24 правда від Калдена

Калден мовчки провів мене до покоїв. Двері за нашими спинами м'яко зачинилися, залишивши нас наодинці. В кімнаті панувала тиша, порушувана лише моїм важким диханням.

— Тут ти зможеш перепочити. Маєш втомлений вигляд, — його голос був лагідним, але мене це лише більше дратувало.

— Це зовсім не те, що мені зараз потрібно, — відповіла я різко, не приховуючи роздратування. — Скільки ще сюрпризів на мене чекає?! Може, ти нарешті поясниш, що відбувається?!

— Саме тому ми й вирушили в цю подорож, — спокійно сказав Калден.

Цей його незворушний спокій — мов лід, що обпалює мої нерви. Я зупинилася посеред кімнати, зціпивши кулаки. Полум’я, зелене й пульсуюче, обвило мої руки.

— Демон тебе забери! Калдене! Я розлючена до межі! — вигукнула, — Коли ти збирався розповісти мені про той малюнок на плечі?! Що це взагалі означає?! І чому я повинна дізнаватись усе, коли вже стою по горло в цих драконячих інтригах?!

— Я нічого не приховував, — стиха мовив, — я ж говорив, що ти моя істинна і я нарешті зміг це усвідомити і прийняти тебе. А знак... він з'явився лиш як підтвердження цього.

— Але ти дещо спростив. А я мала що, інстинктивно все зрозуміти? І поясни врешті, що то за знак, що за підтвердження? — задавши це питання на мить змовкла.

Пригадала, що так і не оглянула себе. Я швидко почала звільняти від одягу своє власне плече. Нічого немає. Може на іншому, оголила і його. Нічого немає. Видихнула з полегшенням.

— Вирішила мене спокусити, щоб отримати відповіді? — пролунав поруч його голос, наповнений іронією.

— Прокляття! — вилаялася я, обернувшись спиною й нашвидкуруч одягаючись.

Моя сорочка все ще була на мені, але відчуття незручності розпирало зсередини.

— Може, ти вже вгамуєшся і приборкаєш свою магію? — додав Калден, спостерігаючи за мною.

— Знаєш, саме зараз я не маю такого бажання. Єдине що я хочу — це підсмажити твій лускатий зад, — роздратовано відповіла нарешті впоравшись з одягом.

— Стільки кровожерливості в такій тендітній дівчині... Невже я настільки дратівливий? — він криво всміхнувся.

— Калдене, досить! Може, хоч зараз ти все мені поясниш?! — знову вибухнула я. Мої пальці палали, полум’я стало ще яскравішим.

Він нахилився до мене і раптом поцілував. Я завмерла на мить — потім стиснула зуби й вкусила його за губу. Різко відштовхнула.

— Що ти собі дозволяєш?!

— Не втримався... — сказав він, торкаючись пальцями пораненої губи. — Ти така прекрасна, коли сердита. Це небезпечно чарівно.

— Ти…! — я ледве втримувалась, щоб знову не спалахнути магією, але вчасно помітила опіки на його шкірі. Моє полум’я...

Я негайно погасила енергію, підійшла ближче й торкнулась його рани, впускаючи цілющу магію.

— Навіщо ти так чиниш?.. — стиха промовила відвівши свій погляд від його очей. 

— Я готовий витерпіти набагато більше заради тебе...

Його голос був спокійним, як нічне небо після бурі. Він м’яко підняв моє підборіддя, змусивши подивитися йому в очі.

— Тобі стало легше? Заспокоїлась? — несподівано запитав у мене.

— Ти навмисно?!

— Тобі було необхідно випустити пару, — просто знизав плечима, — інакше б у нас не вийшло нормально поговорити.

— Не смій більше так бездумно наражати себе! Ти міг серйозно постраждати, — суворо мовила до нього відступивши на крок, — в такому стані мені важко втримувати магію під контролем.

— Я все ж таки дракон і мене не так просто вбити. Та тішить, що ти хвилюєшся за мене, — мовив з посмішкою, намагаючись розрядити напругу. — Я все ж тобі не байдужий, хоч ти так старанно це приховуєш.

Я лише закотила очі, не знаючи — злитися далі чи просто здатись. Важко зітхнула:

— Ну ж бо, починай. Я повинна знати, у що втрапила цього разу. Здається, король назвав це "Печаткою Істинної пари". Що це означає?

— "У що втрапила"... Ти так це сприймаєш? — сумно всміхнувся Калден. — Чому ти нікого не підпускаєш до себе?

Я відвела погляд. Але вирішила більше не тікати від цієї розмови.

— Я не хочу болю... — прошепотіла, майже не чуючи власного голосу. — Якщо не прив’язуєшся, то й не болить, коли тебе залишають. Або коли хтось просто грається з тобою чи твоїми почуттями...

Я доторкнулась до зап’ястка, де раніше носила браслет, подарований Дарілеєм. Давно вже про нього не згадувала. Чи він ще пам’ятає мене? 

Я здригнулась, коли відчула міцні обійми Калдена. Заглибившись у спогади, не помітила, як він підійшов.

Ми постояли так хвилину. Було тепло й затишно, ніби я знайшла прихисток від усього світу. Але я швидко відсторонилась. Я не маю давати Калдену жодного приводу думати, що приймаю його. 

Та й я там, у його обіймах почувалась безпечно. Занадто безпечно. Мені це більше не потрібно. Як я вже сказала, більше не хочу болю.

— Досить драми, — холодно мовила, відступаючи на крок. — Найбільше терпіти не можу, коли мене жаліють. Я не потребую жалості. І з усім впораюся сама. То що там з печаткою — розповідай нарешті.

Калден сумно зітхнув. В його очах промайнула тінь болю, але він не став сперечатись.

— Я вже казав тобі: дракони обирають істинну пару лише раз — і на все життя. Коли це стається, у нас починає проявляєтися Печатка Істинного. Вона повністю формується після проведення церемонії поєднання.

Я насупилась, обмірковуючи почуте.

— Все одно не розумію. Чому саме я? Я ж не дракон, — здивовано глянула на нього.

— Це вище нашого розуміння, — м’яко усміхнувся Калден. — Хоч ти й не дракон, але ти — моя істинна. І я не можу цьому опиратись.

— Але ж я не обирала тебе! — вибухнула я. — Мене вже втомило, що хтось постійно вирішує мою долю і диктує що я повинна робити. То я — рятівниця Андали, то — надія для земель драконів, а тепер ще й твоя істинна! Досить! Я сама творю своє життя і не збираюся коритися жодним "вищим силам"!

Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись. Зі слів Калдена, він і сам не мав вибору. Але, на відміну від мене, ще й не міг опиратися.