19 Нові випробування

Коридори палацу, ще зранку сповнені тиші, тепер гули напруженням. У повітрі висів аромат паленого ладану — занадто густий, занадто різкий, наче хтось намагався прикрити ним щось інше, тривожніше — страх перед силою, яку ми тепер мали.

Я йшла поруч із Калденом, одягнена в стримане, але символічне світле вбрання з вишитими золотими рунами, що так контрастувало з його темним. 

Присутність Калдена поруч відчувалась майже фізичною опорою, міцно, мов броня за спиною. Але ми обидва знали: щойно двері до великої зали відчиняться — і ми знову на сцені, під світлом поглядів, де кожен рух — частина гри. І кожен наш крок — під наглядом.

Перед нами завмер один із посланців — молодий радник з блідим обличчям і очима, в яких змішались тривога й щось схоже на провину.

— Лицарю, Лорде, — вклонився. — Вас очікують у Залі Зоряного Суду. Скликана термінова нарада. Після вашої… вчорашньої заяви обговорення розгорілося ще до світанку.

Калден не здригнувся, лише кивнув коротко. Я зупинилась.

— Чому саме Зоряна зала? Це ж… для судів. Для допитів. 

Чудово. Я ж так мріяла повернутися туди — холод, підозрілі погляди, ці їхні обвинувачувальні промови... Ідеальне місце для героїні з новим титулом, яку все одно сприймають як злочинницю. Просто казка з повторенням. А я ще хвилювалася, що король ніяк не відреагував на мою втечу, а він виявляється затаїв образу і вирішив пізніше відігратися по повній.

— Саме так. — Радник опустив очі. — Хтось із радників подав запит… на перегляд легітимності вашого титулу. І... союзної обітниці.

— Іронічно. Спершу змушують прийняти титул, а потім запитують, чи мала я на це право, — пробурмотіла стиха.

Вишукано. Майже як театральна вистава, тільки без оплесків.

Поруч ледь помітно схилився Калден. Його рука злегка торкнулася моєї — як випадковість, але саме цього мені вистачило, щоб стримати спалах роздратування.

— Нас намагатимуться вивести з рівноваги, — сказав він мені так тихо, що лише я могла почути. — Ударити по найболючішому. Не піддавайся.

Я мовчки кивнула. Готова до викликів, що чекали за дверима. 

Зала Зоряного Суду зустріла нас холодом і настороженістю у поглядах присутніх.

Всередині — дванадцятеро членів радників короля, обличчя суворі й стримані, і Король — уже без маски учорашньої ввічливості. Його погляд ковзнув по нас, і щось у ньому було інше. Не лють. Обачність. І… очікування.

— Сеймарін з роду Сантрі, — мовив один із радників, худорлявий сивий чоловік із вузькими губами. — І Лорде Калдене. Вам обом надано слово. Проте, перш ніж ви говоритимете — дозвольте нам озвучити занепокоєння.

Ми встали в центрі, поруч.

— Учорашня публічна заява спричинила дипломатичні відлуння, — продовжив радник обвинувачувальним тоном. 

Ох, як неочікувано, а я гадала, що мене похвалять. Хоча сарказм мені зараз не допоможе. А радник все говорив, звинувачуючи мене у всіх бідах, і з кожним словом ставав все суворішим.

— Звістка вже рознеслась далеко за межі палацу. І землі Мейру — не єдині, кого стурбував союз із драконом претендентки на трон цих земель. З боку Храму хранителів полум'я Всематері надійшов лист… із попередженням. Із земель Ілмарону — мовчання, що гірше за відповідь. Ваші дії можуть втягнути нас у війну.

І ви б воліли віддати мене їм на поталу, щоб зберегти рівновагу? Ото вже подяка за всі мої заслуги... — подумала я, але вголос сказала інше:

— Ви боїтесь не нашого союзу. Ви боїтесь втратити контроль над силою, що вже не кориться. Але я не ваша маріонетка. Я вільна обирати свій шлях. Я не несу загрози Мейру. Бажаю тільки його благополуччя і процвітання. І зроблю для цього все від мене залежне. Але я й не зброя — якщо не змусите нею стати, — додала знизивши голос.

— Слова сміливі, — пролунало холодно. — Але чи підкріплені вони вірністю?

І тоді — на мить, лише на мить — Калден зробив крок уперед.

— Якщо доведеться, я зараз же залишу вашу залу разом із нею. Ми повернемося до земель Драконів. І вона більше не буде частиною цієї Ради й цих земель, вашим щитом і мечем. Але перш ніж ви примусите нас до такого кроку — подумайте, хто насправді виграє від цього.

Тиша. Гостра, мов перед бурею.

Король не відвів очей від Калдена. Йому не сподобалися виголошені слова й те що вони посіяли серед його радників. Цього йому не вдалося приховати.

Тиша затягнулася і тоді король повільно підвівся.

— Досить. — Його голос був спокійним, але глибоким, мов грім у далечині. — Ми зібралися, щоб обговорити, а не звинувачувати. На сьогодні засідання завершено. Вас почули. Лицарю Сеймарін і Лорде Калден — залиштеся.

Рада покинула залу неохоче. Але послухались.

Коли останні двері зачинились, король підійшов ближче. Став навпроти нас — не як монарх, а як гравець, який щойно втратив одну зі ставок.

— Вам щойно вдалося розколоти Раду навпіл. Вони завагалися. І це небезпечно. Це… або початок краху, або початок нового порядку.

— І що оберете ви? — спитала я.

Король уперше усміхнувся по-справжньому. Гірко.

— Я? Я оберу того, хто виграє. Як король, я мушу обрати найкраще для свого королівства. — Він пильно подивився на нас, додавши тихіше, — і тепер стежитиму за вами… уважніше, ніж будь-коли. Ви навіть не розумієте, що саме розворушили своєю гучною заявою.

Він повернувся до виходу.

— Підготуйтеся. За два дні до столиці прибудуть представники Ілмарону. Вони захочуть побачити вас першими. І якщо хоч хтось із них відчує слабкість… 

Він не договорив, залишивши тягучу недомовленість висіти у повітрі між нами. З цим вийшов із зали.

Ми залишили залу Зоряного Суду останніми, мовчки, не обмінявшись ані словом. Тільки коли увійшли до однієї з порожніх галерей, я нарешті заговорила:

— Храм Всематері, Ілмарон… Хто там ще образився цього разу? — зітхнула, потерши скроні. — Навіть не думала, що все набуде такого розголосу. Ми ж просто хотіли вберегтися від королівських інтриг — а вийшло, як завжди. То що з Ілмароном? Їхнє мовчання… варто сприймати як загрозу?