6 переговори з Асфером

Ранок у палаці друїдів був спокійним. Жодних несподіванок, жодного гомону слуг — лише м’яке світло, що ковзало мармуровими плитами підлоги, і тихий шелест вітру в гіллі дерев за вікном. Я прокинулась раніше за Калдена. Лежала, вдивляючись у високі стелі кімнати, розмірковуючи про сьогоднішню зустріч.

Схоже, Асфер не з тих, хто щиро вітає гостей. Навіть мене, попри попередні угоди, зустріли радше чемно, ніж привітно. Чи це все ж через нашу несподівану появу тут? Але я знала, чому ми прийшли. І що сьогодні маю домогтися від нього більше, ніж формальної люб’язності.

Калден ще спав, хоча, знаючи його, скоріше вдавав. Його тіло було розслаблене, але долоня лежала на кулоні з драгомітом. Цей камінь відкрив нову сторінку у пошуках відповідей. І зараз нам як ніколи потрібна допомога Асфера — або принаймні крихта його знань про руни, щоб впоратись з порталом. І можливо саме цей камінь може нам допомогти отримати від нього необхідні знання. Але як саме, я поки не знала.

Я обережно підвелась і почала одягатися. Коли застібала пояс, Калден ворухнувся й розплющив очі.

— Уже? — голос ще сонний, але в погляді вже пильність.

— Час іде. Асфер — не з тих, хто терпить запізнення. А я хочу мати хоча б кілька хвилин переваги до початку розмови.

— Він такий же небезпечний, як ти казала? — Калден підвівся, обережно, з тією самою витонченістю, яка завжди приховувала в ньому силу.

— Він хитрий. Сухий, мов коріння в скелі, і старий як саме знання та вміло це маскує. Мало що говорить прямо, але завжди чує більше, ніж здається. Він майстерніший, ніж нам хочеться вірити. Його важко перехитрити, але, сподіваюсь, можливо переконати. Адже він керується голосом розуму, а не почуттями.

— А я, значить, охоронець і стримуючий чинник? — з легкою іронією промовив Калден, підходячи до дзеркала і одягаючи сорочку. — Лорд з далеких земель у ролі тіні для рятівниці Андали. Навіть не знаю, як реагувати.

Я всміхнулась.

— Якщо будеш стояти тихо і дивитися суворо, ефект буде ідеальний. А якщо ще раз зітхнеш важко — вб’ємо наповал.

— Аміро...

Я озирнулася. Він був уже зібраний — стриманий, мовчазний, з тією внутрішньою гідністю, яка мене так приваблювала в ньому.

— Я знаю, що це твоя розмова. Але якщо він скаже щось, що може тобі зашкодити, — втручуся. І хай хоч усе довкола запалає, мені байдуже на дипломатію.

Я зітхнула, але усмішка зігріла моє обличчя.

— Не хвилюйся. Я їм потрібна. Він не наважиться мені нашкодити. Якщо все піде так, як я планую, ти й пальцем не поворухнеш. Але… дякую, що ти поруч. Навіть після моїх слів.

Він пішов зі мною, хоч я відштовхнула його, завдала нестерпного болю. Чи маю я право взагалі розраховувати на його підтримку? Почуваюся егоїсткою, безжальною. Але інакше не можу. Зараз на кону стоїть значно більше, ніж наші почуття.

— Завжди, — просто відповів він і поклав мені руку на плече.

Ми вийшли з кімнати разом. Попереду — Асфер, розмова про шторм і спроба витягти з друїда такі необхідні для нас знання рун. 

Зал Асфера був схожий на живе серце дерева — стіни, зіткані з гілля і каменю, пульсували ледь чутним диханням природи. Світло тут не падало зверху — воно ніби струменіло з повітря, м’яке й тепле, але не заспокійливе. Швидше — тривожне. Як тиша перед бурею.

Я ще не бувала тут раніше. Очевидно, це офіційна зала для зустрічей — створена не для зручності, а для враження. Щоб кожен, хто сюди ступає відчув власну нікчемність в порівнянні з цією величчю.

(Зала для зустрічей в палаці друїдів)

Асфер сидів на підвищенні, яке не виглядало троном, але точно позначало владу. Високий, худорлявий, зі світлою шкірою та очима, що світилися мудрістю. У його погляді не було ворожості, лише пильна, глибока увага. Коли заговорив — голос його був рівний і глибокий, мов відлуння в старому лісі.

— Леді Аміро, я хотів би поговорити з вами наодинці, — мовив Асфер, пильно поглянувши на Калдена.

Калден миттєво напружився, готовий був заперечити, але я стримала його одним поглядом і сама відповіла:

— Це Лорд Калден, — спокійно сказала я, — мій довірений супутник і захисник у цій подорожі. Він залишиться зі мною.

Це моя битва. Калден тут не для переговорів, але він моя опора.

Асфер помітно спохмурнів, хоч і не дав цьому проявитися у виразі обличчя. Йому це не сподобалося, та він більше не наполягав.

— Чим зобов’язаний такому несподіваному візиту, леді Аміро? — запитав нарешті, стримано, але з настороженістю в голосі.

— Я прибула захистити землі Андали від шторму, — відповіла я, рівно, не відводячи погляду. — За цей час уже вдалося з’ясувати причину його викривлення. І я тут, аби остаточно зупинити те, що наближається.

Асфер не відповів одразу. Лише дивився — довше, ніж було зручно, важко, майже як дотик. Потім промовив:

— Мета благородна. Але все ж... дозволь спитати: як тобі вдалося дістатися мого палацу? Ці землі закриті для всіх, хто не є друїдом.

Калден нарешті рушив на крок ближче, його присутність відчулася майже як попередження. Він сприйняв слова Асфера прямою погрозою мені.

Я відчувала напругу, що зростала в повітрі, але знала, що зобов'язана встояти. Тому стримала внутрішнє хвилювання. Тепер мені належало діяти впевнено — як тій, що тримає відповідь, а не просить дозволу.

Ледь всміхнувшись, самими кутиками вуст, спокійно відповіла:

— В пророцтві елементалів сказано: дитя всіх народів матиме уміння, досі не знані нікому. — Я зробила коротку паузу, дозволяючи словам опуститись, як камінь у воду. — То чи доречні ці питання? Чи вже не маєте потреби в моїй допомозі?

На мить обличчя Асфера затьмарилось. Ледь помітно, але досить, щоб я побачила: слова влучили. Я нагадала йому, з ким він говорить. Я вже не та розгублена дівчина з втраченою пам'яттю, якою йшла від нього. А та хто чітко усвідомлює свою силу та можливості. І маю намір їх використати.