16 прийом у домі лорда

До прийому мене почали готувати за кілька годин. Після купелі натерли ароматними маслами й допомогли одягнути сукню, яку надіслав Калден. 

І навіщо я взагалі брала власний одяг, якщо він усе вирішує за мене? 

Волосся зібрали у високу зачіску, відкривши шию.

Сьогодні я не сперечалася й покірно дозволила слугам робити свою справу. Це офіційний прийом, і я маю грати роль тендітної, беззахисної леді. Доведеться тримати себе в руках і слухатися Калдена. Я вже хочу, щоб цей вечір закінчився, хоча він навіть не почався.

Я спустилася трохи раніше, ніж потрібно. Гості ось-ось почнуть прибувати, і я повинна бути поряд із Калденом, як його супутниця. 

Він чекав унизу, віддаючи останні розпорядження. Виглядав бездоганно: чорний костюм із золотими вставками ідеально сидів на ньому, волосся зібране у низький хвіст. У кожному його русі відчувалася сила й влада.

Коли він побачив мене, уважно оглянув, ніби переконуючись, що я не влаштую сюрпризів, і схвально кивнув.

Я мовчки чекала. Нарешті він підійшов і нахилився ближче, щоб пошепки сказати:

— Ти маєш чарівний вигляд. Сукня тобі пасує. Варто частіше так одягатися.

Я хмикнула. Навряд чи щось у цьому світі змусить мене носити сукні добровільно, але його комплімент був приємним.

— Якщо колись відпаде необхідність бути напоготові й боротися за власне життя, я обов’язково подумаю над твоєю пропозицією. А поки що краще скажи, що мені слід знати й як поводитися?

— Поводься, як зазвичай. Не приховуй, хто ти. Це головне. Мені потрібно, щоб вони зрозуміли, що ти жива, й почали діяти. Я маю з’ясувати їхні мотиви.

— Гаразд, так навіть простіше.

Гості почали прибувати. Я хвилювалася: хтось із них хоче мене вбити, а мені доведеться їм посміхатися й удавати, що все гаразд. Добре, що Калден поруч. Він мене часто дратує, але в критичний момент, сподіваюся, прийде на допомогу. Принаймні поки що я йому потрібна живою, щоб розгадати загадку з порталом.

Зали швидко наповнилися жвавими бесідами та сміхом. Грала ненав’язлива музика, слуги снували між гостями, пропонуючи закуски й напої. Чоловіки збиралися в невеликі групи, обговорюючи справи, а жінки зайняли диванчики, пліткуючи між собою.

Калден тримав мене за талію, впевнено притискаючи до себе. Ми переміщалися від однієї групи до іншої: він представляв мене, перекидався кількома ввічливими фразами, я мило посміхалася — і ми рухалися далі. Здавалося, це тривало цілу вічність.

Згодом Калден залишив мене в компанії дам, а сам відійшов для важливих розмов.

Я нудьгувала на диванчику, майже не слухаючи, про що вони базікають. Старанно зображала привітну посмішку та інколи кидала коротку фразу для підтримки розмови.

До мене підсіла дама у пишній червоній сукні.

— Вітаю, я леді Омелія з роду Олрідж. Нас уже представляли, але навряд чи ви мене запам’ятали — сьогодні стільки гостей...

— Сеймарін з роду Сантрі, підкорювачів блискавки, — представилася я у відповідь.

— Так-так... — Вона навіть не намагалася запам’ятати моє ім’я. — Бачу, ви теж нудьгуєте. Терпіти не можу такі заходи, але мушу відвідувати їх через статус чоловіка. — Вона зробила вигляд, що важко зітхає.

— Перепрошую, а хто ваш чоловік? — Я знайомилася сьогодні з такою кількістю людей, що запам’ятати всіх було нереально.

Очевидно, це питання вона й чекала. Випрямилася, гордо підняла підборіддя й відповіла:

— Мій чоловік — перший радник правителя Мейри, Тонган з благородного роду Олрідж, володар вогняного смерчу.

Омелія почала довго й нудно скаржитися на своє важке життя: як складно підтримувати статус, супроводжувати чоловіка, слідкувати за модою й витримувати всі тяготи його посади. За її словами, лише завдяки їй він отримав своє високе положення, але абсолютно цього не цінує.

Це тривало вже понад пів години. Я відчайдушно шукала спосіб втекти.

І тут мене врятував незнайомець.

Високий, статний, із блакитними очима й білим волоссям, що спадало на плечі. Його зіниці були видовжені.

Він теж дракон?

Загадковий мій рятівник запропонував потанцювати. Я без вагань погодилася — аби тільки втекти подалі звідси.

— Я помітив, що вам украй необхідна допомога, тож не міг залишити таку прекрасну леді у біді, — він посміхнувся мені.

— Я вдячна вам за порятунок. Чи можу дізнатися ім’я свого рятівника? — підтримала я його гру.

— Лорд Ілларіон Аваланч, правитель драконів льоду.

— Сеймарін, з роду Сантрі, підкорювачів блискавки.

— О, то ви леді-маг?

Я мило посміхнулася, але не стала уточнювати. Ілларіон… Десь я вже чула це ім’я, тільки б згадати де. Сьогодні мені його не представляли — я запам’ятала б дракона з такою яскравою зовнішністю. Він був повною протилежністю Калдена. Навіть його одяг — світлі блакитні та білі кольори, розшиті сріблом. Калден завжди носив темні, майже чорні відтінки.

На мене почала тиснути аура дракона. Я нахмурилася. Це відчуття було іншим, ніж вплив Калдена, але мене так само намагалися підкорити. Поглянула на Ілларіона — він продовжував посміхатися. Я ще більше насупилася.

— Негайно припиніть це! — заявила я вимогливо й спробувала відсторонитися, але дракон був непорушний, немов скеля. Він лише міцніше притиснув мене до себе й продовжив кружляти в танці.

— Як цікаво… — протягнув він. — У тебе сильна магія, що не піддається моєму впливу. 

Іларіон нахилився до мене занадто близько й втягнув повітря біля моєї шиї.

— Який запаморочливий аромат магічної енергії... — з придихом вимовив він оксамитовим голосом.

Я знову спробувала звільнитися та нічого не вийшло. Паніка починала накривати мене, а його тиск лише посилювався. У мене не було при собі сфери з енергією шторму. Ще трохи, і мій захист впаде.

Раптом я відчула на талії сильні руки. Мене різко висмикнули від Ілларіона й притиснули до чоловічих грудей. Я оглянулася. Це був Калден — розлючений, з очима, повними ненависті. Його погляд був спрямований на Ілларіона. Тиск аури зник, і мені стало легше дихати.