10 пробудження в палаці

Навколо мене триває запекла битва. Сили вже майже вичерпалися, та я продовжую боротися, відбиваю чергову атаку…

Звуки бою долинають звідусюди, я перебуваю в самій гущі. Не можу чітко бачити, що відбувається навкруги. Поряд — розмиті силуети… тіні… намагаюся перекричати битву, віддаю черговий наказ прориватися вперед.

Чую оклик позаду… Плече пронизує різкий біль, і мене засліплює спалах…

Повільно приходжу до тями. Усе тіло болить, голова гуде. Мене перемагає слабкість. Розплющую очі та оглядаюся, де я перебуваю.

До мене повільно приходить усвідомлення вчорашніх подій. І що це щойно я бачила? Знову той дивний сон.

Хоч відчуття були занадто реалістичні — я навіть відчувала присмак піднятої куряви цього разу. Як таке можливо?

Відчуття тривоги не полишає мене. Що то була за битва, проти кого?

Та коли намагаюся знову пригадати видіння, у мене починає нестерпно боліти голова. Полишаю марні спроби.

Подумки повертаюся до вчорашніх подій. Пригадую все: поїздку, напад розбійників, зцілення королеви, а потім — морок.

Як я опинилася в ліжку? Різко сіла й одразу про це пошкодувала. Голова запаморочилася, в очах потемніло, усе тіло пронизав різкий біль. Учора я занадто перенапружилася. Витиснула з себе більше, ніж будь-коли. Тепер розплачуюся за це.

Посиділа спокійно з хвилину. У мене повинне бути десь зілля, щоб зняти біль. А де, до речі, моя сумка?

Я оглянула себе: ні мого одягу, ні інших речей. Доки я була без свідомості, мене переодягнули в нічну сорочку. Нарголітовий браслет, до речі, також уже на мені.

Спочатку я завмерла від спантеличення, оцінюючи своє вбрання. Намагалася детально пригадати, що трапилося і як я тут могла опинитися. Здається, після завершення лікування королеви я втратила свідомість, і мене перенесли сюди й переодягнули. Сподіваюся, це зробили служниці, а не Дарілей особисто.

Я навіть почервоніла від таких думок. Та ні, це нижче достоїнства наслідного принца. Про що я тільки думаю?

Так, відставити безглузді хвилювання. Потрібно оцінити ситуацію і вирішити, що з цим робити далі.

Вухастий говорив, що я тут перебуваю в безпеці. Та й що такого страшного трапилося? Подумаєш, переодягнули — це не смертельно.

Найперше потрібно дізнатися, куди поділи мої речі.

Спустилася з ліжка, мої ноги одразу потонули в розкішному пухнастому килимі.

Вирішила роззирнутися довкола.

Я перебувала в затишній світлій кімнаті, де стояло широчезне ліжко з балдахіном — а куди ж без нього. Усе в світлих тонах, меблі виглядали дорого, витончено. Пройшлася кімнатою — просторо, гарно.

Раптово спалахнула думка — мій амулет!

Я швидко тремтячими руками стала нишпорити по шиї й одразу відчула пальцями знайомий ланцюжок. Притиснула амулет до себе й трохи заспокоїлася.

Варто його сховати до сумки, щоб зайвий раз він не потрапляв на очі іншим — там він буде в більшій безпеці. Окрім мене, його ніхто не зможе звідти дістати.

А де, до речі, моя сумка та одяг? Роззирнулася в кімнаті, але не виявила своїх речей.

Це мені не сподобалося. Я не збираюся залишатися в цьому непорозумінні, в яке мене одягнули. Нічна сорочка ніжно-рожевого кольору, обшита мереживом та милими бантиками.

Та мені ж не п’ять років, щоб таке одягати! Та й навіть не впевнена, що й тоді мені б сподобалося таке вбрання. Хоч і не пригадую себе раніше, але мої смаки залишилися колишніми. Одяг повинен бути зручним та практичним, а не таким недолугим.

Поряд з ліжком виявила халат, пошитий у тому ж стилі.

Та вони точно вирішили мене доконати! Але вибору я не мала. Не розгулювати ж мені в нічній сорочці. Одягну халат і вирушу на пошуки своїх речей.

Коли я саме закінчила, у двері тихо постукали. До кімнати зазирнула ельфійка, скромно одягнена, з великими блакитними очима та світлим волоссям, зібраним у тугу зачіску. Від цього її брови були трохи підняті, і це надавало її обличчю ніби постійно здивованого вигляду.

— Дозвольте увійти? — несміливо промовила вона.

— Заходь, — відповіла їй.

Ельфійка зупинилася одразу біля дверей, не стала проходити далі в кімнату.

— Можливо, чогось бажаєте? Мене звати Тільхарія, і я ваша особиста помічниця. Звертайтеся до мене з будь-якими проханнями, — закінчивши, вона боязко посміхнулася, так і залишившись стояти на своєму місці.

— Привіт, я Аміра, — дружньо їй посміхнулася. — Чому ти залишилася стояти біля дверей? Проходь сюди, я не кусаюся.

Я вирішила пожартувати, та це не спрацювало. Вона так і продовжила стояти біля самих дверей. Ні, так ми точно не порозуміємося. З цим потрібно щось вирішувати. Варто з нею заприятелювати. Мені точно не завадить друг у стінах палацу. Та от тільки чи вийде це втілити?

— Тільхаріє, — звернулася я до неї. — Прошу, звертайся до мене на ім’я, і не потрібно такого особливого ставлення. Я не знаю, як тут прийнято в палаці, але мені це не потрібне. Гаразд? — вона кивнула. — В мене до тебе буде безліч запитань і прохань. Тому проходь ближче, і я все озвучу.

Я обмірковувала, з чого ж почати, адже дійсно мені багато чого потрібно.

— Скажи, як почуває себе королева? — вирішила дізнатися найперше. Бо після того, як я завершила зцілення, не встигла впевнитися, чи все зробила як слід.

— Дякуючи вам… — я суворо на неї подивилася, вона одразу виправилася: — тобто тобі, королева себе добре почуває.

— Це добре. А тепер скажи: де мій одяг, куди поділи всі речі, що були при мені, і чому мене переодягнули в це? — я вказала на нічну сорочку.

— Твій одяг став брудним після подорожі, тому його забрали на чистку, а тебе переодягнули у зручну сорочку, щоб ти могла добре відпочити, — озвучила вона очевидні речі, ніби то все логічно. — Твої інші речі в шафі, ось тут.

Тільхарія підійшла до шафи та відкрила її, демонструючи вміст. Там знаходилися начищені до блиску обладунки на спеціальній підставці, і поряд на поличці стояла моя дорогоцінна сумка.

— Навіщо ж забирати мій одяг? Я могла його очистити за мить артефактом. А тепер що мені вдягнути? — обурювалася на їхні дії.