23 звинувачення

Я втомлено побрела з печери за Калденом, намагаючись осмислити все, що щойно сталося.

— Сподіваю, ця виявлена моя особливість не змусить тебе припинити дослідження портальної арки? — обережно уточнила я.

— Ні, арка й досі залишається одним з ймовірних варіантів. Те, що драгоміт засяяв ще нічого не означає. А лиш дає нам ще одну надію, — не приховуючи своїх намірів відповів мені, — ми навіть не знаємо чи спрацює твоя магія. Питань ще дуже багато... Поки залишимо це у таємниці, доки не з'ясуємо більше.

Я видихнула з полегшенням. Добре, що він продовжить роботу. Мати такого як Калден в союзниках зовсім не завадить. 

— Та в будь-якому разі я все одно б цього не полишив. Адже там — твій дім. І я захищатиму все що тобі дороге, — твердо додав.

— Дякую, — стиха промовила.

— Тобі не потрібно дякувати за такі речі...

— Який неочікуваний сюрприз, Калдене, — несподівано почула я попереду.

Цей чоловічий голос видався мені віддалено знайомим. Визирнувши з-за плеча Калдена, я змогла розгледіти власника. І це мене зовсім не порадувало... Ілларіон Аваланч.

Я відразу насторожилась. Остання наша зустріч залишила вельми неприємні спогади.

— Що ти тут робиш? — похмуро запитав Калден.

— Це я б хотів у тебе запитати,— лукаво посміхнувшись мовив Ілларіон. — Ти привів на наші землі чужинку та ще й показав серце земель драконів? Я розумію, що вона особиста твоя іграшка, але навіть це не дає тобі права робити подібне.

— Це тебе не стосується, — пролунав ледь стриманий гнів у голосі Калдена.

— Ох, любий братику, стосується. Ще й як. Ти навіть не уявляєш яку послугу мені зробив цим вчинком, — з неприхованим задоволенням мовив Ілларіон, — ти позбавив мене стількох клопотів. Тепер мені навіть не потрібно вигадувати, як усунути тебе з дороги. Ти зробив вже все за мене...

Та що тут відбувається?! Про що говорить цей блідий ящур Ілларіон? 

Неочікувано Ілларіон видав гортанний рик, який змусив мене прикрити вуха. Калден залишився незворушним. Ілларіон же схрестив руки на грудях і дивився на нас з переможною посмішкою.

Я спантеличено переводила погляд. Не могла нічого зрозуміти. От тільки в душі зародилось недобре передчуття.

За кілька миттєвостей почула, як до нас наближається кілька драконів. Я вже добре вивчила свист їх крил у польоті.

Приземлившись неподалік вони обернулись в людську подобу та наблизились до нас. 

— Арештуйте лорда Калдена й негайно відведіть до короля. А її — стратьте, — холодно наказав Ілларіон.

Вартові спохмурніли, але не поспішали виконувати наказ. Ілларіон помітно розлютився.

— Лорд Калден привів чужинку на наші землі! І мусить понести за це відповідальність! — роздратовано вигукнув.

Калден же загрозливо поглянув на присутніх. Які не наважувались наблизитись до нас.

— Жоден не посміє торкнутись її, — прогарчав він люто поглянувши на Ілларіона, — я відправлюсь до короля і нехай він вирішує мою долю. Ти ж на це не маєш жодного права.

Якого демона відбувається?! Чому мене хочуть знову вбити і навіть не з'ясовуючи нічого, прямо тут?! І за що? За те, що Калден сам мене сюди привів?

Я насупилась слухаючи похмурі слова і готова була до будь яких дій з їх боку. Не збиралась покірно приймати смерть.

Мої пальці стало знайомо поколювати від накопиченої магічної сили. Можливо мені підпалити цього льодяного гада? Я ще за минулий раз з ним не розрахувалась, а він вже знову напрошується.

— Аміро, заспокойся, — стиха мовив до мене Калден, — не варто.

— Давно вже було потрібно навчити свою іграшку манер, а то щось вона в тебе зовсім непокірна. Нехай знає своє місце, — зловтішно додав Ілларіон.

Я міцно стиснула кулаки намагаючись втримати магію при собі. Ще трохи і вона вирветься з під контролю, але так лиш погіршу ситуацію. Та як же хотілось шкваркнути цю зарозумілу його пику. А я лиш могла люто сверлити його поглядом. Де й ділась його колишня ввічливість. На балу він поводився геть інакше. Принаймні спочатку.

— Не самій так з нею розмовляти, — з погрозою мовив Калден.

Він взяв мене за руку і пройшов уперед. Нам не стали заважати.

— Ми вирушаємо до замку, можете нас супроводжувати, — кинув недбало з-за плеча.

Скільки ж в мене роїлось питань... Та я вирішила поки їх не ставити при посторонніх.

Калден швидко обернувся драконом. 

— «Зараз я візьму тебе в лапу. Так потрібно, поки що». — пролунав його голос у моїй свідомості.

— «Гадаю це не прохання і вибору я не маю. Чудово. Продовжуй у тому ж дусі, я вже звикаю», — подумки кинула я з іронією.

— «Не ускладнюй. Зараз не до жартів», — почула у відповідь.

Повагавшись вирішила запитати:

— «Вони ж нас не чують, не читають моїх думок? Можеш пояснити що відбувається?»

— «Не можу бути в цьому певен. Поки зберігай мовчання і довірся мені».

Я лиш стиснула губи в тонку лінію. Як же мені це все не подобається.

Кілька митей і ми дістались величного замку. Та зараз мені було зовсім не до милування його красою. Я не до кінця розуміла ситуацію і така невизначеність мене дратувала.

Ми пройшли до тронної зали. Калден обернувшись не випускав моєї долоні зі своєї руки. Я відчувала його хвилювання і мовчазну підтримку.

Невдовзі в залі з'явився король і зайняв трон. Його погляд був суворий, а коли він побачив мене — в ньому майнула відраза.

Як мило. Я теж не прониклась симпатією до нього. Наші почуття взаємні. 

— Що тут відбувається? — пролунав його грізний голос.

— Батьку, — звернувся до короля Ілларіон вклонившись, — пробач, що потурбували тебе та Калден перейшов всі межі дозволеного! Його вчинок не можна лишати безкарним.

— Що саме він вчинив? — уточнив король.

— Він привів на наші землі чужинку та ще й показав серце земель драконів — драгоміт! Вона була у священних підземеллях.

— Що?! — вигукнув король,— Як ти посмів?! Що ти скажеш на своє виправдання?

— Я не маю причин виправдовуватись,— серйозно мовив Калден.