21 відверта розмова з королем

Дарілей

Я опритомнів на ліжку. Як я тут опинився? Що зі мною трапилося, де я перебуваю?

Потроху до мене повертаються спогади: вечір, захід сонця, Аміра…

Я ще продовжую лежати із заплющеними очима. У кімнаті я не сам. Чую голоси, уважно до них прислухаюся. Батько говорить із Асфером.

— …з ним усе добре, можеш за це не хвилюватися.

— Я навіть не знаю, як тобі дякувати, Асфере, — відповів батько.

— Тобі слід дякувати зовсім не мені, Елуване. А тій дівчині, Амірі. Це вона врятувала йому життя. Я лише трохи підправив її роботу та поновив сили Дарілея. Тож скоро він опритомніє. Та шрам у нього все ж залишиться. Із цим я нічого не можу вдіяти.

Почув кроки та як скрипнули двері. Нарешті розплющую очі. На кріслі поряд із ліжком сидить змарнілий батько.

Останні спогади різко вриваються у свідомість. Я підхоплююся з ліжка й кидаюся до нього.

— Шторм, батьку! Він швидко насувається! Потрібно негайно попередити мешканців! — батько втомлено дивиться на мене та ніяк не реагує, не розумію його спокою.

— Дарілей, ти повівся нерозсудливо, — нарешті промовив він. — Життя простих мешканців нічого не варті в порівнянні з життям наслідного принца. Ти єдиний спадкоємець трону. Ти не мав права так легковажно чинити.

Батько схилився на руку, потер чоло й додав тихіше:

— Я думав, що втратив тебе…

Я дивився на нього, не розуміючи.

— Як я тут опинився? Що там трапилося?

Потрібно з'ясувати, чому я не пам'ятаю, як потрапив до замку, та дізнатися, чому батько так поводиться. Він став холодним ще після смерті Тайвіна, але зараз це вже зовсім виходить за всі межі. Та й чому Асфер сказав, що мене врятувала Аміра? Про який шрам він говорив?

— Це я в тебе маю запитати, що там трапилося, — суворо мовив він до мене, чим ще більше спантеличив.

Я став пригадувати, що пам'ятаю з останнього.

— Я з Амірою були на узбережжі. Несподівано шторм став насуватися на нас. Я хотів попередити мешканців найближчих будинків. А далі… — я замислився на мить. — Різкий спалах, біль — і світ раптово погас…

— Ось про це я й кажу. Хотів стати героєм? Нерозсудливо піддався імпульсивному рішенню. Невже хотів вразити Аміру? Та це було нерозумно. Що означають кілька життів у порівнянні з твоїм? Як майбутній правитель, ти повинен завжди мати холодний розум і відповідно оцінювати ситуацію. Будь-які рішення матимуть жертви. Але як правитель ти мусиш бути готовим до цього і на перше місце ставити важливіші речі.

Мене обурювали такі слова. Як можна бути настільки цинічним? Так просто розмінюватися життями?

— Та які речі можуть бути важливіші?! Невже життя простого мешканця так мало важить?

— Ти правий, кожне життя важливе. Але ти повинен думати як правитель і зважувати свої вчинки. Що трапиться з нашим народом, якщо ти загинеш? Скільки життів ми тоді втратимо в боротьбі за трон? Чи ти гадаєш, що все б вирішилося мирно? Впливові родини спокійно чекатимуть, доки оракул шукатиме наступника сферою? А це зовсім не швидка справа… Що тоді буде з країною? А що трапиться з матір'ю? Ти хоча б про це подумав?! Вона ледь пережила смерть Тайвіна. Ох, Дарілей, я сподівався, що ти вже подорослішав.

Я міцно стиснув кулаки, мовчки вислуховуючи батька. Я розумів, що певною мірою він правий. Це мене ще більше дратувало. Тепер я не владний вільно розпоряджатися навіть власним життям. Я цілком і повністю належу своєму народу. Благополуччя ельфів — понад усе, так мене вчили.

— Я все зрозумів, батьку, — похмуро відповів. — Та як я опинився тут? Що зі штормом?

— Я допитав візника. З його слів, Аміра врятувала тобі життя і змогла керувати штормом, завадивши його поширенню. Вона своєю магією змусила його повернутися над океан. Аміру поки допитати не вдалося. Вона занадто виснажена після всіх подій, відновлюється. Зможемо поговорити з нею завтра.

Я слухав і навіть не вірив у почуте. Як таке можливо? Вона не перестає мене дивувати — просто неймовірна!

Батько продовжив:

— Та я не зовсім вірю його словам. Він не при собі. Коли прибудуть усі правителі, спробуємо його знову допитати. Та зараз мене хвилює дещо інше. — Елуван змовк, невдоволено дивлячись на мене. — Візник розповів, що бачив, як наслідний принц цілував леді Аміру. Я його переконав, що це не стосується справи і не варто про це більше поширюватися. Він мовчатиме.

— Батьку, я не вважаю, що вчинив щось ганебне.

— Мовчи! — вигукнув Елуван. — Як ти міг?! Чи ти неправильно витлумачив моє завдання? Я ж доручив тобі лише завоювати її довіру, а не зав'язувати якісь стосунки! Вона не ельфійка! Ти хоч розумієш, чим це загрожує тобі? Раніше я ще міг заплющити очі на твої любовні витівки, але зараз ти наслідний принц — приклад для наслідування свого народу!

— Так, вона не ельфійка. Але… — спробував я заперечити, та батько не дав.

— Я ще не закінчив! Ти ж знаєш: якщо все зайде занадто далеко, тебе і її стратять! Закони одні для всіх, навіть титул тебе не врятує! Такі зв'язки під суворою забороною!

Батько гнівався, перейшов майже на крик. Я ніколи його не бачив таким. Навіть вважав, що він зовсім не має емоцій. Зараз він лютував і не приховував цього. Та в чому він мене звинувачує? Це ж був лише невинний поцілунок.

— Дозволь мені сказати. З нею в мене все по-іншому. Вона не чергова моя інтрижка. У мене до Аміри сильні почуття. Та й чому ти так розхвилювався? Леді Лорелея назвала її вищою за всі народи. Священні духи-хранителі визнали її гідною найкращих із нашого роду. То чому ми не можемо бути разом? Хіба може бути достойніша пара?

— Годі. Вона не ельфійка! — різко обірвав мене батько, навіть не дослухавши всіх моїх доводів. — Наші закони чіткі. Представники різних народів не можуть бути разом. А ти ще й взірець для всіх ельфів. Ти той, хто повинен ревно охороняти традиції та стежити за їхнім дотриманням, а не порушувати їх! Твоя доля — стати гідним правителем і одружитися з достойною ельфійкою з благородного роду.