? Потрібно якось відволіктись. Та й думки постійно повертаються до вчорашніх подій... Дарілей... неочікуваний поцілунок... 

Я мимоволі доторкнулась до своїх губ, посміхнулась пригадуючи його палкі вусла на своїх, ніжні обійми. Ми з ним так і не поговорили. Невже він також щось до мене відчуває?

Я приклала руки до грудей. Тільки лиш спогад про нього і серце починає калатати, а щоки горіти. Я похлопала руками по щоках, струснула головою.

Потрібно відволіктись, а то знову думки тільки про нього. Може спробувати налагодити зв'язок із сартенітом. Річ виявляється дуже корисна, мені точно зайвим не буде такий артефакт. Залишилось тільки дізнатись як саме він працює. 

Я взяла кулон до рук. Обдивилась його з різних боків, жодних рун на ньому немає. Стиснула в долоні, заплющила очі. Нічого не змінилось.

Та як же керувати захованою в ньому силою? Хоч би якась інструкція була! 

Я спробувала магічно відчути сартеніт, потягнутись до його магії, так як я робила з природною енергією, але це не спрацювало. Спробувала впустити в нього власну магію, але й це не дало жодного ефекту.

Можливо нічого не виходить бо я не можу повністю зосередитись на ньому? Постійно відволікаюсь. Мої думки весь час повертались до Дарілея. З рештою, я залишила камінь в спокої.

Бездумно стала ходити кімнатою, дивилась у вікно та майже не помічала краєвиду. Така невизначеність мене дратувала. Коли мене вже нарешті покличуть і чи взагалі покличуть? Чи довго ще мені перебувати в незнанні, скільки ще буду тут під замком?

Я ще раз перевірила свою зброю, все надійно закріпила на собі. Тепер тримала всі речі напоготові.

Нарешті мене покликали. Я відчула небувале полегшення. Хоч щось зможу дізнатись і тоді вже вирішу як діяти далі.

Дарілей розповідав ще першого разу, що рада відбувається тільки за участі правителі, а моя поява там виключення. Відчуваю себе просто зіркою. Вдруге удостоїлась відвідати Велику раду. Цікаво чим це я заслужила таку честь?

Цього разу мені довелось залишити всю свою зброю на вході. Мене ретельно обшукали і тільки впевнившись, що я залишила все небезпечне варті, дозволили увійти до зали. 

Хоча заглянути до моєї сумки вони не змогли, а там я заховала ніж, про всяк випадок. Та й медальйон тепер я вирішила не знімати з себе, хоча й не маю від нього поки користі.

В залі нарад нічого не змінилося з минулого разу. За столом сиділи п'ятеро правителів, перед ними стояв Дарілей.

Хоча тепер ще тут присутній наш візник. А це вже цікаво. 

Поглянула на нього і щиро поспівчувала. Гадаю він вже багато разів пошкодував, що саме він возив мене з принцем ельфів. Вигляд в нього був змучений, темні кола, почервонілі очі. Він переступав з ноги на ногу, раз поз раз нервово поправляв свій одяг.