26 Ілларіон

Минуло кілька хвилин, і двері нарешті прочинилися. На порозі з’явився Лорд Ілларіон.

Він увійшов до моїх покоїв із такою легкістю, ніби був тут господарем. Жодного стуку, жодного попередження.

Я вийшла з-за колони, старанно приховуючи ніж у корсет сукні за спиною.

— Лорде Ілларіон, — холодно промовила я, — чим зобов'язана такому... несподіваному візиту?

Він на мить здригнувся застигнутий зненацька, але швидко повернув собі самовпевнений вигляд.

— Вирішив скрасити самотність чарівної леді бесідою, — лагідно всміхнувся. — Калден повернеться нескоро, а залишати вас нудьгувати — було б нечемно.

Неспокій закрутився в мені тугою спіраллю. Я відчувала якийсь підступ. Краще триматись подалі від цього блідого ящура.

— Дякую за турботу, але я змушена відмовитись.

— Ох, як шкода, — сумно зітхнув Ілларіон, — можу я хоча б дізнатись причину відмови.

Я ледь стримала роздратування. Як би йому пояснити, що моє небажання спілкуватись має дуже вагомі підстави? Не скажу ж йому: "ти небезпечний тип, з яким я не маю жодного бажання зв'язуватися". Може зіслатись на погане самопочуття? Але я ж сама цілитель, звучатиме зовсім безглуздо. Щось збрехати? Ризиковано.

— Після всіх подій вчорашнього дня я воліла б спокійно перепочити за книгою, — відповіла я, вдавши легку втому. — Так буде краще для мого самопочуття.

Зобразила з себе тендітну та слабку. Хоча мене тут й так вважають такою, «я ж не дракон». То ж цілком правдоподібно вийшло.

— О, то я тільки наполягатиму на прогулянці, — наполіг Ілларіон, лагідно посміхаючись. — Нічого не допомагає так добре, як свіже повітря.

Прокляття, він зовсім не планує здаватись. А в мене не залишилось причин для відмови.

— Якщо так наполягаєте, — вичавила з себе милу посмішку.

— Звісно наполягаю, — приторно мило посміхнувся мені у відповідь.

Як же він мене дратує. Навіть самою своєю ідеально красивою зовнішністю. Він ніби застигла льодяна статуя і цей його вдавано ввічливий тон...

Та мені довелось прийняти пропозицію.

Ми неквапом прогулювалися алеями поблизу замку. Ілларіон розповідав щось незначне про місцеву флору й фауну, а я весь час трималась напоготові. Нарешті не витримала:

— Лорде Ілларіон, навіщо ви це все влаштували?

— Що саме? — запитав він, удаючи щире здивування.

— Якщо не маєте справжньої причин, то завершимо прогулянку. Я повертаюсь до покоїв, — сказала я твердо, різко зупинившись.

Я розвернулась, але він несподівано схопив мене за руку. Міцно стиснув, та в ту ж мить відпустив, повертаючи собі маску ввічливості.

— Не варто так швидко переривати чудову прогулянку, леді Аміро, — промовив м'яко. — Я й справді хотів поговорити наодинці. Пропоную перейти до альтанки.

Відчуття тривоги стискало груди, проте я погодилася, розуміючи, що простий відхід зараз може лише погіршити ситуацію.

Ми зайняли місця в невеликій кам’яній альтанці, укритій густими виноградними лозами. Але щойно я присіла, як раптово відчула дивну слабкість — не фізичну, радше інтуїтивну тривогу. Ніби повітря навколо стало важчим.

Перевірила зв'язок із магічним внутрішнім джерелом, з Торденом. Магія легко відгукувалась. Начебто все добре.

— То про що ви хотіли поговорити? — запитала, намагаючись залишатись спокійною.

Хочу якомога швидше з цим покінчити і нарешті піти звідси.

Ілларіон поглянув на мене хижо, його посмішка втратила всю ввічливість.

— Ммм, яка нетерпляча, — промуркотів Ілларіон.

Його постава змінилась — тепер він випромінював владу й небезпеку. Я напружено стежила за кожним його рухом.

Він нахилився занадто близько, втягаючи повітря поряд зі мною.

— Який запаморочливий аромат магічної енергії... — прошепотів він майже із захватом, — він й досі зводить мене з розуму.

— Ви забуваєтесь, — обурилась йому, чим тільки викликала криву посмішку.

— Облиш вже ці формальності, крихітко. Тут нас ніхто не чує, — недбало кинув.

— Чому ніхто? — запитала я, насторожено примружившись.

— Я хотів спокійно поговорити і щоб нам ніхто не зміг завадити, — мовив він обвівши мене жадібним поглядом. 

Я нервово смикнулась. Що робити, як реагувати? Спробувати втекти, вилучивши слушний момент чи підіграти, зачекати й дізнатись про його наміри?

— О, і можеш навіть не намагатись застосувати тут магію. Я використав спеціальні блокувальні артефакти. То ж раджу поводитись зразково.

Серце закалатало шалено в грудях, спиною бробіг холод та я намагалась не видати власного страху й зберегти незворушність.

— Мою магію не можуть стримати жодні артефакти, — впевнено мовила дивлячись в очі з викликом, — то ж також раджу поводитись зразково.

— Я знаю про твої особливості обходити більшість таких артефактів, — криво усміхнувся. —  То ж для бар'єру обрав ще й особливі печаті, що блокують не саму магію, а можливість застосовувати заклинання. 

Холодний піт зволожив спину, але я не здавалась. Продовжила вдавати впевненість.

— Можу перевірити їх на ефективність, — відповіла з викликом.

Ілларіон розсміявся почувши мою відповідь — голосно, нахабно.

— Яка смілива крихітка. Тепер я розумію, що зачарувало мого брата. — Він нахилився ще ближче, тінь посмішки грала на його губах. — Та не забувай: перед тобою дракон. Я чую, як б’ється твоє серденько. Відчуваю твій страх. І він такий... солодкий. Ти усвідомлюєш мою значну перевагу над собою, хоч і намагаєшся здаватись незворушною.

Мене стало злити почуте. І лють почала витісняти страх. Я випрямилась випромінюючи рішучість. Пальці вже стало знайомо поколювати від магії.

Ілларіон виставив руки у мирному жесті:

— Легше, крихітко. Ти своїм гнівним поглядом дірку в мені пропалиш. Я ж сказав спочатку, що зараз бажаю тільки поговорити. — Він знову втягнув повітря, — Тепер твоя магія пахне ще спокусливіше. 

Ілларіон зітхнув прикриваючи повіки, облизнув губи. Вгамувавшись заговорив серйозно поглянувши на мене. Куди й дівся його зухвалий тон: