14 ранок перед радою

Аміра

Рано-вранці, щойно перші промені сонця ледь торкнулися землі, в мою кімнату вломився цілий натовп на чолі з Дарілеєм. Так само безцеремонно — уже навіть не стукаючи.

Ну звісно, навіщо? Це ж всього-то жіноча спальня.

Я сіла на ліжку, сонно потираючи очі. Мовчки спостерігала за тим, що тут відбувалося.

Кілька охоронців в обладунках, численна прислуга. Один з ельфів заніс мою зброю та розклав на столику, інший притягнув обладунки, також їх розклав на диванчику, і нарешті зайшла покоївка з моїм акуратно складеним одягом.

— У вас взагалі хоч якісь манери присутні? Удиратись у спальню до дівчини на світанку… А якщо я, скажімо, сплю оголеною? Це вас теж не зупинило б?

Після сну в мене настрій трохи покращився, тож я вирішила поки не вдаватися до якихось радикальних дій, а тільки висловити невдоволення словами.

Покоївка почервоніла, ледь не розсипавши мій одяг, і миттєво зникла з кімнати. Інші ж, безсоромні, як двері, навіть оком не моргнули.

— Я гадаю, що ми б не побачили чогось, що могло б нас здивувати, — висловився Дарілей на мої слова й холодно віддав наказ присутнім: — Можете бути вільні.

Ельфи вклонилися й полишили кімнату, лиш один вартовий затримався, вагаючись.

— Ваша світлосте, можливо, комусь варто залишитися з вами? Тут її зброя…

— Я не повторюю двічі, — Дарілей відповів тоном, від якого кров холоне.

Вартовий миттєво зник із кімнати.

Я закотила очі. Вони гадають, що це буде першим моїм бажанням після повернення зброї? Ось так візьму й одразу накинуся на вашого любого принца. Хоча, враховуючи його нестерпний характер, можливо, недаремно хвилюються…

— Отже, не побачив би чогось нового? Не очікувала, що ти такий експерт. Бурхлива юність? — примружилася, дивлячись на нього.

Хоч мене трохи й зачепили його слова, але я не подавала вигляду — тепер хай спробує мене збентежити. Зрештою, тепер черга за мною — хай сам спробує не втратити самовладання.

— А тебе так цікавить моє особисте життя? — парирував він. — Бачу, сьогодні ти в хорошому гуморі. Але ще зарано розслаблятися. Одягайся, в нас багато справ. Поїдемо раніше до місця проведення Ради, щоб встигнути підготуватися. Я повинен розповісти тобі, як слід поводитися.

Я продовжила сидіти на ліжку. А я ще сподівалася, що цей день пройде нормально.

Дарілей, не отримавши жодної реакції від мене, став дратуватися:

— Ти мене взагалі чула? У нас мало часу. Збираєшся вставати нарешті?! — роздратовано вимовив.

О, чудово — мій гарний настрій офіційно помер. Здається, принц і стане тим нещасним, кого я підсмажу.

Я навмисно повільно підвелася з ліжка, неспішно одягнула халат поверх сорочки. Усупереч моїм сміливим заявам, я почувалася некомфортно в такому наряді перед ним.

Пальці почало неприємно поколювати, у моїх руках стала збиратися магічна енергія через наростаюче роздратування. Раніше зі мною такого ще не траплялося.

Я підійшла до Дарілея, поглянула прямо в очі:

— Отже так, ваша світлосте. Якщо в тебе поганий настрій, то не варто псувати його всім довкола з самого ранку — це по-перше. — Він хотів щось сказати, але я не дала цього зробити. — Я ще не закінчила.

Упевнившись, що він не збирається мене переривати, продовжила:

— Ти вдерся в мої покої без дозволу! Права на це тобі не дає навіть наша угода — є елементарні правила ввічливості. Що ж, я рада, що тебе не здивує оголене жіноче тіло через, припускаю, чималий досвід, але я не бажаю, щоб ти мене бачив у такому вигляді, і вимагаю нормального ставлення до себе. Я щойно прокинулася! Мені потрібно хоч б кілька хвилин прийти до тями, а не одразу зіскакувати з ліжка за твоїм наказом! Я не одна з твоїх підлеглих, якими ти можеш вільно командувати.

Дарілей ледь стримував лють. Його кулаки стиснулися.

— Ти вже все сказала? — холодно уточнив.

— Ні, я тільки розігрілася, — блиснула я очима.

Долоні стало нестерпно пекти. Я стримувала магію з останніх сил, що грозила ось-ось вирватися з-під контролю. Щодо підсмаженого принца я зовсім не жартувала. Я стиснула долоні, вгамувавши так трохи внутрішню магічну бурю, і продовжила:

— Щойно ти вийдеш з кімнати, я негайно почну збиратися. Чи ти бажаєш бути присутнім, коли я переодягатимуся? — я зробила паузу, оцінюючи ефект від власних слів. — Та я не маю наміру настільки задовольнити твою цікавість до себе.

Я бачила, як грали його жовна; під час моєї промови на його обличчі відобразилася ціла гамма емоцій — безцінно.

О, дорогенький, я ще змушу тебе поводитися зі мною належним чином. Я не одна з тих чергових подружок, що мліють у твоїй присутності, як ти сам висловився раніше.

Адже більшість навіть подивитися на нього бояться, не те що сказати щось наперекір. Я ж не збираюся мовчати й потурати всім наказам.

Дарілей нарешті вгамував лють, холодно промовив:

— У тебе є пів години, — і вийшов з кімнати, грюкнувши дверима.

Я люто свердлила зачинені двері. А так добре починався ранок… Я ж навіть спробувала все на жарт перевести, але ж ні — він усе ж зміг мене роздратувати.

Та час не чекає. Я швидко одяглася. Яке щастя — надягнути свій звичний одяг. Усе надійно закріпила й перевірила кілька разів.

Готуюся, як перед битвою. Та, може, воно так і є. Але чого заздалегідь журитися? Хоч розважуся нарешті.

Я встигла саме вчасно — у двері постукали. І на диво, ніхто не став удиратися без дозволу.

— Увійдіть, — промовила.

За дверима виявився Дарілей. Несподівано — невже моя промова мала результат?

Він окинув мене оцінюючим поглядом.

— Готова? Ходімо.

Я кивнула у відповідь і попрямувала до виходу.

— Добре. Хоча в сукні ти мала кращий вигляд.

Я навіть зупинилася від почутого. Це він мені щойно сказав комплімент? А нещодавно ж ладен був придушити.

— Мені точно не почулося? — уточнила.

— У нас мало часу, ходімо, — проігнорував моє запитання.

Я, мабуть, ніколи не звикну до його блискавичних змін настрою.