11 Розмова з королем

Вийшовши в коридор, я помітила двох озброєних охоронців.

Мене весь час підслуховували? Сподіваюся, я не сказала нічого, що могло б мене скомпрометувати. Надалі потрібно бути більш обачною.

— Тільхаріє, ми самі супроводимо гостю до короля, — заговорив один із них.

Вона вклонилася їм, не сміючи перечити.

— Пізніше побачимося, — мовила до неї.

— Прошу за мною, — звернувся ельф уже до мене.

Він рушив коридором, я пішла слідом. Позаду нас рушив другий охоронець. Стільки пересторог. Цікаво, вони так до всіх своїх гостей ставляться? Чи це тільки я заслужила особливе ставлення?

Підійшовши до потрібних дверей, я набралася сміливості й уже хотіла заходити, але нас окликнули. Обернулася на звук. До нас наближалася королева. Я її одразу впізнала. Вигляд вона мала зараз набагато кращий, ніж за першої нашої зустрічі.

— Зачекайте! — вона швидкою ходою наблизилася. — Ти ж Аміра?

— Так, — відповіла їй, а тоді додала: — Так, ем… Ваша величносте.

— Припини, люба, я тобі життям завдячую, — відмахнулася вона. — Залиш цей офіційний тон для мого чоловіка. Називай мене просто Амвія.

— Ви виглядаєте набагато краще, Амвіє. Як ваше самопочуття? — уточнила заради ввічливості, щоб заповнити незручну паузу.

— Усе чудово. Я одразу відчула себе добре. А от ти нас тоді добряче налякала. Хіба ж можна так собою ризикувати?! Ти тоді витратила забагато власної магії, ледь сама не вирушила на зустріч із предками. Раптово знепритомніла і з таким гуркотом повалилася на підлогу. Навела жаху на всіх присутніх. Дарілей одразу відніс тебе до сусідньої кімнати, так хвилювався…

— Ваша величносте, — один з охоронців тактовно кашлянув, перериваючи королеву. — На гостю очікує король.

— Так, дійсно, чому ми стоїмо тут перед дверима?

Амвія хотіла пройти всередину, та охоронець не дав їй цього зробити.

— Ваша величносте, король хотів спочатку поспілкуватися сам на сам із леді Амірою.

— Кантіле, ти, як завжди, аж занадто серйозно все сприймаєш, — мовила королева і хотіла все ж зайти до кімнати, але охоронець не зрушив з місця. — Ох, добре, якщо вже так наполягаєш.

Здалася нарешті Амвія, а тоді обернулася до мене.

— Аміро, запрошую на наш сімейний обід. Там продовжимо нашу бесіду, — посміхнулася мені.

— Дякую вам за запрошення, Амвіє, — ввічливо відповіла їй.

Мені сподобалася королева. Така жвава, життєрадісна, зовсім не поводиться зверхньо з іншими, незважаючи на свій статус.

Амвія ще раз посміхнулася мені й пішла далі коридором. Охоронець нарешті відступив від входу й відчинив для мене двері.

Я пройшла всередину, ельфи невідступно йшли за мною. Ми опинилися в робочому кабінеті, а можливо, залі для нарад короля — мені так здалося.

На стінах розвішані різні карти місцевості. Одні зовсім новенькі, з яскравими барвами, інші — вицвілі, пожовклі від часу. Хотіла б я їх детальніше розглянути, та навряд чи мені це дозволять зробити.

Навпроти входу розміщувався робочий стіл, повністю закладений стосами паперів, різними згортками, канцелярським приладдям, ще якимись статуетками. Зі свого місця я не могла все добре роздивитися.

Саме за цим столом сидів король. Він виглядав не зовсім так, як я запам’ятала його при першій нашій зустрічі. Зараз — суворий, зосереджений на роботі. Поряд з ним стояв Дарілей і щось йому розповідав.

За спиною в короля красувалося полотно з гербом. Таким, як я вже бачила на нагруднику Дарілея — олень з розкішними рогами на фоні могутнього дерева.

Я отримала трохи часу розглянути їхню зовнішність. Схожість вражала. Вони були ніби брати — зовсім не скажеш, що це син з батьком. Волосся золотистого кольору, аметистові очі в обох, навіть їхні рухи здавалися схожими. Але Дарілей все ж виглядав не так загрозливо, як король. Тепер зрозуміло, від кого він успадкував таку зверхню поведінку — точно не від матері.

Щойно ми наблизилися до столу, Дарілей змовк, а король відірвав свій погляд від паперів. Він поглянув на мене й звернувся до охоронців:

— Ренфілде, Кантіле, можете бути вільні.

Охоронці мовчки вклонилися й вийшли з кімнати. Я залишилася сам на сам із королівськими особами. І як мені поводитися далі? Потрібно першій привітатися чи очікувати, доки король заговорить? Чи від мене очікують привітального реверансу? На моє щастя, король нарешті заговорив:

— Вітаю у володіннях ельфів. Сподіваюся, тебе розмістили тут досить зручно. Мене звати Елуван, з благородного роду Лесарі, я нинішній король ельфійського народу, обраний духами предків та благословенний їхньою мудрістю.

Яке величаве представлення! Скромності йому точно не позичати. Моє просте ім’я на його фоні виглядає жалюгідно, та по-іншому я не можу представитися.

— Дякую, ваша величносте, за турботу, кімната зручна. Мене звати Аміра.

Король продовжив мовчати, очевидно очікуючи, коли я назвуся так само, як він. Але я навіть не знала, що ще можу додати. Дарілей теж стояв мовчки, не зводячи з мене погляду.

— Аміра? І це все? — суворо запитав король. — Представся, як належить.

Я кинула швидкий погляд на Дарілея. Невже він не розповів, що я нічого не пам’ятаю?

— Ваша величносте, я не можу цього зробити, бо втратила пам’ять. Навіть назване вам ім’я я вигадала нещодавно.

— Дарілей доповів мені про це, та я вирішив особисто переконатися. Мене не можна одурити — я одразу відчую обман.

Отже, король розпізнає правду та брехню? Непогана здібність для монарха. Але навіщо він про це мені сказав? Щоб я навіть не допускала спроб щось приховати?

— Ти можеш застосовувати магічні заклинання, володієш зброєю, знаєшся на магії зцілення і можеш поповнювати свій магічний резерв природною енергією. Я все правильно сказав?

— Так, ваша величносте, — підтвердила його слова.

Хоча це й не зовсім було схоже на питання, а більше на ствердження.

— У тебе є ще вміння, які ти не встигла нам продемонструвати? — запитав він.

— Не можу сказати напевно. Для мене звичні речі можуть видатися вам дивними вміннями.