20 Делегація Ілмарону

Тронна зала палацу виблискувала холодним полуденним сяйвом, що просочувалося крізь вітражі. Позолота на стінах не тішила око — вона віддзеркалювала напругу. 

Рада знову зібралась — у повному складі. Калден стояв поруч, мовчазний, напружений. Я відчувала кожен його вдих, кожен пульс. І свій власний, глибоко під шкірою, що так гулко стукав у скронях.

Двоє гінців відчинили двері. Посланці з Ілмарону увійшли всередину — п’ятеро фігур у темно-срібних шатах. Їхнє прибуття було офіційним, урочистим, але в кожному кроці відчувався розрахунок. І ще щось… хижість.

Серед них — високий чоловік із вугільним волоссям, зав'язаним у вузол, та сувоєм у руках, який він ніс із показною обережністю. Очі — холодні, пронизливі. 

Це про нього попереджав Енвар? Що ж, я готова. Залюбки подивлюсь виставу, яку вони підготували. Та от тільки в мене власний сценарій до неї.

Енвара я теж помітила серед посланців. Але в його погляді вже не було й сліду приязності — лише холодний розрахунок. Він теж веде власну гру? Мабуть, так. Урешті, він підданий Ілмарону й передусім дбатиме про інтереси свого народу. Та все ж він зробив для нас більше, ніж мав. Решта — за нами.

Король підвівся.

— Вітаю вас, делегати Ілмарону. Сьогодні — день обговорень. Ми готові вас вислухати. Говоріть, що маєте сказати.

Темноволосий делегат кивнув.

— Ми вдячні за прийом. Але наша місія — не тільки дипломатична. Ми прибули з питань, що викликають занепокоєння не лише в наших землях.

Він підняв сувій.

— Цей артефакт зберігався в сховищах Північного Архіву. У ньому згадки про магію роду Сантрі. Про спадкоємців, які могли нести в собі силу, заборонену ще до Великого Розколу. І про одну з ліній, що зникла… доки не з’явилась леді Сеймарін.

Тиша різко загусла. Мені стало не по собі.

Про що він говорить? Звідки можуть бути якісь відомості про це у представників з Ілмарону? Про мій рід, про мене — ніби вони там мають власний підручник із вигаданих істин. Безглуздя. Та зручно ж: коли не знаєш, що робити, просто оголоси когось загрозою.

Я зробила крок уперед. 

— Ви хочете сказати, що я — спадкоємиця небезпеки?

— Ми не звинувачуємо, — промовив він рівним тоном. — Ми ставимо запитання. Ваше минуле — нерозкрите. Ваші сили — нестабільні, а ваше сьогодення — вже переплетене з силою лорда драконів. І саме це може стати вразливим місцем. Ви уклали союз, але не довели, що він безпечний для інших.

— Безпечний? — Калден нарешті заговорив. Його голос був спокійним, але всередині нього вирувала гроза. — Ви говорите про безпеку, показуючи сувій, як кинджал. Але я пам’ятаю часи, коли Ілмарон говорив про честь.

Інший посланець, старший чоловік із шрамом під оком, підхопив:

— Лорд Калден, ви — син величного роду верховних драконів. Але сьогодні стоїте поряд із тією, в кому можуть бути корені демонічної сили. Ми не кажемо, що вона винна. Ми питаємо — чи не стане вона засобом впливу? Ви впевнені, що керуєте цим союзом, а не він — вами?

Він говорив далі — спокійно, впевнено, ніби справді мав право судити. Я відчула, як у мені повільно закипає роздратування. Ще трохи — і скажу щось гостре. Чудово, Амiро, саме те, чого вони від тебе чекають — втратити контроль. Я вдихнула глибше, примушуючи себе усміхнутись.

— Ваша спроба посіяти сумнів невдала, — промовила я рівно, майже холодно. — Якщо ви прийшли зі страхом у руках і називаєте його турботою — то зізнайтесь: ви боїтесь не мене. Ви боїтесь того, що я — не ваша.

Кілька радників ледь чутно перемовились.

— Ви порушуєте баланс, — сказав посланець із сувоєм. — Союз із драконом. Титул без затвердження. Магія без пояснення. Ви самі розумієте, до чого це веде?

— До нового порядку, — відповів Калден твердо. — А ви — ще не вирішили, чи хочете бути його частиною.

Король нарешті підняв руку. Тиша впала знову.

— Досить. Ви обидві сторони говорите про безпеку. Про страх і про союз. Але я питаю вас усіх: чи є бодай тінь доказу того, що леді Сеймарін становить загрозу? Чи ви прийшли лише з тінями та натяками?

— Ми не прийшли звинувачувати, — спокійно відповів королю Енвар, — лиш хочемо побачити істину.

Делегат з сувоєм мовчки простяг папір одному з писарів. Енвар нахмурився прослідкувавши його дії, але промовчав. Писар розгорнув пергамент — і здригнувся.

— Це… зашифроване мовою древніх.

— І ми не маємо часу розгадувати символи давнини, — промовив король. — Якщо у вас буде істина — повернемось до цього. А поки — моя позиція залишається незмінною. Сеймарін — лицар Світла. А Калден — Лорд Гірських Драконів. І їхній союз — справа двох вільних істот. Не страху, не вигоди.

Король витримав мовчання. Його погляд ковзнув троном, по рядках радників, по обличчях посланців. Тиша в залі набула ваги.

Він зробив крок уперед, зійшовши зі свого підвищення, і зупинився перед кам’яною мозаїкою, візерунок якої зображував перетин трьох земель.

— Леді Сеймарін, хай ким вона є, — не єдина можлива спадкоємиця трону земель Мейру. Її титул — визнаний, але не затверджений у повному обсязі. І те, що вас, поважні делегати, так турбує її союз із Лордом Гірських Драконів — виглядає, м’яко кажучи, передчасним.

Він підняв очі, вперся ними в делегата з сувоєм.

— Навіть якщо між ними буде союз особистий, це не означає укладання міждержавної угоди. Ви ж розумієте різницю між клятвою на полі бою — і шлюбним союзом, що формує дипломатичний вектор?

Неочікувано підмітила, що король захищає мене? Як мило. Хоча, якщо чесно — швидше не мене, а власні інтереси. І, звісно, безпеку земель Мейру — святе діло, куди ж без цього. Тепер я лицар корони, і мої дії офіційно перестали бути «моїми». Тепер це — воля корони, велично підкріплена печатками, присягами й лицемірством. Та все ж... він діє в моїх інтересах. Принаймні поки наші цілі з ним тимчасово збігаються.

— І все ж, — озвався темноволосий делегат з Ілмарону, — Леді Сеймарін носить титул Золотого Лицаря Мейру. І на півночі, і на сході цей титул сприймається як знак не лише військової відзнаки, а як можливий шлях до престолу. Вона не є "звичайним жителем". Її обрання — навіть у шлюбі — матиме політичну вагу.