17 Свято Родючості

Настав день Свята Родючості. Калден знову зник у справах, а служниці взялися готувати мене до прийому. Я раділа, адже нарешті мала побачити місто. Очікувалося, що гуляння буде пишним і яскравим.​

З розмов прислуги я дізналася, що все місто магічно прикрашають, влаштовуючи святкування на площах, вулицях і майданчиках. Це варто побачити на власні очі, адже жодні описи не передадуть усієї краси та величі дійства.​

Я відчула піднесення, навіть страх від замаху на мене притупився. Я піддалася загальній веселій атмосфері.​

Сукню для мене знову обрав Калден. Вона сіла ідеально. 

Відкриті плечі, тугий корсет, що робив талію ще тоншою та підкреслював груди, роблячи їх більш привабливими, і вільна тканина, що хвилями спадала донизу. Сукня була виконана в жовтих та мідних кольорах із золотою вишивкою. Мені пояснили, що на це свято обирають саме такі кольори як символ та данину Всематері, на честь якої й відбувалося святкування. 

Це вбрання мені дуже личило. Я покрутилася перед дзеркалом — неймовірно гарна сукня, у Калдена відмінний смак.​

Коли образ був завершений, мене нарешті залишили наодинці. 

Я взялася за підготовку: невелику сумку, яку можна було приховати під одягом, перетворила на магічну, схожу з моєю. Наклала просторове заклинання.

Одягнула амулет із сартенітом, але через виріз сукні його не вдавалося приховати. Тому використала декілька заклинань, щоб змінити його вигляд та замаскувати магічну силу. 

З останнім довелося довго повозитися — це виявилося не так легко, як я сподівалася, але начебто вдалося. Я поглянула в дзеркало: тепер на мені красувалася витончена підвіска на тонкому золотому ланцюжку.​ В ній важко вгадати мій сімейний герб та й сартеніт став янтарного кольору із золотистими вкрапленнями.

Потім я взялася зменшувати сферу з енергією шторму та маскувати її під перстень. За цим заняттям мене застав Калден.​

— Що ти робиш? — пролунало в мене за спиною.

Я навіть підскочила на місці та ледь не випустила готову прикрасу.​

— Готуюся до святкування, — відповіла якомога спокійніше.

Калден примружився, дивлячись на мене, його зіниці розширилися. Мені стало ніяково від такого пильного погляду, на щоках заграв легкий рум’янець.​

Калден нахилився до мене та прошепотів на вухо:​

— Маєш спокусливий вигляд, — його гарячий подих лоскотав шкіру, тілом прокотилася хвиля мурашок, — та навіть це не відверне увагу від магічного артефакту, який ти так старанно намагалася приховати під виглядом звичайної прикраси. На прийомі заборонена зброя та магія в будь-якому вигляді.

Я не відразу отямилася та лише згодом зрозуміла, що він сказав. Отже, медальйон із сартенітом він не відчув. Перевела погляд на свій перстень та промовила над ним заклинання.​

— Целаре секретівенес, — зачекала доки спрацює й передала перстень Калдену. — А якщо так?

Калден взяв його в мене з рук, покрутив і повернув мені.​

— Хм, навіть я ледве вловлюю тепер магію. А дракони дуже чутливі до неї. Звичайні маги її точно не визначать. Але краще не ризикувати — залиш це в маєтку.

— Не маю бажання з’являтися беззахисною на прийом.

— Зі мною ти у цілковитій безпеці.

Він підійшов занадто близько, що мені довелося закинути голову, щоб дивитися йому в очі. Легка грайлива усмішка на його обличчі, він заправив пасмо волосся мені за вухо. Я поглянула на його спокусливі вуста. Закортіло відчути їхній смак. Та я намагалася тримати себе в руках.​

— Та й тебе не назвеш беззахисною, навіть без зброї та артефактів, — продовжив Калден.

— Якщо з тобою безпечно і мені артефакти не знадобляться, то чого ти хвилюєшся? Для інших це лише прикраси, як ти сказав, — використала я його ж слова проти нього. — Чи ти хвилюєшся, що не зможеш мене захистити і я ними таки скористаюся?

— Граєшся з вогнем, — Калден продовжив нависати наді мною.

Я теж не збиралася здаватися, хоч це коштувало великих зусиль. Його близькість хвилювала мене. Зрештою Калден поступився, провів рукою по своєму бездоганному волоссю. Який привабливий жест...​

— Гаразд, можеш їх залишити. Якщо ти готова, ходімо. Нам не можна запізнюватися.

Магія моменту, що тільки-но була між нами, розчинилася.​

Я вдягла перстень і ще раз уважно оглянула себе в дзеркалі. Надворі нас уже чекала розкішна карета.

Щойно ми виїхали з подвір’я, мене огорнув передсвятковий гамір. З усіх боків лунала музика, вулицями прогулювались веселі компанії містян. І хоча день лише починав хилитися до вечора, святкова атмосфера була в розпалі.

Як і розповідала прислуга, все місто майоріло барвами. Будинки були прикрашені стрічками, паперовими ліхтарями, що пливли в повітрі.

Я визирала з вікна карети, зачарована цим видовищем. Хотілося вибратись, пройтися жвавими вуличками, приєднатися до танців і веселощів.

Калден спостерігав за мною, ледь усміхаючись.

— Подобається? — запитав він.

— Так, усе таке яскраве, і настрій настільки заразливий, що передається навіть сюди, до карети.

— Найцікавіше ще попереду. Коли стемніє, місто спалахне магічними вогнями. Ти наче вперше бачиш подібне святкування?

— Атож, уперше. Я ж нічого не пам’ятаю до замаху на своє життя...

Я прикусила губу і кинула на нього погляд. Сказала зайве. Прокляття. Чому було не сказати що просто вперше бачу святкування в столиці? Але слова вже злетіли з вуст, і повернути їх було неможливо. 

Калден нахмурився й потер пальцями перенісся.

— Ми маємо трохи часу, поки доїдемо до палацу. Використай його з користю. Розкажи мені все. Годі таємниць. Від цього може залежати твоє життя, — промовив з натиском.

Його погляд був похмурим і пронизливим. Я зібралася з думками, зітхнула, мов перед стрибком у безодню.

— Складно щось розповісти, коли спогадів майже немає. Рани, завдані закляттям, були дуже серйозними. Я вижила дивом, та втратила всі спогади — хто я, звідки... Моє минуле стерлося. Я лише мала знання заклинаннь, та тіло пригадувало відточені бойові навички. Прийшла до тями в священному лісі ельфів в Андалі. Місцеві друїди намагалися мене зцілити, але не вдалося. Я змогла згадати тільки, що мій дім — за океаном.