8 смертельна рана королеви

Ельф кинувся до Дарілея, заговорив, не чекаючи дозволу:

— Ваша світлосте! Біда!

— Що трапилося?! — Дарілей одразу став серйозним.

— Королеву вкусив вогнезуб. Ми негайно відправили посланців до друїдів. Та є побоювання, що вони можуть не встигнути вчасно — їй швидко стає гірше. Королева просить негайно прийти в її покої, щойно дізналася про ваше повернення, наказала повідомити вас.

— Звідки тут, у палаці, міг узятися цей ящур?! — люто вигукнув Дарілей до зблідлого посланця, ніби це він винен у цьому.

Дарілей різко перемінився, його обличчя стало кам'яним, щелепи міцно стиснуті. В очах читалася лють через власне безсилля.

Таким я його ще не бачила. Відразу з'явилося бажання втішити, спробувати якось зарадити. Він, звісно, дратівливий, але не заслуговує на таке.

Обережно доторкнулася до його плеча й тихо промовила:

— Я можу спробувати допомогти, трохи знаюся на різних отрутах і, як ти бачив, можу лікувати.

Дарілей вагався, він мовчки розмірковував, зважував рішення.

— Довірся мені, я спробую допомогти. Бачив же, що я можу зцілювати, — стала його переконувати, навіть не знаю навіщо. — Ти ж сам говорив, що я сповнена сюрпризів.

Він досі не міг прийняти остаточного рішення. Я його розумію. Дарілей знайомий зі мною всього то нічого, хоча мені здається, що я знаю його вже цілу вічність. Він не має підстав мені довіряти — дивній незнайомці з причудами, що втратила пам'ять.

Та зрештою Дарілей зважився.

— Гаразд, ходімо, — він швидко повів мене палацом.

Я ледве встигала за ним. І, не гаючи часу, почав роз'яснювати ситуацію.

— Ти знайома з отрутою вогнезуба?

— Ні, я не пригадую такої тварини, можливо, я знала її під іншою назвою. Та не хвилюйся: у більшості отрут схожі механізми дії на організм, і, оглянувши постраждалу, я зможу визначити...

— Протиотрути не існує, — перебив мене Дарілей. — Тут можуть зарадити тільки друїди з їхньою магією.

Я на мить задумалася, а чи не дала я обіцянку, яку неспроможна виконати.

— Я спробую. Я так зрозуміла, що у вас усе одно немає іншого варіанту. Гірше я вже точно не зроблю. 

Я різко прикусила власного язика. Що я говорю? Це було зовсім не тактовно, от я дурепа, як тільки могла таке сказати?

Дарілей кинув на мене колючий погляд.

— Вибач, я не хотіла...

— Тобі щось потрібно підготувати? — холодно уточнив, проігнорувавши мої вибачення.

— Спочатку я повинна поглянути на укус: який його характер, наскільки вражено місце, як реагує організм, наскільки поширилася отрута і в яку частину тіла її вкусив той вогнезуб. Потім зможу сказати більше, — перерахувала навіть не все, що може вплинути на мої подальші дії.

— Я не хочу давати іншим марних сподівань, — стиха промовив він.

— Я розумію, — серйозно відповіла, цілком усвідомлюючи ситуацію та її наслідки. — А як бути з браслетом? Продовжуємо виставу?

Ми саме підійшли до необхідних дверей. Дарілей швидко зняв браслет, і ми ввійшли до покоїв королеви.

Світла простора кімната з величезним розкішним ліжком з балдахіном. На ліжку лежала юна красуня-ельфійка, та зараз її врода була лише тінню. Поряд із ліжком сидів ельф і тримав її за руку. На вигляд лише трохи старший за Дарілея та дуже на нього схожий.

«Можливо, це брат вухастого?» — подумала про себе.

Поодаль стояли ще ельфи та ельфійки. Заплакані, з траурними обличчями. Розуміли, що це можуть бути останні години життя їхньої королеви.

А вигляд вона мала й справді дуже поганий. Мабуть, я поспішила з висновком, що в неї залишилося кілька годин. Насправді вона не протримається так довго.

Дарілей підійшов до ліжка. Я продовжила стояти біля дверей, переминаючись з ноги на ногу. Не знаю, як себе зараз поводити, та на мене не звертали уваги. Усі погляди були прикуті до ліжка.

Дарілей, підійшовши, опустився на одне коліно. Ельфійка перевела на нього погляд:

— Сину мій, я щаслива, що ти встиг... — кожне слово їй давалося важко. — Боялася, що не встигну з тобою побачитися...

— Не говори так, матінко, все буде добре, — посміхнувся їй, перемагаючи внутрішній біль.

Ельфійка втомлено посміхнулася самими кутиками губ. Провела кінчиками пальців по його щоці. Він ніжно поцілував її руку.

— Так, усе буде добре, — повторила вона його слова, зовсім не вірячи в них, змирившись із долею.

Я стояла, не знаючи, як учинити, хвилювання наростало. Не можна гаяти жодної хвилини. Чим раніше розпочну лікування, тим більше шансів на успіх. Та я не могла втрутитися й завадити їхній розмові. А раптом у мене нічого не вийде, і я перерву їхнє прощання?

Дарілей підвівся й жестом запросив мене підійти. Нарешті про мене згадали.

— Цілитель уже тут, — посміхнувся він матері.

Сам же казав, що не хоче давати марної надії. А якщо не впораюся, то що тоді? Гадаю, зараз на кону життя не тільки королеви, а й моє власне залежить від того, чи зможу їй допомогти.

Знову я вчинила імпульсивно, погодилася, не обдумавши все як слід.

Я несміливо наблизилася до ліжка, на мені зосередилися погляди присутніх. На мить запанувала мертва тиша.

— Вітаю, ваша величносте, — схилилася в короткому поклоні й одразу стала рівно. — Реверанс мені ніяк зробити в такому одязі. Та не варто забувати про ввічливість навіть за таких обставин.

Ельф, що сидів біля ліжка, нахмурився, поглянувши на мене. Підвівся, перегороджуючи шлях до ельфійки.

— Дарілей, — суворо мовив він, — ми всі зараз у відчаї, та навіть за таких обставин не повинні втрачати розум. Як лицар зцілить королеву? Тільки друїди володіють необхідними знаннями, і серед них точно немає жінок.

— Батьку, друїди можуть не встигнути прибути. До Іктаріса довга дорога. Ти ж сам це розумієш. Дозволь їй спробувати. Я мав можливість особисто впевнитися в її вміннях.

То це його батько? А виглядає дуже молодо. Я сприйняла його за старшого брата. Хоча, якщо поглянути на інших, вони всі мають юний вигляд.

Король скептично поглянув на мене. Тоді трохи відійшов убік, пропускаючи підійти.