13 змієвик (скельник)

Вийшовши на одну з галявин, ми несподівано натрапили на величезного ящура — змієвика. Усередині все похололо. Він був значно більшим за того, що я зустрічала на шляху до земель друїдів в Андалі.

Прокляття, та що ж нам так не щастить? Щойно ледь вдалося вибратися живими з смертельної пастки і відразу ж вляпатися в чергову халепу.

Змієвик зашипів, випростався на повний зріст і загрозливо роззявив пащу, виблискуючи гострими, як кинджали, зубами. Його гребінь спалахнув багряним полум’ям. Домінантний самець — ми у великій халепі. 

Я ще не встигла повністю відновити сили після печери, але вибору не було. Відступити — означало стати його вечерею. 

Я зробила те, що спрацювало минулого разу, хоч і не була певна, що цього разу мені так пощастить. Цей ящур був більшим. І агресивнішим.

Я проказала заклинання крил, широко їх розправила й викликала вогонь на долонях. Розпалила його на всю силу, яку змогла зібрати.

Та змієвика це не вразило. Навпаки, він приготувався до атаки.

Краєм ока я помітила червоний спалах позаду, а потім почулося грізне гарчання.

Наді мною нависла величезна луската голова чорного дракона. Він поставив передні лапи по обидва боки від мене, неначе прикриваючи. Потім грізно загарчав на змієвика й випустив стовп полум’я з пащі. 

Я погасила свій вогонь і заворожено спостерігала. Яке ж величне та прекрасне створіння! Скільки сили та могутності! Хоча... Це ж Калден. Той самий Калден, якого я на дух не переношу. Проте його драконяча іпостась... Вона мене зачаровувала.

Змієвик загрозливо зашипів, ухилився від подиху дракона й відскочив убік. Прийняв бойову стійку, готуючись до наступного кроку. Він явно не збирався здаватися, хоч і поступався розмірами.

Я лишилася стояти під драконом, не знаючи, що робити. Відійду — можу спровокувати змієвика. Але й заважати Калдену боротися теж не хотілося.

Дракон знову рикнув і вилив на супротивника потужний потік полум’я. Змієвик спробував ухилитися, його хвіст вихором розсік повітря намагаючись завдати удару у відповідь, та було пізно. Полум’я охопило його бік. Він видав пронизливий шиплячий рик. Зрозумівши, що перемога не на його боці, стрімко рвонув у хащі.

Дракон ще кілька секунд нерухомо стояв, видаючи глухе гарчання, а потім спалах червоного сяйва — і на його місці вже стояв Калден.

Я продовжувала дивитися на нього широко відкритими очима. Змієвик, дракон, їхня сутичка, метаморфоза Калдена... Це було надто багато для одного моменту.

— Дух захоплює... — тільки й змогла прошепотіти.

Бачити, як величезний дракон стискається до людського тіла, але зберігає ту ж потужну ауру... Це було неймовірно. Я відчувала її тиск навіть зараз.

— Нам потрібно забиратися звідси, — Калден явно не поділяв моїх емоцій, його голос був різким. — Це могло привернути небажану увагу. Сподіваюся, ми встигли відійти достатньо далеко, щоб нашу сутичку не помітили. А ти опануй себе і рушай, це тобі не вистава.

Я зітхнула, повертаючись до реальсті.

— Та йду я, можна ж не так грубо, — пробурмотіла я.

От вміє він зіпсувати момент. Щойно ним захоплювалася — і ось уже він мене нестерпно дратує. Краще б залишався драконом.

Ми йшли мовчки. Лише коли відійшли достатньо далеко, Калден порушив тишу:

— Ти зовсім не злякалася змієвика. Та й мій вигляд тебе не збентежив. Цікава ти...

Я лише знизала плечима. 

Калден цікавив мене не менше. Тепер, коли я побачила його трансформацію, у мене з’явилося занадто багато питань. Хотілося пройтися долонею по його лускатій з серебристим відливом шкірі, дізнатися більше про драконів, їхні можливості, магію... Спитати його...

Але чи отримаю я відповіді? Щось мені підказувало, що ні. Він так само як і я, не бажав розкривати свої таємниці.

Ми швидко дісталися до мого будинку й одразу зайшли всередину.

Мама, побачивши мій вигляд, знову заголосила, але присутність Калдена врятувала мене від чергових нотацій.

У вітальні на нас чекав несподіваний гість — генерал Магвар.

Я переодяглася й спустилася вниз. За цей час Калден теж змінив одяг — схоже, батько дав йому щось зі своїх речей. Батьковий одяг йому був замалий, але це все одно краще, ніж лахміття, в якому ми прийшли.

Калден сидів за столом, розмовляючи з генералом, а батьки лише уважно слухали. Я сповільнила крок, не стала відразу заходити до кімнати й прислухалася до розмови. Тихо прихилилась  до стіни, щоб стати менш помітною. Говорив Магвар:

— ...так, її вже намагалися вбити. Це точно не випадковість. Я все перевірив. Заклинання надто складне — хтось доклав багато зусиль, щоб прибрати її та виставити все нещасним випадком. За моїми даними, сліди ведуть у столицю. І те, що сталося з вами, може бути пов’язано з Сеймарін, а не...

Калден різко перебив генерала:

— Підслуховувати не дуже чемно, Сеймарін. Може, ти нарешті приєднаєшся до нас?

Якусь мить я застигла, спіймана на гарячому, але швидко взяла себе в руки. Розправила плечі й спокійно зайшла до кімнати. 

Калден уважно оглянув мене з голови до ніг. Я була в лосинах і тонкій туніці до середини стегна. Тепер носила лише зручний одяг і завжди мала при собі щось для захисту. На поясі висів ніж, а в маленькій сумці із заклинанням вмістимості зберігалися корисні зілля. Я швидко вчилася на власних помилках.

— Магвар, а чи варто було хвилювати батьків цими розповідями? Ще нічого не зрозуміло. Можливо, я взагалі тут ні до чого? — похмуро запитала.

— Ситуація серйозна. Попереджений — значить озброєний, — коротко відповів генерал.

— Гадаю, Сеймарін якийсь час краще не залишати дім. І не гуляти наодинці, навіть у межах поселення, доки ми в усьому не розберемося, — мовив Калден, нарешті відірвавши від мене погляд.

— Що?! — я аж задихнулася від обурення.

Та ким він себе уявляє?! Знову вирішує за мене?! Хто він такий, щоб віддавати мені накази?! Я вже відкрила рота, щоб висловити все, що думаю про його самоуправство, але мама активно підтримала його рішення, а генерал схвально кивнув. Я лише шумно видихнула, стискаючи кулаки. Ну постривай, Калдене. Як тільки залишимося наодинці, я тобі ще покажу, хто тут командує!