14 ранок перед радою

Аміра

Рано-вранці, щойно перші промені сонця ледве торкнулися землі, в мою кімнату вломився цілий натовп на чолі з Дарілеєм. Так само безцеремонно, вже навіть не стукаючи. 

Ну звісно, навіщо? Це ж тільки чиясь спальня.

Я сіла на ліжку сонно потираючи очі. Мовчки спостерігала за тим, що тут відбувалося.

Кілька охоронців в обладунках, численна прислуга. Один з ельфів заніс мою зброю та розклав на столику, інший притягнув обладунки, також їх розклав на диванчику і нарешті зайшла покоївка з моїм акуратно складеним одягом. 

- У вас взагалі хоч якісь манери присутні? Вдиратись у спальню до дівчини на світанку… А якщо я, скажімо, сплю оголеною? Це вас теж не зупинило б?

Після сну в мене настрій трохи покращився, то ж я вирішила поки не вдаватись до якихось радикальних дій, а тільки висловити невдоволення словами.

Покоївка червоніє, ледь не розсипаючи мій одяг, і зникає за дверима. Інші ж, безсоромні як двері, навіть оком не моргнули.

- Я гадаю, що ми б не побачили чогось щоб могло нас здивувати, - висловився Дарілей на мої слова й холодно віддав наказ присутнім, - можете бути вільні.

Ельфи вклонились і полишили кімнату, лиш один вартовий затримався вагаючись.

- Ваша Високосте, можливо комусь варто залишитись з вами? Тут її зброя...

- Я не повторюю двічі, - Дарілей відповів тоном від якого кров холоне.

Вартовий миттєво зник з кімнати.

Я закотила очі. Вони гадають що це буде першим моїм бажанням повернувши свою зброю? Ось так візьму і відразу накинусь на вашого любого принца. Хоча враховуючи його нестерпний характер можливо не дарма хвилюються...

- Отже не побачив би чогось нового? Не очікувала що ти такий експерт. Бурхлива юність? - примружилась дивлячись на нього.

Хоч мене трохи й зачепили його слова. Але я не подавала вигляду, тепер хай спробує мене збентежити. Зрештою, тепер черга за мною — хай сам спробує не втратити самовладання.

- А тебе так цікавить моє особисте життя? - парирував він, - бачу сьогодні ти в хорошому гуморі. Але ще зарано розслаблятись. Одягайся, в нас багато справ. Поїдемо раніше до місця проведення Ради, щоб встигнути підготуватись. Я повинен розповісти тобі як слід поводитись.

Я продовжила сидіти на ліжку. А я ще сподівалась, що цей день пройде нормально.

Дарілей не отримавши жодної реакції від мене став дратуватись:

- Ти мене взагалі чула? В нас мало часу, збираєшся вставати нарешті?! - роздратовано вимовив.

О, чудово — мій гарний настрій офіційно помер. Здається принц і стане тим нещасним кого я підсмажу.

Я навмисно повільно підвелась з ліжка, неспішно одягнула халат поверх сорочки. Всупереч моїх сміливих заяв я почувалась некомфортно в такому наряді перед ним.

Пальці почало неприємно поколювати, в моїх руках стала збиратись магічна енергія через наростаюче роздратування. Раніше зі мною такого ще не траплялось.

Я підійшла до Дарілея, поглянула прямо в очі: 

- Значить так, Ваша Величносте, якщо в тебе поганий настрій, то не варто його псувати всім довкола з самого ранку, це по-перше, - він хотів щось сказати але я не дала цього зробити, -  я ще не закінчила.

Впевнилась що не збирається мене переривати продовжила:

- Ти увірвався в мої покої без дозволу! Право на це тобі не дає навіть наша угода, є елементарні правила ввічливості. Що ж я рада що тебе не здивуєш оголеним тілом, через чималий досвід припускаю, але я не бажаю щоб ти мене бачив в такому вигляді і вимагаю нормального ставлення до себе. Я щойно прокинулась! Мені потрібно хоч кілька хвилин прийти до тями, а не відразу зіскакувати з ліжка за твоїм наказом! Я не одна з твоїх підлеглих якими ти можеш вільно командувати.

Дарілей ледь стримував лють. Його кулаки стиснулись.

- Ти вже все сказала? - холодно уточнив 

- Ні, я тільки розігрілась, - блиснула я очима.

Долоні стало нестерпно пекти. Я стримувала магію з останніх сил, що грозила ось-ось вирватись з-під контролю. На рахунок підсмаженого принца я зовсім не жартувала. Я стиснула долоні вгамувавши так трохи внутрішню магічну бурю і продовжила.

- Щойно ти вийдеш з кімнати я негайно почну збиратись. Чи ти бажаєш бути присутнім коли я переодягатимусь? - я зробила паузу оцінюючи ефект від власних слів, - Та я не маю наміру настільки задовольнити твою цікавість що до себе.

Я бачила як грали його жовна, під час моєї промови в нього на обличчі відобразилась ціла гамма емоцій - безцінно.

О, дорогенький, я ще змушу тебе поводитись зі мною належним чином. Я не одна з тих чергових подружок, що мліють у твоїй присутності, як ти сам висловився раніше.

Адже більшість навіть подивитись на нього бояться, не те щоб щось сказати наперекір. Я ж не збираюсь мовчати і потурати всім наказам.

Дарілей нарешті вгамував лють, холодно промовив:

- В тебе є півгодини, - і вийшов з кімнати грюкнувши дверима.

Я люто сверлила зачинені двері. А так добре починався ранок... Я ж навіть спробувала все на жарт перевести, але ж ні, він все ж зміг мене роздратувати.

Та час не чекає. Я швидко одягнулась. Яке щастя надягнути свій звичний одяг. Все надійно закріпила і перевірила кілька разів. 

Готуюсь, як перед битвою. Та може воно так і є. Але чого наперед журитись, хоч розважусь нарешті.

Я встигла саме вчасно, в двері постукали. І на диво, ніхто не став вдиратися без дозволу.

- Ввійдіть, - промовила.

За дверима виявився Дарілей. Неочікувано, невже моя промова мала результат?

Він окинув мене оцінюючим поглядом.

- Готова? Ходімо.

Я кивнула у відповідь і попрямувала до виходу.

- Добре. Хоча в сукні ти мала кращий вигляд.

Я навіть зупинилась від почутого. Це він мені щойно сказав комплімент? А нещодавно ж ладен був придушити. 

- Мені точно не почулось? - уточнила.

- В нас мало часу, ходімо, - проігнорував моє питання.

Я мабуть ніколи не звикну до його блискавичних перемін настрою.

До замку де мала проходити Велика рада ми їхали каретою. Щоб не дивувати жителів моїм виглядом. При вході в мене хотіли відібрати зброю та Дарілей наполіг щоб все лишили при мені.